Англо-бурська війна та її підсумки

Цілком можливо, що жили б бури довго і щасливо у своїх південноафриканських колоніях, якщо б у них не трапилося дві біди. Перша звалилася на їхні голови звідки не чекали — у вигляді самого великого у світі алмазного родовища. Друга прийшла практично відразу: навздогін ще й золото знайшли. З тих пір все і покотилося…

Англо-бурська війна обвішана стереотипами, як новорічна ялинка іграшками. Більш того, стереотипи практично повністю заповнили інформаційну нішу про цю подію. Мало достовірного, багато фейків. Роки англо-бурської війни запам’яталися масовими патріотичними настроями з обох сторін, тегами того часу були: «пригнічення прав», «нація в небезпеці», «кровожерливі вбивці», «захистимо демократію», «не дамо в образу» і так далі. Пісні, фільми, романтика… В реальності там були ріки крові, колючий дріт і концтабори.

Особливості англо-бурської війни: дитячий садок закінчився

Це була перша ластівка – перша війна 20 століття, що поклала початок багатьом кривавим військовим знахідкам, які отримали свій розвиток і «з успіхом застосовувалися в наступних війнах – найстрашніших у світовій історії.

Це була перша війна, в якій обидві воюючі сторони займалися деформацією суспільної свідомості для передвоєнної та воєнної агітації. Технічні можливості для цього були: фотографії, газетні репортажі, телеграфні повідомлення, за допомогою яких населення в багатьох країнах стежило і знало про хід військових операцій протягом кількох годин.

Хто такі бури

Хто такі бури в англо-бурській війні, до і після неї? Це цікавий народ — південноафриканські пастухи голландсько-бельгійського походження. Вони потрапили в Африку за багато років до військових подій, коли володаркою морів була Голландія, а зовсім не велика і жахлива Британська імперія. В середині 17 століття голландська Ост-Індська компанія заснувала у самого мису Доброї Надії маленьке поселення і привезла туди селянських хлопців – фламандців і голландців. Так утворилася Капська колонія. Голландцям потрібна була надійна і тиха гавань для своїх судів у середині складних морських шляхів. Містечко розросталося за рахунок приїжджих французьких гугенотів, німців, данців та інших – усіх, хто хотів втекти або врятуватися від різних бід на європейському континенті. Жителі перемішалися і утворили нову націю, яка стала називатися бурами – «селянами» по-голландськи. Самі вони називали себе африканерами. Їх головним заняттям було сільське господарство, і все б добре, але в кінці 18 століття почалася низка подій, яка перервала їх безтурботну африканську життя.

Стереотипи, пов’язані з чином нещасних, пригноблених і гноблених буров, – цікава і вельми повчальна історія. Учасники англо-бурської війни з боку буров – герої і жертви. Ось самий розхожий стереотип, який з’явився завдяки численним фотографіям та журналістських репортажів у країнах з антибританскими настроями.

Разом з тим про бурів писав і Марк Твен в якості американського журналіста. Марка Твена всі знали, його репортажам звикли довіряти. Ось його дослівне опис буров:

«Бури дуже побожні, глибоко неосвічені, тупі, вперті, нетерпимі, неохайні, гостинні, чесні у відносинах з білими, жорстокі по відношенню до своїм чорним слугам… їм абсолютно все одно, що діється в світі».

Численні співчуваючі забували, що бури розчищали собі «місце під сонцем» з допомогою гвинтівок. Їх навички володіння військовою тактикою і влучної стрільби з’явилися не просто так, а в результаті тривалих і надзвичайно жорстоких сутичок з місцевим чорношкірим населенням. Бури були одними з самих безжальних рабовласників за всю історію рабовласництва.

Перша бурська біда

Причини англо-бурської війни були множинними, комплексними і набиралися поступово. Все почалося з Наполеона, який розгромив Нідерланди ще в кінці 18 століття: материнська метрополія перестала існувати. Сиротствовать такого ласого колоніального шматку ніхто б не дав, і справді, англійці одразу ж захопили містечко і почали наводити свої британські порядки. Замість голландської мови потрібно було писати і говорити англійською — це було півбіди. Справжня біда почалася при скасуванні англійцями рабства в 1834 році. Такого африканери перенести не змогли: праця рабів — місцевих жителів — був основою місцевого господарського процвітання. Бури почали відходити вглиб, на північ країни. Там утворилися дві нові колонії: Трансвааль, або Південно-Африканська республіка, і Оранжева Вільна держава (Оранжева республіка). Англійці визнали ці юні колонії, і далі все могло б йти спокійно і без пригод, але на голову бідних фермерів звалилося дві біди.

