Джерела особового походження: визначення та поняття, види джерел, приклади

Історію вітчизни або життєпис історичної особистості можна вивчати не лише за підручниками, але і за джерелами особистого походження. Що ж це таке? Про це ви дізнаєтесь у нашій статті, а також ми розповімо вам про різні види і класифікації цього явища.

Джерела особового походження. Визначення

Багато вчені пояснюють, що це величезний пласт різноманітних словесних джерел, які об’єднали єдиними ознаками походження. Саме вони найбільш точно, а також послідовно передають процес розвитку міжособистісних відносин.

За своїм змістом і походженням джерела вельми різноманітні. Їх відмінності полягають не тільки в змісті і формі, але й у способах передачі та надання інформації. Тому їх прийнято класифікувати. Далі представляємо вам класифікації джерел особового походження.

Загрузка...

Розділення по особливостям

Спочатку джерела класифікують по комунікаційних зв’язків, які розглядають у двох аспектах. Джерела особового походження поділяють на щоденникові записи або міжособистісні. Останню групу же поділяють на документи з фіксованим адресатом (їх ще відносять до епістолярним жанром) і невизначеним адресатом (сповіді та есеїстика).

Є ще одна методика джерелознавчого дослідження джерел особистого походження, але вона не настільки актуальна для нас.

Примітно, що епістолярні жанри спочатку були призначені для негайного опублікування. А жанри есеїстики відносяться до відкладеної публікації.

Пошук і використання автокоммуникативных джерел утруднено. Найчастіше вони знищувалися творцями або недбало зберігалися. На жаль, у нашій державі немає системи їх зберігання на відміну від діловодних джерел. Якщо вони і зберігалися, то потрапляли в особисті фонди у вигляді колекцій.

Істориками відзначена тенденція зміни ставлення до матеріалів особистого походження як історичних джерел.

Але перш ніж переходити до вивчення еволюції таких документів, давайте поговоримо про прикладах.

Паперові експонати з минулого

Ми вже розглянули визначення та класифікацію. Давайте познайомимося з прикладами джерел особистого походження: мемуари, автобіографії, есе, сповідь, листи.

Розглянемо кожен вид окремо. А поки поговоримо про становлення особистих документів.

Еволюція словесних джерел

У XVII столітті виникли джерела особового походження були сформовані в Західній Європі. Вони були схожими на вітчизняні. В подальшому їх розвиток призвело до того, що російські аналоги істотно відрізнялися від джерел західноєвропейського походження. Вчені вважають, що вся справа в еволюції мемуаристики.

Вік XVIII характеризується поступальним розвитком людської індивідуальності, а також створенням вторинних соціальних зв’язків, які були сформовані і структуровані суспільством і втручанням держави. На жаль, цей фактор реформував процес розвитку джерел особового походження. Примітно, есе як жанр майже відсутня, а що стосується мемуарів, то вони живуть у вигляді автобіографії. Вітчизняні автори мемуарів XVIII століття писали свої біографії немов «ізольовано». Так як у них не було можливості читати роботи інших авторів.

В шістдесяті роки XIX століття завершується становлення свідомості російського суспільства. Цьому свідчить видання історичних журналів, в тому числі і «Російського архіву». Саме в цих умовах мемуари набувають статус документів особового походження як історичного джерела. Тепер детальніше розглянемо кожен з видів таких документів.

Загрузка...

Мемуари або «сучасні історії»

Їх «батьком» прийнято вважати Філіпа де Коммина. Він написав перші мемуари в кінці XV століття. Опублікували їх тільки через три або чотири десятиліття. Але, почнемо, насамперед, з визначення.

Мемуари «сучасні історії» є джерелом особистого походження, в яких автор фіксує значуща суспільна подія.

Де Коммин порівнює свою діяльність із справою хроніста. У Росії такий жанр з’являється тільки до XVII століття. Так, Сильвестр Медведєв описував «споглядання… діяльності Софії Олексіївни». Його сучасник А. А. Матвєєв пише аналогічні записки.

Французький вельможа Рувруа Сен-Сімон створив еталон мемуарів. Він описав не тільки події, які бачив, але і людей, які брали участь в них, а також ще й осмислив завдання сучасної йому історії.

Але були і такі «сучасні історії», які з жанру мемуарів переростали у щоденники. Так сталося з спогадами Армана де Коленкура про наполеонівських битв.

Історики роблять висновок, що мемуари – джерела особового походження, як історичний джерело писалися для того, щоб їх відразу ж опубліковувати. Адже у багатьох з них містилася відповідь на реакцію суспільства.

Мемуари-автобіографії

Цей жанр мемуарів відображає встановлення вторинних соціальних зв’язків автора в світі. Дані твори найчастіше переслідують сімейні цілі.

