Історія вязниці Алькатрас: фото, де знаходиться, чому закрили?

Алькатрас (Alcatraz) на географічній карті світу – невеликий острів, розташований в затоці Сан-Франциско. Ще одним його назвою є Рок (The Rock).

Острів має цікаву історію. Один час його територію використовували як захисний форт, дещо пізніше на ній розмістилася військова в’язниця, а потім її будівля перетворилася в надзахищене тюрму, де утримували особливо небезпечних злочинців, а також тих, хто в минулому намагався втекти з попереднього місця ув’язнення.

В даний час на острові розташовується музей. Дістатися до нього можна на поромі, який ходить з Сан-Франциско.

Коли був відкритий острів?

Першим мандрівником, зайшли в затоку Сан-Франциско, був іспанець Хуан Мануель де Айала. Разом зі своєю командою він побував там у 1775 р. і склав карту бухти. Їм же одному з трьох перебувають там островів було дано назву Ла Ісла де Лос Алькатрасес. У перекладі з іспанської воно означало «острів пеліканів». На думку деяких дослідників, така назва могла бути дано через велику кількість на цьому клаптику суші цих птахів. Однак, за даними орнітологів, колонії пеліканів на острові і поблизу від нього немає. Ця територія є місцем, облюбованих бакланами та іншими великими водоплавними птахами.

У 1828 р. англійським географом капітаном Фредеріком Бичі була допущена помилка. При складанні своєї карти він переніс з іспанських документів назву острова, даного Хуаном Мануелем де Айала, на сусідній. В даний час ця територія відома як місце, де розташована знаменита в’язниця, звана Island Alcatrazes. Далі, у 1851 р., назва острова кілька скоротила топографічна служба американської Берегової охорони. Це місце стало називатися Alcatraz.

Будівництво маяка

У 1848 р. в Каліфорнії були відкриті родовища золота. Даний факт призвів до того, що в затоку Сан-Франциско прийшли тисячі суден. Це створило гостру необхідність в спорудженні маяка. Перший з них був встановлений і став працювати влітку 1853 р. на острові Алькатрас. Через три роки на цьому маяку було встановлено дзвін, який використовується під час сильного туману.

У 1909 р. на острові почалося будівництво в’язниці. При цьому перший маяк, який прослужив протягом 56 років, був демонтований. Друге подібне спорудження було встановлено на Алькатрасі 1.12.1909 р. недалеко від тюремного корпусу. У 1963 р. цей маяк був модифікований. Ставши автономним і автоматичним, він вже не вимагав цілодобового обслуговування.

Форт

Виникла в цих місця золота лихоманка призвела до необхідності захисту затоки. Саме тому на острові в 1850 р. за указом, виданим президентом США, почалося будівництво форту. На території цього захисної споруди встановили далекобійні знаряддя, кількість яких перевищила 110 одиниць. Дещо пізніше форт почали використовувати для розміщення в його стінах ув’язнених. Однак в 1909 р. за наказом військового командування, спорудження було знесено до фундаменту. До 1912 р. для злочинців було зведено нову будівлю.

Військова в’язниця

Розташування острова Алькатрас забезпечує його природну ізоляцію від суші. Адже він знаходиться в самій середині затоки Сан-Франциско і оточений крижаною водою, а також потужними морськими течіями. Все це сприяло тому, що острів став розглядатися керівництвом армії США в якості ідеального місця для утримання військовополонених. Перші з них потрапили у в’язницю Алькатрас в 1861 р. Це були люди з різних штатів, захоплені в полон під час проведення Громадянської війни. У 1898 р. США брали участь у бойових діях з іспанцями. Ця війна призвела до збільшення кількості полонених, які також потрапили до в’язниці Алькатрас. Так, з 26 чоловік воно зросла до 450.

Історія в’язниці Алькатрас стала розвиватися в дещо іншому напрямку після того, що сталося в 1906 р. землетрусу. Природна стихія знищила більшу частину Сан-Франциско, що змусило владу перемістити на острів кілька сотень цивільних в’язнів. Зроблено це було, перш за все, з міркувань безпеки.

У 1912 р. в’язниця Алькатрас була розширена. На острові звели значний за своїми розмірами корпус. До 1920 р. це триповерхова споруда практично повністю було «заселене» в’язнями.

Історія в’язниці Алькатрас дозволяє судити про неї як про місце, яке відрізнялося особливою строгістю до порушників. Тут ув’язнені, які не підпорядковувалися дисципліни, стикалися з найсуворішими заходами покарання. У першій армійської в’язниці тривалого утримання порушників посилали на важкі роботи, а також могли помістити в окремий ізолятор, надавши їм обмежений раціон, що складається з хліба і води. Але і цим список дисциплінарних стягнень не обмежувався.