Перша біда трапилася в Помаранчевій республіці в 1867 році – там знайшли найбільше в світі родовище алмазів. Ця подія привернула в регіон величезна кількість зайшлого народу – в основному пройдисвітів і любителів швидкої наживи з різних країн. Не залишилися осторонь і колоніальні загарбники. Тут справа не обійшлося дрібними сутичками та спробами встановити англійську мову в якості державної. Алмазне родовище – річ настільки серйозна, що вона стала першою з причин англо-бурської війни. Ця війна ділилася на дві – першу і другу. У світі вважається, що британці першу англо-бурську війну програли. Самі англійці так не вважають, вони більше схиляються до висловом «технічну поразку». У будь-якому випадку ці далекі від блискучих результати змусили англійців зробити серйозні висновки з приводу своєї боєздатності взагалі і технічного оснащення армії зокрема. Робити висновки британці вміли завжди.

Хитрість і швидкість проти дисципліни та побудови

Перша англо-бурська війна почалася в 1880 році. Її головна причина описувалася єдиним правильним словом – алмази. Захоплення території з алмазними покладами, яка належала Помаранчевої республіки, відбувся швидко і легко – це була класична анексія. Головною і єдиною силою в підтримку цього захоплення був кінний загін поліцейських з 26 осіб. Все б нічого, але незабаром бури відчули на своїй шиї міцну зашморг британського колоніального менеджменту. Їм було запропоновано (точніше, їх змусили) виплатити податкові борги, які нібито накопичилися за вільні роки існування республіки. Бури все це терпіли всього три роки.

Війну почали вони оточили і взяли в облогу всі англійські гарнізони на території Трансваалю. Першим, але не останнім провальним пунктом для британської армії стала їх знаменита військова форма з червоними мундирами – чудовими мішенями на тлі африканського пейзажу. Це був урок номер один: бури, одягнені в одяг «сільських» забарвлень – передвісницю форми кольору хакі, проти регулярних англійських військ, одягнених у червоне з невідомих причин, якщо міркувати з точки зору функціональності та ефективності. Бури обійшли англійців за всіма статтями швидкого і маневреного бою. Хитрість і швидкість були головними пріоритетами буров. А якщо врахувати, що вони були прекрасними стрільцями, мали досвід швидкого скритного пересування, відмінно знали рельєф і інші особливості місцевості, то перемоги бурів над англійцями в кожному місцевому бій сюрпризами не будуть. Окремі місцеві бої – характерна особливість першої англо-бурської війни, бо генерального бою так і не відбулося. Ця війна тривала всього три місяці. Британський уряд вирішив зупинити військові дії, піти на поступки і в рамках Преторийской конвенції надати бурам наступні гарантії та зобов’язання:

  • Самоврядування в Трансваалі.
  • Визнання Великобританії сюзереном (майже головним феодалом, який володіє всією землею).
  • Постійний представник Великобританії в Преторії.
  • Право Великобританії вводити війська в разі війни.
  • Право Великобританії контролювати зовнішню політику.
  • Свобода Трансваалю в своїй внутрішній політиці.
  • Повний контроль Трансваалем африканського населення.

У підсумку через чотири роки після анексії «алмазного» краю бури повернули свою незалежність, яка ще більше зміцнилася через три роки: у 1884 році в Лондонській конвенції було ліквідовано незручне слово «сюзерен». Крім того, була уточнена і затверджена західний кордон країни, що забила цвях у труну під назвою «Південно-Африканська конфедерація» — британську мрію про повну колоніальної монополії в регіоні. Бури цю мрію вбили. Але не назовсім. Британці забралися геть зализувати рани після ганебних поразок. Попереду у них був серйозний розбір польотів і далекосяжні військові висновки.