Особливості джерел особистого походження такі. Записи призначаються нащадкам. На початковому етапі їх існування характерний відбір інформації. Вітчизняні мемуари та автобіографії черпають свій початок від традицій житія, так як на Русі в Середні століття не існувало біографічних жанрів. До них відносяться автобіографії знаменитих людей, а також службові автобіографії, які знаходяться в особових справах працівників установ. Історики відзначають неабиякі мемуари Андрія Тимофійовича Болотова, народженого в жовтні 1738 року. Він отримав звичайне домашнє утворення. Вивчав іноземні мови, у тому числі французький і німецький. Недовго навчався в приватному пансіоні. У 17 років він залишився без батьків. Потім поступив на службу і отримав звання офіцера. Незабаром йому довелося брати участь у Семирічній війні. Він був у резерві. У Болотова була можливість спостерігати бій, яке він описав. Його позиція спостерігача стала для нього звичайний. Болотов бачив багато, але не брав участь у події XVIII століття, які йому довелося описувати в мемуарах.

Після війни Андрій Тимофійович вже служив у канцелярії губернатора. XVIII століття прийнято вважати епохою енциклопедистів. Сам Болотов був захоплений ще й науками. Особливо він любив агрономію. Чоловік першим у XVIII столітті почав розводити сорти помідорів. Розробив власну систему землекопания, а також практикував лікування. Тоді ж з’являються журнали. Болотов видає свій журнал «Сільський житель». В цей час він почав публікувати філософські праці, а також писав п’єси для театрів. Андрій Тимофійович захоплювався всіма напрямками свого століття. Однак йому вдалося уникнути палацових переворотів, хоча він і був близько знайомий з графом Орловим.

Джерелом особового походження є мемуари-автобіографії. Величезну увагу приділено питанням служби, особливо детально описується чинопроизводство, а також отримання платні. Однак дослідниками помічено, що у авторів повністю відсутнє прагнення зафіксувати хід історії або історичні реалії. У XIX столітті мемуари сучасної історії відсторонили автобіографії на другий план, але в подальшому до них виникає інтерес. Розглянемо таке поняття джерела особового походження.

Есеїстика

Есе – ще один вид джерел, які призначені для того, щоб передати унікальний досвід індивідуума в історичному відрізку часу. Есеїст на папері викладає власну думку щодо обраної ним гострій проблемі. Він відрізняється від публіциста тим, що виступає від свого імені, а не від представника якої-небудь соціальної групи.

Есеїстика, як вид джерела особового походження, відноситься до творів Мішеля Монтеня, а саме до «Дослідів» 1581 року. В них він передає власну думку щодо проблем скорботи, самотою, стійкості і так далі. На самому початку він звертається до читача і заявляє, що дана книга щира. Автор перед собою не ставив ніяких цілей, крім приватних і сімейних. Він не думав про користь, або славу. Своєю працею він хотів зробити приємність рідним. Якщо почитати звернення автора від початку до кінця, то складеться враження, що перед нами мемуари. Так, справді, француз викладає особистий досвід, але варто відзначити, що в його тексті відсутнє ретроспективна інформація.

Примітно, що есе і нариси в Росії не знайшли великої популярності. Перші подібні тексти з’явилися тільки на початку XIX століття. Це були листи Гоголя до друзів або філософські листи, написані Чаадаєв. Незабаром публіцистика вдавилася, так як особистісна позиція підкорилася суспільному інтересу.

Таким чином, в Росії есеїстика стала філософським жанром. Василь Васильович Розанов вважав саме його.

Сповідь

Монолог-сповідь – джерело особового походження, як історичний джерело являє собою філософський твір, в якому стверджується унікальність індивідуальності людини. Саме призначення і зближує сповідь з есе. Цей жанр не можна вважати поширеним. Однак він особливо важливий для розуміння джерела нового часу. Варто відзначити, що середньовічні тексти носять не тільки теологічний, але і повчальний характер. Початок таких сповідей поклав Жан-Жак Руссо. Філософ створив свою сповідь у 60-х роках XVIII століття.

Давайте спробуємо визначити, в чому полягала мета цього твору. Спочатку текст у філософа можна вважати мемуарами, так як у центрі оповідання знаходиться особистість автора. Він по пам’яті відтворює і передає події зі свого життя. Він не відбирає події. Руссо описує все те, що пам’ятає, навіть самі незначні дрібниці. Літературознавці відзначають, що в цих традиціях він схожий з Болотовим. Але текст Руссо містить у собі ще більше дрібних деталей з його життя. Щоб зрозуміти сенс його твори, необхідно звернути особливу увагу на перші абзаци.

Таким чином, «Сповідь» Руссо – філософський твір. Його сенс полягає в утвердженні унікальності людини, яка йде в розріз загальноприйнятим ідей епохи Просвітництва.

