Хронічний пієлонефрит: причини, симптоми, стадії та особливості лікування

Запалення, яке викликане інфекцією і вражає миски, чашки і канальці нирок, називають хронічним пієлонефритом. Це найпоширеніше захворювання, яке виникає в 65 % випадків патології нирок. Більше йому піддані жінки, що обумовлено будовою їх уретри, в результаті чого бактеріям набагато легше проникнути в організм. Хронічний пієлонефрит за кодом МКХ-10 має значення N11.

Причини

Існує кілька найпоширеніших причин появи захворювання. Першим чинником цієї хвороби прийнято вважати появу в організмі і процвітання інфекції так званого агента. Самим основним і частим збудником пієлонефриту лікарі вважають кишкову паличку, але це не означає, що його не викликають інші інфекції. Наприклад, інфекції, здатними викликати цю хворобу, є різні стафілококи, стрептококи, протеї та ентерококи.

Крім бактерій, хвороба здатні викликати і грибкові інфекції. Передача цих мікроорганізмів відбувається двома шляхами:

  • Уріногенний, або висхідний. Інфекція при попаданні на сечовипускальний орган піднімається. Метод передачі мікроорганізмів зустрічається у жінок.
  • Гематогенний. Шлях передачі відбувається завдяки току крові. Бактерії і грибки переносяться із зони ураження в орган, який здатний заразиться кровоносними судинами.

Хвороба не здатна напасти на здоровий організм. У зв’язку з цим є певні фактори, при наявності яких здатний виникнути пієлонефрит. Перший фактор – це зниження загального імунітету. А другий — вроджена або набута слабкість нирок або їх хвороби, які призводять до порушення відтоку сечі.

Ознаки хвороби

Симптоми хронічного пієлонефриту залежать від його стадії. Первинний пієлонефрит має більш яскраво вираженими симптомами, чим вторинний. При загостренні хронічного пієлонефриту виділяють наступні симптоми:

  • Підвищення температури тіла до 39 градусів.
  • Поява болю в області органів малого тазу, в тому числі біль буває однобічною або двосторонньою.
  • Виявлення порушення сечовипускання.
  • Погіршення стану організму, втому.
  • Відсутність апетиту.
  • Наявність постійних головних болів.
  • Болі в животі при блювотному стані і нудоти.
  • Візуальна зміна організму, тобто наявність набряків і припухлості.

В період ремісії діагностувати дане захворювання набагато складніше. Можливі ознаки хронічного пієлонефриту такого перебігу наступні:

  • Незначні і непостійні болі в районі попереку.
  • Біль може бути тягнучої або ниючий.
  • Порушення в сечовипусканні відсутні, а якщо і помічаються, то на загальному тлі не критичні для пацієнта.
  • Температура тіла практично не змінюється, але може бути незначне її підвищення до 37 градусів у вечірній час.
  • Підвищена стомлюваність організму, особливо якщо хвороба запущена і не лікувалася належним чином. А також хворі починають помічати сонливість, втрату апетиту і безпричинні головні болі.
  • По мірі розвитку виникає наростання проблем із сечовипусканням, спостерігається лущення, сухість і зміна кольору шкіри.
  • З’являється наліт на порожнини рота і виявляється загальна сухість ротової порожнини.
  • До цієї хвороби часто приєднується артеріальна гіпертензія, яка провокує виражене збільшення тиску.
  • Можлива поява носових кровотеч.

При запущених стадіях хронічного пієлонефриту виявляються болі в кістках і суглобах. Хвороба проявляється підвищеним сечовипусканням (до 3 літрів сечі в добу) і вираженою спрагою.

Стадії

Хронічний пієлонефрит має чотири стадії розвитку запалення в ниркових тканинах.

Перша стадія характеризується рівномірною атрофією збірних канальців (трубок, призначених для виведення сечі). Клубочки при даній стадії повністю здорові, у них не відбуваються патологічні процеси. Також спостерігається незначна лейкоцитарна інфільтрація сполучної тканини мозкової речовини.

