Лікувальні трави відомі не одне століття. Першим медичним трактатом, що дійшли до нас, вважається шумерська табличка з кількома рецептами. Датується глиняна знахідка III тисячоліттям до н. е. Рослина, про який піде мова в цій статті, приблизно з того ж часу відоме своїми лікувальними властивостями. Властивості чистотілу, правда, набагато пізніше – в II столітті н. е.., дуже точно описав Авіценна.
Трохи історії
Зробимо короткий екскурс в історію. Основоположником фармації заслужено вважають Клавдія Галена (II століття). Він був першим, хто запропонував відокремлювати корисні початку від непотрібного і шкідливого шляхом висушування, випарювання. Саме Гален ввів настоянки і екстракти. Видатний лікар, він написав дві книги, в яких докладно розповів про лікарських рослинах. Роботи Галена довгий час були «настільними книгами» для інших цілителів. Клавдій віддавав належне цілющим властивостям чистотілу.
Лікувальні властивості рослини, спираючись на дослідження Галена, більш докладно описав у своїй «Лікарської книзі» чеський медик Ян Черни (XVI століття). Стародавні ескулапи зійшлися на думці, що чистотіл корисний при зубному болю, хворобах ШКТ і жовтяниці, загострює зір, зводить «більмо», дробить камені в нирках, чистить «повітрепроводні шляху» і «мозок», «розсмоктує пухлини», «жене сечу».
На Русі перший медичний трактат з’явився в X столітті. Він був переведений з грецької для князя Святослава і називався «Ізборник Святослава». Незабаром з’явилися і травники. Перші записані рецепти, застосовувані знахарями на Русі, відносяться до XIII століття. Чистотіл тут називали по-різному: красномолочник, бородавочник, молочай жовтий, ластовичник, чистоплот, живокіст, чистець та ін. Соком виводили бородавки і папіломи, лікували висип, гнійні рани, грибкові ураження шкіри. Відвар і настій рослини використовували як жовчогінний, сечогінний і знеболюючий засіб.