У сучасному світі всі великі міста з пристойним населенням маю власні повітряні вокзали. Як показала багаторічна статистика і зростання популярності авіаперельотів – люди набагато частіше користуються повітряним транспортом, якщо їм не потрібно їхати в інше місто тільки до одного вокзалу. З цієї причини у всьому світі намагаються будувати необхідну інфраструктуру навіть у невеликих містах. Аеропорти України представляють інтерес для істориків та архітекторів з менеджерами. Це цілий пласт наочного прикладу дифузії, що відбувається між радянським і суверенною періодами.
Різниця стилів
У Радянському Союзі повсюдно застосовувалася будівельна концепція, що виключає естетичний фактор в догоду практичності. Дійсно, практичні будівлі будувати досить зручно. Крім того, там відсутні «зайві» архітектурні прояви. Для когось такий підхід здасться вкрай цікавим. Адже якщо дивитися на нього лише з одного боку – у нього немає ніяких недоліків. На практиці ж, практично всі аеропорти України, побудовані при Радянському Союзі, мають абсолютно огидний зовнішній вигляд.
Стилістику тієї епохи просто неможливо не впізнати. Стандартне сіре або біло будівля типового проекту. Зали очікування, які схожі один на одного не тільки в рамках вокзалу, але і взагалі по країні. У таких повітряних гаванях не хочеться довго перебувати. Коли оку нема за що зачепитися, а оздоблення нагадує адміністративні корпуси заводів – створюється унікальний психологічний ефект, викликає глибоку депресію.
У той же час з набуттям суверенітету аеропорти України почали перетворюватися. Особливо це стосується західної частини України. Саме вона найбільш близька до Європи. Спостерігаючи за досвідом сусідів, почали будувати повітряні термінали не за типовими проектами, а за індивідуальним. Широке впровадження технологій прогресивного дизайну зробило аеропорти чимось більшим, ніж просто вокзал. В найсучасніших з них вельми приємно знаходитися і навіть хочеться походити, відвідати всі поверхи, довго дивитися у великі панорамні вікна.