Друга стадія характеризується наявністю ураження сполучної тканини і атрофією невеликого числа клубочків, після чого вони зникають. Слідом за клубочками починають гинути оточуючі їх ниркові канальці. Деякі судини значно звужуються, віджимають і закриваються.

При третій стадії здорова ниркова тканина заміщується рубцевою, нирка зменшується в розмірах і набуває зморщений вигляд з виступами і западинами.

Четверта стадія, в залежності від активності запалення, поділяється на такі:

  • Активна. Дана стадія здатна переходити в наступну.
  • Латентна (стадія спокою). Здатна переходити в наступну, так і повертатися до попередньої.
  • Ремісія – стадія клінічного одужання, тобто відсутності ознак наявності хвороби і поліпшення показників аналізу сечі.

Ускладнення і наслідки

При неправильному лікуванні хронічного пієлонефриту може наступити період загострення. При тривалому періоді загострення з’являються ускладнення, які виникають за механізмом гострого пієлонефриту. Ускладнення, при всіх формах хронічного пієлонефриту, приймає вигляд хронічної ниркової недостатності. Ознакою цього є збільшення кількості виділеної за добу сечі, а також зниження її концентрації, постійна спрага і сухість в роті.

Хронічна ниркова недостатність має наступні етапи:

  • Прихований (латентний). При цьому етапі симптоми на фоні хронічного пієлонефриту практично не виявляються.
  • Консервативний. Помітна швидка стомлюваність при незначному фізичному навантаженні, загальна слабкість, яка особливо проявляється у вечірній період, різке зниження ваги і апетиту.
  • Виражено симптоми починають проявлятися тільки на термінальному або заключному етапі. При цьому виявляється запах аміаку з рота і наявність постійних головних болів. Шкіра стає блідою, сухою, в’ялою. Погіршується робота всіх систем організму. Може виведення шлаків з організму, які в нормальному стані повинні вывестись з сечею.

Тривалий перебіг хронічного пієлонефриту може призвести до розвитку таких хвороб, як педункулит, тобто запалення в зоні воріт нирки, і нефросклероз, що призводить до деформації нирки.

Діагностика

Як правило, набагато складніше поставити діагноз при хронічних формах пієлонефриту. Діагностика ускладнюється прихованим перебігом хвороби. Відомості про інших хворобах дозволяють уточнити причини розвитку цієї патології. Частіше при діагностиці лікарів цікавить наявність або відсутність таких аномалій:

  • Патології нирок і сечовивідних органів.
  • Запальні захворювання жіночої статевої системи.

Хронічний необ’єктивний пієлонефрит найчастіше проходить слабко вираженої симптоматикою, що ускладнює його виявлення. Діагностика в таких випадках заснована на результатах лабораторних і інструментальних методів дослідження. Фізичний огляд може не виявити патологічні процеси в нирках. Він полягає в об’єктивному обстеженні на наявність блідості шкірних покривів, набряків обличчя і повік, дискомфорт при ударах по поперекової області, а також сприяє виявленню візуальної інтоксикації.

Лабораторні дослідження хронічного пієлонефриту (МКБ-10: N 11) у пацієнтів полягають в наступних аналізах:

  • Загальний аналіз сечі. При ньому виявляють кількісний показник лейкоцитів у крові.
  • Аналіз сечі методом Зимницьким. За результатами оцінюють функціональний стан нирок, визначають кількість і щільність сечі в різний час доби.
  • Загальний аналіз крові спрямований на визначення кількості гемоглобіну, швидкості осідання еритроцитів і клітинного складу крові.
  • Біохімічний аналіз крові, при якому виявляють наявність зміни електролітного складу крові.

Інструментальне обстеження у пацієнтів полягає в наступному:

  • УЗД нирок дозволяє провести дослідження як внутрішньої сторони нирки, так і її оболонки.
  • УЗД судин оточуючих нирок дозволяють оцінити порушення кровотоку ниркової оболонки.
  • Рентгенівське дослідження (в тому числі комп’ютерна томографія) дає змогу визначити масштабні аномалії нирок і сечовивідних шляхів, наприклад зміна розміру або форми органів.
  • МРТ проводять у пацієнтів, яким протипоказано введення контрастних речовин в організм.