Друга біда на голову буров

Слідом за першою бідою через кілька років до бідних бурам прийшла друга: в 1886 році в Трансваалі знайшли багате родовище золота. Почалася класична золота лихоманка. В колонію відразу ж хлинув потік тих, що «понаїхали», ось тільки тепер в більшості своїй це були люди з Британської імперії. Спочатку бури були дуже задоволені такою низкою подій. Працювати на рудниках вони не хотіли і не збирались, а ось стригти купони у вигляді високих податків з золотошукачів і шукачів алмазів були цілком згодні, що й почали робити. В Трансваалі стався поділ населення: бури продовжували займатися сільським господарством, приїжджі «ойтландеры» (більшість — англійці) працювали на шахтах і рудниках. Ойтландеры все голосніше заявляли про свої права і побажаннях: знизити мита, податок на видобуток копалин, брати участь у виборах в якості рівноправних громадян, надати англійській мові статус державної разом з голландським.

Ще одна вимога було пов’язано з релігійним статусом буров. Справа в тому, що всі вони були надзвичайно побожні – всі належали до протестантської гілки, кальвінізму. Така тотальна побожність на рівні країни виливалася в заборону бути державними службовцями або голосувати всім, хто не був кальвіністом. Ойтландеры, жодним чином не були релігійними колегами буров, вимагали дати їм таке право. Місцевий уряд не дарма побоювався робити повноправними громадянами приїжджих шахтарів: перші ж вибори з шахтарськими голосами допомогли б стати біля керма пробританским силам. З іншого боку, права великої групи людей утискалися за всіма можливими критеріями, в наявності була дискримінація працівників профільної галузі країни. Цікаво, що, вимагаючи прав в Трансваалі, ойтландеры не збиралися відмовлятися від британського громадянства.

Саме обмеження цивільних прав та необхідність захисту стали приводом для знаменитого «рейду Джеймсона» в 1895 році. Справа була в Трансваалі, куди вторгся спеціальний військовий загін під командою доктора Джеймсона, щоб дати старт повстання місцевих шахтарів. Повстання не відбулося, більша частина ойтландеров виступала за мирне вирішення цивільних претензій. Загін Джеймсона оточили і взяли в полон. З-за цієї ситуації мало не завершилася скандалом кар’єра Джозефа Чемберлена – знаменитого британського політика початку 20 століття. У той час він обіймав посаду міністра у справах колоній і курирував всю південноафриканську авантюру з військовим десантом в Трансвааль. Документи і листування встигли знищити, так що Чемберлен вийшов сухим з води. Йому так і не вдалося вмовити влади почати війну в Трансваалі. Тодішній британський уряд був налаштований дуже мирно і не збирався починати будь-яких військових дій. Ось тут-то і стартувала перша інформаційна передвоєнна кампанія.

Перші фейки передвоєнної агітації

Дебют організованою передвоєнної агітації організував губернатор Капської колонії (сусідня територія, давно належала Британії). Він був майстром складати в Лондон звіти, в яких дуже сильно перебільшував тяжке існування шахтарів у Трансваалі. Матеріали від розвідки, репортажі від кореспондентів, листи родичам у зарубіжні країни – все було спрямовано на формування образу бура – лиходія, релігійного фанатика і жорстокого рабовласника. Фотографії тоді ще не застосовувалися широко, та й потреби в них не було: цього фейковому потоку деформованої інформації правдиві ілюстрації не були потрібні – фото англо-бурської війни ще не були в ходу. Всі замінювали красиві і нереальні намальовані картинки. Англійська преса була забита подібними репортажами і виявилася напрочуд одностайною в оцінці «кровожерливості проклятих бурів». Через багато років в архівах з’ясується, що вся південноафриканська епопея була взята з двох газет в Кейптауні.

Все було непросто, як це часто спостерігається в політиці. В кінці 19 століття в Африці розгулялася юна зубаста Німецька імперія: німці почали будувати залізницю через весь континент – у них були далекосяжні цілі і плани. У видобутку алмазів були зацікавлені приватні банки, готові інвестувати в наймасштабніші і сміливі проекти – діаманти і золото окуплять всі. В агітаційний процес включився торговий дім Ротшильдів, а це означало, що в «патріотичному» русі з’явилися чималі гроші. Громадська думка – ось що могло допомогти зламати волю уряду, залежного від голосів виборців. Так і сталося.