У військовослужбовців, ув’язнених в’язниці Алькатрас, середній вік становив 24 роки. Більшість з них відбувала термін за дезертирство або які-небудь менш серйозні проступки. Були у в’язниці Алькатрас і ті, кого направляли сюди на тривалий період за фізичне насильство і непокору командирам, вбивство чи крадіжка.

Військовий порядок забороняв перебували там людям перебувати в камері вдень. Виняток становили тільки особливі випадки примусового ув’язнення. Розміщували тут і військовослужбовців високого рангу, які вчинили ті чи інші дисциплінарні проступки. Ці ув’язнені у в’язниці Алькатрас могли досить вільно переміщатися по її території. Заборонено їм було тільки входити у приміщення для охорони, які перебували на рівень вище.

Але в цілому, незважаючи на прийняття до злочинців суворих дисциплінарних заходів, режим тут не можна було назвати суворим. Більшість ув’язнених виконували роботи по господарству для тих сімей, які жили на острові, де розташована в’язниця Алькатрас. Обраним з них часом довіряли дивитися за дітьми. Часом в’язні використовували вразливу організацію охорони для втечі. Однак саме місце, де знаходиться в’язниця Алькатрас, не дозволяло їм дістатися до материка. Більшість утікачів було змушене повернутися назад через крижаної води. Той же, хто наважувався дістатися до берега, гинув в затоці від переохолодження.

В’язниця Алькатрас (фото дивіться нижче) поступово пом’якшувала свої порядки.

До кінця 1920-х років містяться в ній ув’язненим було дозволено розбити поле для гри в бейсбол і навіть мати власну спортивну форму. Між злочинцями у вечірній час по п’ятницях організовувалися змагання з боксу. Ці поєдинки були настільки популярні, що в якості глядачів на них збиралися навіть цивільні особи, які жили в Сан-Франциско.

Скільки років Алькатрас використовували в якості в’язниці військові? Міністерство оборони закрив її у 1934 р. Це сталося після 73 років використання з-за високих витрат, які були пов’язані з тим, де знаходиться в’язниця Алькатрас, так як постачання здійснювалося тільки за допомогою перевезень катерами з берега. Після цього споруди, розташовані на острові, перейшли у відомство Міністерства юстиції.

Федеральна в’язниця

Високий сплеск рівня злочинності був відзначений в США в період з кінця 1920-х по середину 1930-х років. Цьому сприяла виникла у країні Велика депресія.

В цей період стала виникати організована злочинність у формі окремих банд і мафіозних сімей, які розв’язали справжню війну за сфери впливу. Жертвами в цій сутичці нерідко ставали служителі правопорядку і мирні громадяни. Гангстерами контролювалася владу в містах. Злочинці давали хабарі чиновникам для того, щоб ті закривали очі на діється беззаконня.

Відповіддю влади на війну, розв’язану гангстерами, стало рішення, постановившее знову відкрити знамениту в’язницю Алькатрас. Тільки зараз вона стала вже федеральної.

Подібне рішення було прийнято урядом США у зв’язку з тим, що в’язниця Алькатрас знаходиться на недоступному острові, і це дозволяє ізолювати злочинців від суспільства, налякавши тих правопорушників, які ще перебувають на волі. Головою Федеральних в’язниць Санфордом Бейтсом та генеральним прокурором Гомером Каммінгсом була ініційована розробка проекту по реконструкції в’язниці. З цією метою вони запросили Роберта Берджа, який на той час вважався найкращим експертом в області безпеки. В його завдання входило складання нового проекту в’язниці. Реконструкція споруди була капітальною. Всі будівлі, крім фундаменту, було зруйновано, а після на цьому місці побудували нову споруду.

Вже у квітні 1934 р. там, де у в’язниці Алькатрас розміщувалися військові злочинці, з’явилася будівля з новим обличчям і нової спрямованості. Так, якщо до моменту реконструкції прути і решітки були виконані з дерева, то після перепланування вони стали сталевими. Також в кожній камері з’явилася електрика, а службові тунелі вирішено було повністю замурувати, щоб ув’язнені не змогли в них сховатися і надалі здійснити втечу. З’явилися в тюремному корпусі і особливі збройні галереї. Їх розташували вище рівня камер для того, щоб захистити охоронців, які тепер несли свою вахту за залізними прутами.

Самим уразливим місцем для бійок і бійок завжди була тюремна їдальня. Саме тому дане приміщення Алькатраса оборудовалось пляшками, наповненими сльозогінним газом. Розташовані на стелі, вони керувалися дистанційно.

По периметру корпусу в’язниці, в самих стратегічно відповідних зонах, розташували вежі охорони. Змінилося і обладнання дверей. У них вмонтували електричні датчики.

Всього у в’язниці Алькатрас (фото всередині будівлі представлено нижче), знаходилося 600 камер. При цьому будівля було розбито на чотири блоки – B, C, F а також D.