Хронічний пієлонефрит (МКБ-10: N 11) за ознаками схожий з хронічним гломерулонефритом, що ускладнює постановку діагнозу при використанні перерахованих вище методів. Тому диференціальна діагностика заснована на сукупності даних анамнезу, які повторно уточнюються перерахованими вище методами. При такій діагностиці велику увагу приділяють дослідженням осаду сечі, а саме визначення його бактеріологічного складу.

Терапія медикаментами

Слід зазначити, що без використання антибіотиків хронічний пієлонефрит у жінок і чоловіків вилікувати неможливо. Тому при виявленні даної стадії прийом антибіотиків намагаються почати відразу ж. Тип препарату буде залежати від чутливості бактерій, які викликали запалення нирок, до антибіотика. Високу ефективність лікування такими медикаментами можна втратити, якщо антибіотики почати приймати занадто пізно або провести неповний курс. Це пов’язано з тим, що з часом кількість бактерій збільшиться, як і зона ураження.

Головна вимога при лікуванні хронічного пієлонефриту до антибіотиків: мінімальна токсичність при максимальній ефективності. Також антибіотик повинен справлятися з більшістю патогенних бактерій.

Для лікування загострень хронічного пієлонефриту використовують такі медикаментозні препарати:

  • пеніциліни («Ампіцилін», «Оксацилін», «Сультамициллин», «Амоксиклав»);
  • цефалоспорини («Цепорін», «Кефзол», «Цефепім», «Цефтріаксон», «Цефотаксим», «Цефіксим»);
  • налідиксова кислота («Невіграмон», «Неграм»);
  • аміноглікозиди («Колимицин», «Канаміцин», «Гентаміцин», «Амікацин», «Тобраміцин»);
  • фторхінолони («Моксифлоксацин», «Левофлоксацин», «Ципринол», «Офлоксацин»);
  • нітрофурани («Фурадонін», «Фуразолідон»);
  • сульфаніламіди («Етазол», «Уросульфан»);
  • антиоксиданти (токоферолу ацетат, аскорбінова кислота, ретинол, селен).

Незважаючи на високу ефективність, антибіотики мають ряд побічних ефектів. При виявленні негативної реакції необхідно скоригувати дозування або замінити препарат. Для вибору того чи іншого антибіотика лікар повинен з аналізу сечі з’ясувати, яка кислотність у пацієнта, так як від цього показника залежить ефективність лікування тим чи іншим препаратом.

Антибіотики частіше рекомендують застосовувати строком не менше 2 місяців. Іноді результативною мірою стає чергування першого антибіотика з другим при курсі для кожного по 10 днів. Тривалість лікування антибіотиком для конкретного хворого буде залежати від підсумків досліджень. Вони зводяться до посіву колонії, взятої з ураженого органу, і її вивчення на чутливість до антибіотика. Якщо захворювання запущене і стан хворого важкий, то йому прописують комбінації антибіотиків. Їх приймають як у вигляді таблеток внутрішньо, так і у вигляді ін’єкцій.

Народні методи лікування

Петрушка – головний помічник при боротьбі з хронічним пієлонефритом. Матиме детоксикаційну і антиспазматичну дію, послужить антисептиком, а головне – посилить функцію сечовидільної системи, допомагаючи вивести шлаки, які накопичилися в організмі. Разом з петрушкою рекомендується вжити також кріп, селера, цибуля, любисток і листя салату, які допоможуть підсилити дію головного компонента на ниркову тканину. Вживати потрібно пучок один раз в тиждень без хліба і солі.

При лікуванні хронічного пієлонефриту у жінок слід відмовитися від прийому води, замінивши її ягодами, такими як:

  • малина;
  • полуниця;
  • журавлина;
  • брусниця;
  • ожина.

Вони допоможуть заповнити необхідну організму вологу, не створюючи навантаження на нирки.