Боротьбу між бурами і англійцями представляли як расову війну між англосаксами і голландцями. Як перчика подбавляли захист честі і гідності нації і раси. Найцікавіше, що вже тоді був знайдений ворожий «російський слід» у політичній кампанії – була придумана і розтиражована легенда про вплив Росії на бурів з-за її багаторічної заздрості і претензій на Індію.

Справжню ж тривогу викликала Німеччина: Кайзер Вільгельм II публічно заявив, що не дозволить Великобританії перемогти Трансвааль, що сильно подбавило спеку в британську патріотичну топку. Інформаційний коктейль вийшов багатим і спрацював на славу. Народ чекав крові. Уряд мовчало.

Тепер війна не по-дитячому

Друга англо-бурська війна почалася в 1898 році – через вісімнадцять років після першої. Вона складалася з трьох етапів:

  • Бурское наступ.
  • Британське наступ.
  • Партизанська війна.

Незважаючи на те, що британці завжди вміли робити висновки після поразки у першій війні багато змінили в регулярній армії, розгортання і зосередження військ займало непробачно багато часу. Бури, побачивши таке, вирішили завдати превентивного удару з допомогою спеціальних загонів африканеров – командос, які займали вигідні висоти, оперативно перерізали залізні дороги і оточували британські прикордонні містечка. Перші успіхи були на боці бурів. Але англійці «перевзулися» буквально на ходу. Стара «лобова» тактика була замінена швидкісними фланговими маневрами. До речі, про червоні мундири вже і не згадували, британську армію переодягли в «хакі» відразу ж після першої англо-бурської війни. Наступ англійців призвело до швидкого поразки і, головне, розпаду бурської армії.

Важливий факт, що головною причиною розпаду було не військова поразка, а повний розбрід і хитання всередині буров. Справа в тому, що у них ніколи не було регулярної армії. Тому діяли дивні для війни правила: командири загонів обиралися голосуванням, солдати могли їм зовсім не підкорятися і запросто піти з армії додому. Така демократія призвела до неспроможності бурського командування і зрештою до поразки в регулярній війні. Третій партизанський етап був закономірний: не всі солдати бурської армії погодилися просто так здатися. Після багатьох антипартизанських рейдів і першого в історії застосування тактики випаленої землі англійці навчилися ефективно боротися з партизанами: це були часті короткі рейди в глибину бурських територій з використанням перших у світі бронепоїздів і дротяних пакгаузів. Це була кривава і довга дворічна боротьба.

Характер англо-бурської війни був загарбницьким. В деяких джерелах її називають класичною колоніальною. Причини та підсумки англо-бурської війни лежать в одній площині: у 1902 році Трансвааль і Оранжева республіка визнали владу Британської корони і стали повноцінними британськими колоніями, що і було потрібно довести. У відповідь обидві республіки отримали пакет цілком собі демократичних гарантій і компенсацій за заподіяну шкоду фермерським господарствам. Через кілька років вони повністю розчиняться в Південно-Африканському Союзі. Якщо коротко, англо-бурська війна стала останньою можливістю для колоніальних армій зробити адекватні висновки на початку 20 століття. Цю можливість використовували не всі і не повністю. Англо-бурська війна та її результати стали сумним історичним прикладом під шапкою «коли ще можна було зупинитися».

Ружейная революція

Питання про зброю в англо-бурській війні заслуговує окремої розповіді. Все почалося з цієї рушничного революції: з’явився нитропорох. А його використання призвело до підвищення потужності і далекобійності зброї. Гвинтівки стали магазинними (замість однозарядних, які після кожного пострілу потрібно було перезаряджати).

Маузеровские гвинтівки нового покоління з’явилися і показали всі свої можливості саме в англо-бурській війні. Звичайно, володіли ними бури, які були і без того відмінними стрілками. Тоді ж з’явилися і нові патрони – кулі з сужающимся денцем, що значно підвищувало точність стрільби і забезпечувало вражаючу здатність нового зброї.

Німецькі гармати виробництва заводів «Крупп» (знову на боці бурів) прославилися до такої міри, що англійці теж стали їх закуповувати, маючи власне гарматне виробництво.

Кулі «дум-дум», або розривні, стали застосовуватися англійцями. Ефект був по-справжньому убивчим: після того як бури побачили дію цих куль, вони стали на місці розстрілювати полонених, у яких знаходили їх запаси.