Це дозволило значно розширити площу в’язниці, яка до проведеної реконструкції вміщувала в себе не більше 300 ув’язнених. Введені заходи безпеки в поєднанні з оточуючими острів крижаними водами затоки створювали неприступний бар’єр навіть для тих злочинців, які вважалися невиправними.

Начальник

Нової в’язниці потрібен новий керівник. Федеральне бюро в’язниць призначило на цю посаду Джеймса А. Джонстона. Його обрали за суворі принципи і гуманний підхід до виправлення злочинців, які дозволяли повернути їх після звільнення в суспільство. Відомий був Джонстон і своїми реформами, які здійснювалися на користь ув’язнених. Цей чоловік не бачив у злочинців каторжників, скутих єдиної ланцюгом. Він вважав, що їх потрібно залучати до такої роботи, де вони б відчували повагу і розуміли, що їхні зусилля будуть неодмінно винагороджені. Преса писала про Джонстона хвалебні статті, називаючи його «начальником золотого правила».

До свого призначення на Алькатрас цей чоловік займав посаду директора в’язниці Сан-Квентін. Там їм був введений ряд освітніх програм, які стали досить успішними і зробили сприятливий вплив на велику частину в’язнів. Але в той же час Джонстон був прихильником суворої дисципліни. Встановлені їм правила вважалися самими твердими у всій виправній системі, а застосовуються покарання були найбільш суворими. Джонстон особисто був присутній на страті через повішення в Сан-Квентіні і прекрасно знав, яким чином найкраще спілкуватися з невиправними злочинцями.

Тюремне життя

Рішення про відбуття строку покарання у Алькатрасі не видавалося судами. Сюди злочинці потрапляли з інших в’язниць за свої особливі «відмінності». Після того як Алькатрас перейшов у відання Міністерства юстиції, правила тут зазнали корінних змін. Наприклад, кожному ув’язненому виділили власну камеру. Крім того, злочинці мали мінімальними привілеями, дозволяли їм отримувати воду та їжу, одяг, медичну та зуболікарську допомогу. Особисті речі мати категорично заборонялося. Тому, хто бажав поспілкуватися з відвідувачами, взяти книгу з тюремної бібліотеки або написати листа, потрібно було заслужити це право бездоганною поведінкою і працею. При цьому до робіт не допускалися ті злочинці, які вважалися порушниками дисципліни. У разі найменшої провини привілеї тут же знімалися.

В Алькатрасі перебували під забороною будь-які ЗМІ, в тому числі й газети. Написані ув’язненими листи підлягали коригуванню тюремним чиновником.

На переведення ув’язнених в Алькатрас мав право будь-який начальник, який очолював одну з федеральних в’язниць. Сюди, незважаючи на сформовану думку, направляли не тільки гангстерів. Містилися в цій в’язниці на острові і ті, хто становив особливу небезпеку. Наприклад, з інших в’язниць в Алькатрас направляли втікачів і бунтарів, а також тих, хто постійно прагнув до порушення режиму. Зрозуміло, серед злочинців були на острові і гангстери, але в більшості своїй вони, як правило, засуджували до смертної кари.

Починався тюремний день з підйому о 6 год 30 хв. Далі протягом 25 хвилин ув’язнені повинні були прибрати в камері, після чого їм необхідно було підійти до решітці для переклички. В 6 год. 55 хв., якщо всі були на місці, двері відкривалися і злочинців вели до їдальні. Для прийняття їжі їм відводилося 20 хвилин. Після цього в’язні вишикувалися в шеренгу і отримували тюремні роботи.

Все життя цих людей перетворювалася в одноманітний рутинний цикл, який не підлягав жодним змінам протягом багатьох років. Самий великий коридор, який перебував у корпусі, укладені назвали «Бродвеєм», а найбільш бажаними для них були камери, розташовані вздовж цього проходу, але тільки на другому ярусі. Вони були теплими, і повз них ніхто не проходив.

Призначений керувати Алькатрасом Джонстон на початковому етапі своєї роботи дотримувався політики тиші. Багатьма в’язнями це розцінювалося як найважче покарання. У зв’язку з цим вони скаржились і вимагали його скасування. Говорили, що кілька чоловік з числа злочинців з-за цієї політики навіть зійшли з розуму. Пізніше таке правило було скасовано, що стало одним з небагатьох змін змісту на острові.

Східне крило в’язниці було відведено для одиночних камер-ізоляторів. Туалет в них являв собою звичайну дірку, слив якої управлявся охоронцем. Злочинців розміщували в таких камерах без верхнього одягу, виділяючи їм досить мізерний пайок. Двері ізоляторів мали вузьку щілину, через яку укладеним видавали їжу. Камера завжди була закрита, а людина в ній перебував у темряві. Поміщали в ізолятор на 1-2 дні. В ньому було дуже холодно. Матрац ж видавали лише на ніч. Перебування в цьому крилі вважалося самим суворим покаранням за погану поведінку і серйозні порушення. Потрапити сюди боявся кожен ув’язнений.