Важливе дію нададуть настоянки. Потрібні трави слід взяти в однаковій кількості, перемішати і залити окропом з розрахунку 200 мілілітрів води на 1 столову ложку сировини. Настояти дві години і процідити. Випивати необхідно по половині склянки чотири рази на день за тридцять хвилин до прийому їжі. Приймати такі ліки слід теплим.

Необхідні збори трав:

  • Плоди анісу, березові листя, звіробій, триколірна фіалка.
  • Листя брусниці, іван-чай, корінь петрушки, перстач гусячий, корінь петрушки.

Дієта

Хворим призначається дієта з високим кількістю рідини при хронічному пієлонефриті. Клінічні рекомендації слід суворо дотримуватися, інакше можливе погіршення стану.

При нормальному тиску добова норма повинна бути такою: білки – 95-105 г, жири – 75-85 г, вуглеводи – 400 г, сіль – 7-9 г, рідина – близько 2 літрів, загальна калорійність при цьому повинна складати 2900-3100 калорій. Кількість прийомів – 5 разів.

При високому тиску добова норма елементів наступна: білки – 70-80 г, жири – 55-75 г, вуглеводи – 400 г, сіль – 3-5 г, рідина – в районі 2 літрів, загальна калорійність – 2400-2900 калорій. Кількість прийомів – 5 разів.

Рекомендуються іноді проводити розвантажувальні дні. Наприклад, сьогодні вживати більше фруктів, а завтра – овочів.

При дієті слід вживати такі продукти:

  • дієтичні сорти м’яса, птицю, рибу, допускається їх варіння й тушкування і на пару;
  • супи на основі м’ясного бульйону;
  • молочні продукти;
  • білий або сірий хліб;
  • макарони, крупа і борошно;
  • овочі в сирому вигляді;
  • яйця;
  • фрукти і ягоди;
  • мед, варення, пастила, зефір;
  • будь-які чаї та соки.

При хронічному пієлонефриті клінічні рекомендації з приводу заборонених продуктів наступне:

  • копчені і солоні продукти;
  • будь-які гриби;
  • жирні бульйони;
  • бобові;
  • тугоплавкі жири;
  • тістечко з жирними кремами;
  • фастфуд і закуски з великою кількістю солі;
  • кава і шоколад;
  • алкоголь.

Профілактика

Слід знати, що хронічний пієлонефрит нирок принесе величезну кількість незручностей. Тому важливо проводити профілактичні заходи проти цього захворювання, щоб запобігти його розвиток. Щоб уникнути появи хронічного пієлонефриту, необхідно повністю вилікувати гостру стадію даної патології і в подальшому регулярно спостерігатися у лікаря. Для профілактики важливо захистити нирки від бактерій.

Для цього треба повністю вилікувати такі хвороби, у більшості випадків посилюють перебіг запалення в нирках: копростаз, хронічний коліт, холецистит. Важливо проводити профілактику пієлонефриту у вагітних. За статистикою, якщо вдасться перемогти пієлонефрит під час вагітності, то хронічна форма захворювання ніколи не виникає.

Також не варто забувати при профілактиці загострень хронічного пієлонефриту про дотримання общегігіеніческіх заходів, якісного та збалансованого харчування, наявності у раціоні продуктів, багатих великою кількістю вітамінів. Важливо своєчасно попереджати розвиток інших хвороб і регулярно проводити антибактеріальні курси, спрямовані на зниження патогенних мікробів у організмі.

Санаторно-курортне лікування

Санаторно-курортна форма терапії приносить позитивний результат при лікуванні хронічного пієлонефриту (код за МКХ-10 — N11). У цьому випадку використовуються новітні методи, що допомагають прибрати запалення, очистити нирки і привести стан хворого в норму. Завдяки комплексу дій, який дає санаторій, пацієнт набагато швидше повернеться до нормального ритму життя.

Як лікувати хронічний пієлонефрит в умовах санаторію? Сюди входять такі заходи:

  • Дієта.
  • Грязьові ванни.
  • Терапія мінеральними водами.
  • Гідролеченіе.
  • Теплотерапия.

Кожна з процедур проводиться лише після призначення лікаря.