Адміністративне припинення: поняття, види і порядок застосування

Адміністративне припинення – діяльність уповноважених органів, спрямована на припинення незаконних дій. Використовувані при цьому засоби і заходи дозволяють створити необхідні юридичні та організаційні умови для збору доказової бази та подальшого притягнення винних до відповідальності. Метою адміністративного припинення є також забезпечення законності в різних сферах суспільного управління.

Актуальність питання

Вивчення характеристик заходів адміністративного припинення і проблем їх практичного застосування має важливе методологічне значення для адміністративного права в цілому та діяльності виконавчих органів зокрема. Справа в тому, що отримані при цьому результати сприяють вирішенню приватних і загальних теоретичних питань, створення передумов для вдосконалення нормативної бази, умов для більш ефективного захисту свобод, прав та інтересів суспільства і держави. У статті детальніше розглянемо особливості адміністративного попередження і припинення.

Загальні відомості

Поняття “адміністративне припинення” в Кпап відсутня. Не розкривається та визначення запобіжних заходів. Засоби та способи припинення протиправних дій відрізняються поруч специфічних ознак. Їх внутрішній зміст, порядок і підстави застосування, правові наслідки дозволяють виділити їх в окрему групу, в самостійний правоохоронний інститут.

Провадження по застосуванню заходів адміністративного припинення – частина процесу, спрямована на вирішення конкретних ситуацій. Цей процес включає в себе різні процедури. Саме в ході їх здійснення і застосовуються засоби адміністративного припинення.

Адміністративно-пресекательные заходи: визначення, ознаки

Аналіз норм і правозастосовчої практики дозволяє розкрити поняття “запобіжні заходи”. Під ними слід розуміти юридичні засоби і способи фізичного та психічного впливу, що використовуються співробітниками правоохоронних органів з метою припинення об’єктивно протиправних, караних діянь під час і на місці їх учинення. Застосування заходів адміністративного припинення передбачає пряме втручання в дії винних осіб.

Класифікація

У теорії всі заходи поділяють на два види. Адміністративне припинення може здійснюватися загальними або спеціальними способами і засобами.

До числа перших можна віднести:

  • Вимога про припинення незаконних дій, у т. ч. перешкоджають реалізації повноважень співробітниками поліції.
  • Відсторонення від керування ТЗ.
  • Заборону на експлуатацію транспортного засобу.
  • Затримання ТЗ.
  • Заборона на здійснення діяльності.
  • Вилучення предметів, речей, речовин.
  • Адміністративне припинення може здійснюватися шляхом застосування:

  • Фізичної сили.
  • Спецзасобів.
  • Вогнепальної зброї.
  • Такі заходи вважаються спеціальними.

    Вимога про припинення незаконних дій

    Цей вид адміністративного припинення припускає психічний вплив на порушника. Співробітники правоохоронних структур можуть вимагати від громадянина чи посадової особи припинити протиправні дії, в тому числі перешкоджають виконанню їх службових обов’язків, вчинення законних дій депутатами та кандидатами в депутати, посадовими особами структур місцевої та державної влади, представниками громадських організацій.

    При застосуванні цього способу адміністративно-правового заходу не допускається применшення гідності особистості порушника. Службовці правоохоронних органів зобов’язані керуватися положеннями 1 частини 21 статті Конституції. У ній закріплено, що держава є гарантом охорони гідності особистості. Його применшення не допускається ні на яких підставах. З цього випливає, що, пред’являючи вимогу про припинення протиправної дії, службовці не повинні виражати його в образливій формі. Цей припис має виконуватися незалежно від тяжкості скоєного порушення, особи винного, інших аналогічних обставин.

    Відсторонення від керування ТЗ

    Ця міра застосовується щодо громадян, які керували транспортом в стані сп’яніння або відсутність необхідних документів.

    Про відсторонення від керування ТЗ йдеться в 21 пункті 13 ст. і п. 14 ст. 12 ФЗ “ПРО поліції”, а також в Кпап ч. 1-5 ст. 27.12. Дана міра діє до усунення причин, по яким вона була застосована.

    За фактом відсторонення складається протокол, копія передається порушнику.

