Хронічний гайморит: причини, симптоми та особливості лікування

Стійкий запальний процес, що протікає в гайморових пазухах носа (синусах), частіше називають хронічним гайморитом. Захворювання вражає відділи, розташовані в товщі верхньої щелепи. Про хронічній формі захворювання говорять тоді, коли він періодично рецидивує і позначається на самопочутті пацієнта.

Фізіологія

Носова порожнина у людини – це цілий комплекс прихованих навколоносових повітроносних пазух. Всі вони розміщені в прилеглих черепних кістках:

  • парні верхньощелепні;
  • парні фронтальні (лобові);
  • парні гратчасті;
  • клиноподібна непарна.

Завдяки нормальному функціонуванню кожного синуса забезпечується повноцінне зігрівання, зволоження і знезараження надходить у них повітря в процесі дихання. Крім того, додаткові структури носа необхідні для звукоутворення і ізолювання чутливих структур лицьового черепа від температурних стрибків.

Гайморові пазухи, заповнені повітрям, мінімізують вага черепних кісток і служать своєрідним амортизатором, запобігаючи щелепно-лицьові травми. Вони мають специфічну будову, яке є основною причиною їх вразливості до агресивного впливу ендогенних та екзогенних факторів.

Що це за хвороба

Повністю вилікувати хронічний гайморит, як правило, не вдається. Придаточні носові пазухи погано забезпечуються кров’ю і практично не забезпечені нервовими закінченнями, що само по собі є передумовою для розвитку гострого запального процесу. До того ж не можна виключати і фізіологічну особливість нижньої стінки верхньощелепних пазух, яка найчастіше виявляється вражена недугою – вона дуже тонка і легко пошкоджується. Так, наприклад, стоматологічні процедури несуть потенційну загрозу для гайморових пазух і створюють передумови для розвитку гострого, а через деякий час і хронічного гаймориту.

МКБ-10 («Міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям» десятого перегляду) визначено даному захворюванню окремий код – J32.0. Крім того, хронічний синусит (гайморит) має різновиди, кожна з яких наділена наступній кодуванням:

  • J32.0 – Хронічний гайморит (синусит верхньощелепних пазух).
  • J32.1 – Хронічний фронтит (фронтальний синусит).
  • J32.2 – Хронічний етмоїдит (этмоидальный синусит).
  • J32.3 – Хронічний сфеноидальный синусит (сфеноидит).
  • J32.4 – Хронічний пансинусит.
  • J32.8 – Інші хронічні синусити. Синусит, захоплюючий запаленням більше одного синуса, але не пансинусит. Риносинусит.
  • J32.9 – Хронічний синусит неуточненої етіології.

Серед клінічних випадків запалення повітроносних синусів найчастіше зустрічаються гайморити верхньощелепних пазух. На їх частку припадає понад 70% звернень до фахівців. Отоларингологи відзначають, що дане захворювання за останні кілька років придбало велику поширеність. Зустрічається хронічний гайморит у дорослих і у дітей, однаково часто як у жінок, так і у чоловіків.

Причини хвороби

Говорячи про фактори, що провокують розвиток такого захворювання, як хронічний синусит, варто в першу чергу відмітити гостре запалення верхньощелепних пазух. Рідше причиною переходу в хронічну форму, стає запальний процес, що протікає в інших органах. Активізується хвороба з моменту проникнення в порожнину гайморової пазухи патогенної мікрофлори. Бактерії, віруси і найпростіші мікроорганізми потрапляють в носові структури кількома шляхами:

  • через кровотік з основного вогнища інфекції в організмі;
  • з середнього носового ходу через з’єднувальний отвір у порожнину;
  • при інфікуванні зубощелепної системи, яке супроводжується запаленням;
  • при хірургічно складних стоматологічних маніпуляціях.

Крім цього, хронічна форма синуситу може стати наслідком алергічний або вазомоторний нежить. Переходу з гострої фази в затяжну рецидивуючу сприяє також:

  • безграмотне самолікування, призначення терапії некомпетентними фахівцями;
  • анатомічні дефекти і особливості, в тому числі вузькість носового ходу і сообщающегося отвори верхньощелепних пазух, посттравматичний або сформований внутрішньоутробно вигин носової перегородки;
  • освіта поліпів і розростання фіброзно-кістозної тканини, що утрудняє природний відтік слизу;
  • хронічні запалення середнього вуха, верхніх і нижніх дихальних шляхів;
  • наявність каріозного вогнища в ротовій порожнині;
  • несприятлива екологічна ситуація в регіоні постійного проживання.

Загострення хронічного синуситу може бути викликано рядом інших провокуючих факторів. Найчастіше рецидиви хвороби трапляються на тлі імунодепресії організму в холодну пору року. Активізувати хвороба може і загальне переохолодження, сильний стрес і фізичні навантаження.

Форми синуситів

Крім класифікації, визначеної МКБ, хронічний гайморит має і іншу типологію. Розрізняють захворювання за формою перебігу. Так, синусит може бути декількох видів:

  • алергічних;
  • одонтогенным;
  • гематогенним;
  • риногенних;
  • вазомоторний;
  • кістозним.