Військові «інновації» в скарбничку світових воєн 20 століття

  • Численні іноземні легіонери. Якщо під час першої англо-бурської війни інформаційна кампанія велася з британської сторони зі своїми цілями, то її друга частина супроводжувалася галасливої агітаційної антибританської кампанією. В Трансвааль почали з’їжджатися іноземці для боротьби за справедливість і проти гноблення і безправ’я. Росіяни в англо-бурській війні брали участь дуже активно, і не тільки у військових операціях. Дивним чином в Росії склалося враження, що бур за своїм менталітетом близький до російського мужика. Співчуття, пісні про Трансвааль, докладні військові репортажі про бої в російській пресі – англо-бурська війна зайняла в серцях росіян особливе місце. Гімназисти знали краще географію півдня Африки, ніж рідних губерній.
  • Тактика випаленої землі вперше застосовувалася для «зачистки» фермерських територій у боротьбі з бурськими партизанами.
  • Загородження з колючого дроту отримали світову популярність завдяки численним опублікованих фотографій, які вводили обивателів в священний жах.

  • Снайпери і снайперські технології – знахідка буров. Вони почали садити своїх найвлучніших стрільців з колишніх мисливців на найзручніші замасковані позиції (слово «снайпер» позначає мисливця, який в змозі убити бекаса, що вміє літати зигзагами.)
  • Командо – головна тактична одиниця бурської армії, що включає в себе число бійців, рівну приблизно батальйону. Бури були відомими майстрами швидкого пересування, в тому числі вночі, тому військові загони спеціального призначення (читай «супер-загони») стали називатися «командос».
  • Бронепоїзда: винайшли їх задовго до подій в Трансваалі, але вперше оіа були використані як даний тактичну зброю під час анти-партизанського етапу другої англо-бурської війни.
  • Концентраційні табори для бурів — родичів партизан.

Не «Шерлок Холмс». Не «Мауглі»

Артур Конан Дойл в англо-бурській війні був справжнім важковаговиком у новій військовій інформаційній журналістиці. До того ж він став першим неофіційним істориком цієї війни, в якій брав участь як військовий лікар. В результаті з’явилася і була видана книга Конан Дойля «Англо-бурська війна». Хоча автор завжди помічав, що писав зовсім не історична праця, британський уряд надзвичайно потребувало будь підтримки своєї південноафриканської політики, тому книга була негайно видана і всіляко заохочувалась.

Редьярд Кіплінг написав свій знаменитий вірш «Якщо» під впливом розповіді про невдалий рейд доктора Джеймсона вглиб бурських територій. Вірш іноді називають «Заповіддю», за опитуваннями британців останніх років, воно стійко тримає перше місце як найбільш популярний поетичний працю у Великобританії.

Книги і фільми про англо-бурську війну – окрема розповідь. Враховуючи «не світової» масштаб війни, про неї було знято і написано безпрецедентне число фільмів і книг. Це добре пояснюється вираженим інформаційно-агітаційних супроводом війни з обох сторін. Англійці мали потребу в ідеологічному виправдувальному прикритті своєї колоніальної агресії («Життя і смерть полковника Блимпа»), бури і антибританская коаліція країн намагалися піднести образ буров-африканеров в максимально романтичному і героїчному стилі («Дядько Крюгер»). Зараз вже ніхто не з’ясовує правоту або неправоту учасників війни. Головне – вірші, романи і фільми про англо-бурську війну. І якісна неупереджена історія з правдивими деталями і глибокими висновками. Вчитися на справжньої історії завжди корисно і надзвичайно цікаво.

Якщо говорити про причини та наслідки англо-бурської війни коротко, то справа йде таким чином.

З причинами все зрозуміло: колоніальна боротьба за багаті ресурсні землі.

А ось з підсумками не все так однозначно. Короткострокові підсумки – так, перемога і профіт за британцями. А ось з довгими підсумками все по-іншому: у виграші залишилися бури, що залишилися жити в двох незалежних і багатих державах на самому півдні Африки.

Ну і сумні військові «трофеї» у вигляді концтаборів, колючого дроту, снайперських технологій і так далі по невеселому списком.

Що ще можна сказати про англо-бурську війну? Коротке резюме: попереду дві світові, все знадобилося…