Пагони

Вирватися на свободу і залишити Алькатрас мріяли багато. Однак зробити це було практично неможливо. Найвдаліша спроба втечі, яка, ймовірно, увінчалася успіхом, була здійснена в 1962 р. Френком Морісом і братами Джоном і Клеренсом Энглинами. Ці злочинці використовували саморобну дриль, з допомогою якої вони виколупували цемент із стін. Ретельно вивчивши графік зміни охорони і інші нюанси, 11.06.1962 р. в’язні вчинили втечу через службовий тунель, який перебував за їх камерами. На спальному місці кожного із злочинців ними був залишений муляж тіла. Отвір у тунелі заклали втікачі зсередини цеглою. Такі заходи були необхідні для того, щоб охоронцям стало відомо про їх відсутність як можна пізніше.

Далі злочинці проникли на дах через систему вентиляції і спустилися вниз по водосточному каналу. Вибравшись до затоки, вони спорудили саморобний пліт, надувши невеликий гармошкою приготовані заздалегідь гумові плащі. За твердженнями офіційної версії, втікачі допливти до берега не змогли. Однак їх тіла в затоці знайдені не були. Існує і неофіційна версія того, що сталося. Згідно думку багатьох незалежних експертів, втеча, вчинений у 1962 р., все ж був вдалим, і ув’язнені опинилися на волі. Цією історією свого часу цікавилося і шоу «Руйнівники міфів». Його організаторами було проведено своє розслідування, підсумки якого переконливо довели той факт, що втеча цілком міг увінчатися успіхом.

Ще один, цілком можливо, вдала втеча стався 16.12.1937 р. В цей день Теодор Коул з одним Ральфом Роу (працівники майстерні, де оброблялося залізо) в одну з своїх змін зняли з вікна решітку і вирушили до водах затоки. Однак у цей день розгулявся сильний шторм, і, судячи з офіційної версії, втікачі потонули. Однак їх тіл не знайшли. Можливо, злочинців віднесло у відкрите море. Але досі ці втікачі вважаються в США зниклими без вести.

В цілому від початку існування до закриття в’язниці Алькатрас в ній було скоєно 14 спроб втечі, в яких брали участь 34 людини. Причому двоє з них робили це двічі. В результаті семеро з цих злочинців були застрелені охоронцями, п’ятеро, про які було розказано вище, пропали безвісти, двоє потонули, а решта – повернуті в камери.

Закриття в’язниці

Останні укладені покинули негостинний острів 21.03.1963 р. Це дата закриття в’язниці Алькатрас. Указ про припинення діяльності легендарного споруди був підписаний Генеральним прокурором США Робертом Кеннеді (братом Джона Кеннеді – який діяв на той момент президента США).

Чому закрили в’язницю Алькатрас? Офіційна версія роз’яснила таке рішення занадто великими витратами, які уряд виділяв на утримання ув’язнених. Адже сюди все (їжа, вода, паливо тощо) завозилося з материка. Крім цього, солона вода поступово зруйнувала будівлі, з-за чого в’язниці необхідний ремонт на суму 3-5 млн доларів.

Алькатрас сьогодні

Після того як в’язниця була офіційно закрита, уряд країни обговорював різні способи використання острова. Одним із таких варіантів було розміщення на ньому монумента ООН.

У 1971 р. острів відійшов до Національної зоні відпочинку «Золоті ворота» і став тюремним музеєм. На сьогоднішній день Алькатрас є однією з найголовніших визначних пам’яток Сан-Франциско і користується великою популярністю у туристів. Тисячі відвідувачів щодня припливають сюди на поромах, прагнучи відчути захоплюючу атмосферу цієї в’язниці.

Слава Алькатраса на сьогоднішній день всіляко експлуатується. Готелі з однойменними назвами відкриті в Німеччині і в Англії. Вони пропонують своїм клієнтам розміститися в невеличкій кімнаті, в якій знаходяться всі зручності. Зрозуміло, навряд чи такі номери можна порівняти з справжнім Алькатрасом.

У 1996 р. на екрани кінотеатрів вийшла кінострічка «Скеля». Це фільм про в’язницю Алькатрас з Ніколасом Кейджем, знятий американським режисером Майклом Беєм. Стрічка розповідає глядачеві про історію викрадення ракети зі смертоносним газом, яке було здійснено генералом елітних спецсил США зі своїми підлеглими. Військові захопили в заручники відвідувачів колишньої в’язниці Алькатрас і висунули вимоги про перерахування грошей сім’ям військовослужбовців, загиблих під час проведення секретних операцій.