Розрізняють хронічний гайморит і за характером запалення. Синусит буває катаральним, гнійним і змішаним. У першому випадку мова йде про ексудативно формі (в порожнині гайморової пазухи накопичується серозне або слизуваті виділення), у другому – про застійному гнійному вмісті, в третьому – про патологічному гнійно-ексудативному секреті у пазухах. В залежності від сторони ураження, захворювання може бути ліво-, право — або двостороннім.

Симптоми хронічного гаймориту

Лікування і відновлення організму після рецидивів синуситу ґрунтується на принципах боротьби з проявами хвороби. Симптоми цього захворювання у дорослих і дітей відрізняються від інших захворювань дихальної системи специфічними рисами. Пацієнти відзначають:

  • відчуття напруги і тиску в області уражених носових порожнин;
  • постійний нежить;
  • субфебрильное підвищення температури тіла;
  • утруднене дихання;
  • осиплість або гугнявість голосу;
  • сухий кашель;
  • нездужання і слабкість.

При цьому головним симптомом хронічної форми синуситу є біль в районі запаленої пазухи (збоку від крил носа, в області лоба і перенісся, позаду очних яблук). Спочатку в зазначених зонах виникають неприємні відчуття, почуття внутрішнього здавлювання і розпирання, тупий ниючий біль. Дискомфорт зростає при нахилі голови, жуванні, натисканні на область гайморових пазух.

На початкових стадіях гаймориту відокремлюване з носа має слизистий характер. Через деякий час секрет стає смердючим, набуваючи специфічного жовто-зелений відтінок. Порушення дихання відбувається із-за суттєвої закладеності пазух, викликаної недостатнім дренуванням їх вмісту.

Крім зазначених симптомів, пацієнтів нерідко турбує сухий кашель, який практично не піддається традиційній властива протикашльова терапії медикаментами. Крім вищевказаних ознак хвороби, люди з хронічним гайморитом нерідко скаржаться на втому, дратівливість, зниження працездатності і порушення сну. Симптоми хвороби набувають максимальну виразність у період загострення. У дорослих гайморит нерідко протікає безсимптомно.

Синусит в дитячому віці

Крім тих факторів, які провокують загострення хронічного гаймориту у дорослих, варто зазначити додаткові причини розвитку хвороби у дітей. Часто недуга викликає розростання аденоїдної тканини в носоглотці, вогнища ЛОР-інфекції. У ранньому віці хронічний синусит зустрічається як самостійна патологія, але при цьому паралельно супроводжується этмоидитом, що протікає в гнійно-кістозній формі.

Симптоматика гаймориту у дітей відрізняється слабкою вираженістю. Клінічні прояви хронічного синуситу змащені, біль в області гайморових пазух, як правило, відсутня, серозний секрет з носа протягом тривалого періоду не змінює характер. Нерідко гайморит супроводжується болем у вусі з боку запаленої пазухи, що пов’язано зі стіканням гнійного відокремлюваного по задній і бічних стінках гортані з подальшим залученням в запальний процес структур середнього вуха і дихального дерева з подальшим розвитком отиту. У більш рідкісних випадках патологічний процес, возникнувший у носових пазухах, у дітей поширюється на кон’юнктиву і очні тканини, викликаючи розвиток кератиту, кон’юнктивіту.

Оскільки синуси формуються тільки до 18-20 років, у дитини молодшого віку верхньощелепні гайморові пазухи є неповноцінними з анатомічної точки зору: вони представлені вузькою щілиною, а їх дно розташоване набагато вище, ніж у дорослого, із-за особливостей будови черепа. В силу зазначених специфічних особливостей, розвиток хронічного синуситу у дітей молодше трирічного віку практично неможливо.

Діагностичні заходи

Домашньому лікування хронічного гаймориту передує комплекс обов’язкових дослідницьких процедур. Діагностика даного захворювання грунтується на результатах складного лабораторного та інструментального скринінгу. В першу чергу, враховуються:

  • анамнестичні дані (наявність вогнищ інфекції, рівень санації ротової порожнини, перенесений гострий гайморит в минулому та інша інформація);
  • об’єктивне всебічне обстеження (пальпація особи в проекції носових гайморових порожнин, виявлення слідів виділень секрету з запаленого синуса на задній стінці гортані);
  • результати аналізів крові (клінічного та біохімічного) для визначення рівня лейкоцитів, нейтрофілів, ШОЕ, гострофазових показників;
  • висновок фахівців після риноскопії – процедури, яка демонструє запальні зміни слизової оболонки носа, наявність гною в середньому носовому ході;
  • рентгенографія верхньощелепних пазух (при необхідності лікування хронічного гаймориту у дорослих уражені синуси будуть частково затемнені на знімку, а у важких випадках — затемнення тотально).