    Заборона на експлуатацію ТЗ

    Співробітники правоохоронних органів мають право обмежити можливість громадян експлуатувати транспортні засоби, якщо в них будуть виявлені несправності, які створюють загрозу для безпеки руху. При застосуванні даної міри реєстраційні знаки повинні бути зняті.

    Затримання ТЗ

    Ця міра застосовується при керуванні транспортом:

  • Водієм, який не має документів, передбачених ПДР.
  • З завідомо несправними зчіпним пристроєм, гальмівною системою, рульовим механізмом.
  • Громадянином, який не має права керувати ТЗ або позбавленим такого права.
  • Особою в стані сп’яніння.
  • З порушенням правил зупинки/стоянки на проїжджій частині та створенням перешкод для руху інших ТЗ.
  • Співробітники правоохоронних структур також має право затримати транспортний засіб у разі відмови водія від проходження медобстеження на стан сп’яніння.

    Про застосування даної міри складається протокол.

    Законодавством передбачено також затримання транспорту, що перебуває в розшуку. При цьому водій відсторонюється від управління і користування ТЗ, а сам автомобіль переміщається на штрафмайданчик.

    Вилучення предметів, обмежених або заборонених до обігу

    Ця міра застосовується до об’єктів дозвільної системи. Службовці правоохоронних структур для виконання своїх обов’язків належним чином наділяються повноваженнями здійснювати контроль обігу нагородного, службового, громадянського зброї, патронів до нього, боєприпасів, службового зброї, яка перебуває в тимчасовому користуванні у організацій і громадян, а також наркотичних і психотропних речовин. У перелік предметів, вилучених з обігу, відносять також отруйні сполуки.

    Спеціальні заходи

    Вони представляють собою засобу і способи фізичного (прямого) впливу на громадян, спрямовані на перешкоджання вчиненню протиправних дій, подолання протидії, усунення загрози для безпеки або примушування до виконання юридичного обов’язку. Спеціальні заходи можуть застосовуватися не тільки щодо людей, але і тварин, і фізичних предметів. Ключовою ознакою, що характеризує їх, є те, що кожна з них – конкретний насильницький метод впливу на порушника. Перелік спеціальних заходів, наведений вище, не є закритим.

    Специфіка застосування

    Основним нормативним актом, який передбачає повноваження службовців правоохоронних структур на використання фізичних методів впливу на порушників, є ФЗ № 3. Згідно йому, співробітник поліції має право застосовувати спеціальні засоби особисто або у складі групи (підрозділи) в ситуаціях і в порядку, встановленому зазначеним законом та іншими правовими актами.

    Необхідно враховувати, що використання зброї несмертельної дії, входить до переліку спецзасобів, незважаючи на його назву, може призвести до летального результату або збитку здоров’ю різної тяжкості. Беручи це під увагу, в ФЗ № 3 закріплено положення, згідно з яким службовець правоохоронного органу не притягується до відповідальності за шкоду, заподіяну при застосуванні ним спецзасобів, якщо воно здійснювалося на підставах і за правилами, встановленими законодавством.

    Випадки, в яких співробітник поліції може використовувати спеціальні засоби, передбачені в 1 частини 21 статті, 1 і 2 частини ст. 23 ФЗ № 3.

    Важливий момент

    Особливе значення в плані оцінки правомірності збитку, що виник внаслідок застосування спецзасобів, має положення, встановлене частиною 3 статті 19 ФЗ № 3. Згідно з ним, службовець при використанні спеціальних засобів повинен діяти з урахуванням обстановки, ступеня і характеру небезпеки дій порушника, сили опору, який він чинить. При цьому поліцейський повинен намагатися мінімізувати будь-якої шкоди.

    Дана норма регламентує поведінку службовця в момент застосування ним фізичної сили, вогнепальної зброї або спецзасобів. Певною мірою вона спрямовує його на здійснення дій, що найбільш відповідають не тільки небезпеки, яка загрожує, але і обставин. Іншими словами, це положення зобов’язує співробітника враховувати наявну обстановку.

    При оцінці умов, в яких застосовуються пресекательные заходи, слід брати до уваги чинники, здатні вплинути на співвідношення сил захищається і зазіхає. Йдеться, зокрема, про кількість порушників, їх фізичному розвитку, віку, наявності у них зброї, часі, місці події.