У російській літературі є «Сповідь» Льва Миколайовича Толстого.

Джерела особового походження. Процес вивчення

При ознайомленні істориків з документами особового походження проводиться робота, що складається з трьох етапів:

  • Визначається походження даного джерела, тобто час та місце створення, автентичність. Історики визначають ще і мотиви створення письмового документа. На даному етапі визначаються ще й допоміжні джерела, які будуть залучені.
  • Вивчається зміст, визначається достовірність, повнота, актуальність і так далі.
  • Історик проводить аналіз навколишньої дійсності, яка відображена автором в матеріалах.
  • Основні властивості джерел

    Для джерел особистого походження визначені основні властивості:

    • документальність;
    • суб’єктивність;
    • ретроспективность.

    Всі вони пов’язані з проявом особистісного початку в документах цього виду. Дані властивості дозволили визначити цінність та особливість цього документа, врахувати його специфіку при вивченні. Документальність таких джерел характеризується з позиції відображення реальних подій минулого часу. Такі джерела теж є документами, які повідомляють нам про минуле. Ретроспективность документа характеризує ставлення до подій минулого і пов’язана з відображенням реалій у вигляді письмового документа. На сьогоднішній день цінність джерел особистого походження достатньо обгрунтована. Проте в наукових колах тривають обговорення питань про другорядної значущості мемуарів, щоденників, а також спогадів. Вся справа в тому, що в документах особового походження переважає емоційна сторона автора. Але чітко простежується його професійний стиль і аналіз подій.

    Цінність подібних документів

    Безсумнівно, що джерела особового походження володіють цінністю. У них є свої особливості, адже вони належать певній людині і здатні відображати його сприйняття навколишнього світу, явищ, а також історичних подій. В таких документах закладено соціально-психологічна інформація, яку в офіційних джерелах знайти дуже складно. Також такі джерела містять в собі ті відомості й факти, які не висвітлюються в інших матеріалах. Це дає можливість досліднику відтворити не лише окремі події, але й особливості певного історичного періоду.

    Інформаційна цінність матеріалів полягає в тому, що в офіційних документах найчастіше інформації недостатньо. І саме вивчення мемуарів дає дослідникам корисний фактичний матеріал. Така проблема торкнулася документи епохи Радянського Союзу при Сталіні. Тому не зайвим буде пригадати твори вітчизняного публіциста та історика, політичного діяча Р. А. Медведєва. Він написав більше 35 книг з вітчизняної історії, де автор від першої особи описав політичні події, які відбувалися в Радянському Союзі від ХХ з’їзду і до його розвалу. Особливо мемуари важливі при написанні біографії або для відтворення політичної обстановки всередині держави. Однак для опису масових заходів або для вивчення сільського господарства мемуари будуть грати другорядну роль.

    Велику цінність становлять особисте листування, щоденники, мемуари і спогади для істориків при реконструкції військових подій.

    Висновок

    Таким чином, наша стаття підійшла до кінця. Нам необхідно зробити висновки. По-перше, джерела особового походження вважаються дуже цінним і важливим документом вивчення історичних подій і явищ. По-друге, залучення таких документів в історичному дослідженні для історика дозволить виконати роботу більш точно і відхилитися від зайвих підстав на офіційні джерела, а це значить, що пізнавальна значущість досліджуваної проблеми різко зросте.

    Багато хто з нас в дитинстві вели щоденники. Вони містили різні спогади. У них відбивалися наші емоційні переживання, потрясіння. У міру дорослішання і появи побутових проблем, люди кидають своє захоплення, що не розумію того факту, що через багато років дітям, онукам та іншим нащадкам було б цікаво почитати, що ми відчували в їхньому віці, а також що хвилювало нашу свідомість найбільше, які події відбувалися навколо нас.

    Історію можна вивчати не лише за підручниками, але і за художнім творам, документальним фільмам. Наприклад, Лідія Яківна Гінзбург — сучасник Блоку і Ахматової, була знайома з багатьма поетами ХХ століття. Всі спогади, пов’язані з Маяковським або Єсеніним, вона по крихтах збирала і записувала. Потім ці спогади втілилися в серйозний труд, який з величезним задоволенням вивчають філологи та літературознавці. Виявляється, Володимир Маяковський за п’ять хвилин міг написати вірш, який діти вчать у школі. Він говорив, що великі вірші віднімають у нього цілих 20 хвилин!

    Мемуари, щоденники, листи теж будуть корисні при вивченні історії. Якщо діти і дорослі не будуть пізнавати історію, тоді наш народ і наше суспільство буде приречена на поступове зникнення. Адже кожному з нас повинно бути відомо, що історія записується і вивчається для того, щоб не здійснювати минулих помилок і вчитися на них.