Іноді лікарі вдаються до такого дослідницькому методу, як диафаноскопия. Його застосовують з метою просвічування щоки і нижнього століття на стороні ураженого синуса. Якщо у пацієнта під час процедури не виникає відчуття світла в оці, гайморит підтверджується. До діагностичної пункції вдаються у виняткових випадках зважаючи на високій інвазивності обстеження.

Як лікувати хронічний гайморит

Терапія даного захворювання проходить переважно консервативним шляхом. Курс лікування пацієнти проходять в амбулаторних умовах. Госпіталізація при хронічному гаймориті – рідкісне явище. Лікування в стінах ЛОР-відділення є рекомендованим для пацієнтів з осложнившимся запалення верхньощелепних синусів. Стаціонарний режим необхідний хворим з вираженими бурнопротекающими симптомами (сильний біль, істотне утруднення дихання, інтоксикаційний синдром).

Щоб назавжди вилікувати хронічний гайморит, як правило, потрібно багато часу і застосування ефективних лікарських засобів. При терапії синуситів незамінними є препарати наступних фармакологічних груп:

  • Антибіотики. Для боротьби з патогенною мікрофлорою, що вразила гайморові пазухи, використовують антибактеріальні препарати на натуральній і синтетичній основі (пеніциліни, цефалоспорини, фторхінолони, тетрацикліни, макроліди).
  • НПЗЗ. Ліки, що відносяться до категорії нестероїдних протизапальних, покликані боротися з жаром і надавати аналгезуючу дію.
  • Протиалергічні та десенсибілізуючі препарати. Призначаються з метою профілактики алергічної реакції.
  • Седативні лікарські засоби.
  • Вітамінно-мінеральні комплекси. Призначаються з метою загального зміцнення організму та підвищення імунних сил.
  • Муколітичні препарати. Необхідні для відхаркування та виведення мокротиння з дихальних шляхів.
  • Судинозвужувальні назальні краплі та спреї.

Крім лікарських препаратів, для лікування хронічного гаймориту рекомендують фізіотерапевтичні методи:

  • процедури мікрохвильової терапії та електрофорезу;
  • вплив діадинамічних струмів, лазера;
  • ультразвукове вплив;
  • парафінові аплікації;
  • інгаляції;
  • промивання носової порожнини («зозуля»).

Хірургічне втручання

При відсутності ефекту консервативного лікування лікар може прийняти рішення про необхідність інвазивного втручання в уражену пазуху. Пункція здійснюється через прокол верхньощелепного синуса в медіальній стінці. В ході маніпуляції з гайморової пазухи видаляється ексудат. Дана хірургічна процедура нерідко є єдиним раціональним рішенням при хронічному гаймориті. Операція дозволяє ретельно промити уражену порожнини антисептичними розчинами, ввести антибіотики, стероїди і ферменти, розсмоктуючі і розріджують гнійний вміст, щоб прискорити його відтік з синуса. Іноді хворим встановлюють катетер для прискореної евакуації секретів гайморової порожнини.

Вилікувати хронічний гайморит без операції, як правило, не вдається. Важке і впертий перебіг хвороби є прямим показанням для хірургічного розтину однієї або обох стінок пазухи з метою відновлення нормального пасажу секрету між носовим ходом і синусом. Тривалість терапії при загостреній формі хронічного гаймориту зазвичай не перевищує 3-4 тижнів.

До такого захворювання, як гайморит, не можна ставитися легковажно. Ускладнення невылеченной патології можуть призвести до розвитку бактеріального менінгіту, абсцесу головного мозку, сепсису. У цілому прогноз для пацієнтів з нормальним перебігом хвороби сприятливий.

Профілактика

Якісне лікування хронічного гаймориту в домашніх умовах передбачає не тільки боротьбу з симптомами хвороби, але й дотримання певних профілактичних заходів з метою запобігання повторного загострення. Перше, що мається на увазі – це ведення здорового способу життя, загальне зміцнення імунітету і збалансоване харчування. Крім того, знизити вірогідність розвитку хронічного гаймориту допоможе:

  • своєчасна протигрипозна вакцинація;
  • ретельне лікування інфекцій в організмі;
  • пригнічення вогнищ запалення відразу ж після їх появи;
  • щорічне проходження огляду у стоматолога і контроль санації порожнини рота;
  • відсутність контактів з алергенами;
  • підтримка нормальної вологості і температури повітря в приміщенні;
  • регулярне промивання носа сольовим розчином;
  • відмова від занять спортом, пов’язаних із зануренням у воду, перебуванням у горах.

Зазначені правила, більшою мірою, є ефективними для профілактики простудних захворювань. При хронічному гаймориті їх дотримання дасть змогу досягти тривалої ремісії, яка, по суті, є основною метою лікування. З кожним наступним рецидивом стан хворого погіршується, пацієнт втрачає можливість повноцінно дихати носом, страждає від головних болів і постійних гнійних виділень. Вкрай важливо усвідомити всю серйозність можливих ускладнень і вчасно почати лікування.

Якщо загострення гаймориту відбуваються все частіше, слід звернутися за допомогою до кваліфікованих фахівців — отоларинголога та імунолога.