    При оцінці прагнення службовця мінімізувати збиток правильний висновок буде залежати від відповідей на ряд питань. Зокрема, необхідно встановити, чи була у нього реальна можливість ефективно присікти протиправні дії іншим способом, і, якщо вона була, з якої причини він нею не скористався. Оцінювати дії службовця необхідно з точки зору не лише законності, але й доцільності його поведінки в конкретних обставинах.

    Співробітник поліції має право застосувати фізичну силу, бойові прийоми, якщо несилові методи не дозволяють йому належним чином виконати посадові обов’язки при:

  • Припинення адміністративних правопорушень.
  • Доставляння осіб, які вчинили протиправні дії, в службове приміщення підрозділу поліції.
  • Подолання опору або протидії законним і обґрунтованим вимогам службовця.
  • Фізична сила може застосовуватися у всіх випадках, в яких федеральним законодавством допускається використання спецзасобів або вогнепальної зброї.

    Кримінальна відповідальність співробітників поліції

    Спецзасоби застосовуються службовцями як відповідь на дії особи, яка вчинила або вчиняє правопорушення або особливо небезпечний злочин. Слід при цьому врахувати, що дії самого співробітника поліції, що заподіюють шкоду здоров’ю порушника і підпадають під ознаки діяння, закріпленого КК, при захисті від суспільно-небезпечних посягань регламентуються положеннями ст. 27 КК про необхідну оборону, а при затриманні підозрюваного – ст. 38 Кодексу. У КК також присутня норма про крайню необхідність. Її положеннями також регламентуються дії службовців при заподіянні шкоди інтересам громадян, охоронюваним кримінальним законодавством.

    Домашній арешт

    Ця міра була закріплена в вітчизняному кримінальному законодавстві відносно недавно. Домашній арешт передбачає фізичну ізоляцію громадянина від суспільства. Дана міра застосовується на підставі судового рішення без згоди самого підозрюваного і органів, уповноважених забезпечувати дотримання обмежень, встановлених для заарештованого.

    Місце знаходження особи повинно збігатися з місцем його постійного проживання і знаходження його особистого майна.

    Суть домашнього арешту полягає в обмеженні свободи пересування. Відповідно, громадянину забороняється залишати місце проживання без згоди слідчого.

    Разом з тим в законодавстві передбачені певні гарантії для підозрюваного. Зокрема, нормами не допускається обмеження процесуальних прав особи на участь у судовому розгляді, слідчих та інших заходах, здійснюваних в рамках провадження у справі.

    При домашньому арешті більшою мірою обмежується свобода пересування, ніж при підписці про невиїзд. Суд у своєму рішенні може заборонити постійно або в конкретний час залишати житло, відвідувати будь-які місця, виходити без супроводу тощо

    Проблеми при реалізації заходів

    При постійному перебуванні громадянина будинку виникають певні складності. Необхідно вирішити 2 проблеми: забезпечення продуктами та перебування на повітрі.

    Друга проблема виникає у випадку, коли особа проживає у міських умовах (у квартирі або кімнаті). У такій ситуації доводиться організовувати його прогулянки у супроводі співробітників поліції. Тривалість перебування на повітрі – не менше години в день.

    Якщо громадянин проживає один, може передбачатися можливість відвідування продуктового магазину під час прогулянок. Також можна передбачити доставку їх додому за рахунок підозрюваного.

    За загальними правилами, паспорт громадянина, поміщеного під варту або засудженої до тюремного ув’язнення, вилучається і додається до матеріалів справи. Після звільнення документ повертається. У осіб, поміщених під домашній арешт, підстав для вилучення паспорта немає. Справа в тому, що ця міра не є висновком під варту.

    Громадянин під домашнім арештом не може виконувати свої трудові функції (якщо він не може працювати вдома). На роботі його вважають відсутнім з поважних причин, однак з/п йому не нараховується.

    Суд може заборонити громадянину спілкування з певними особами. Відомості про них повинні бути вказані в постанові про застосування запобіжного заходу. Відповідним особам забороняється відвідувати громадянина протягом усього терміну перебування його під арештом.

    Загрузка...