Конституційно-правова відповідальність: поняття, види, підстави

Заходи конституційно-правової відповідальності можуть використовуватися для вирішення безлічі завдань, найбільш актуальними з яких можна вважати охорону конституційного ладу, забезпечення дієвості правових норм, посилення впливу конституційного права на суспільну практику.

Існуючі види конституційно-правової відповідальності сприяють розвитку у суб’єктів, що беруть участь у різних правовідносинах, поваги до закону в цілому і Конституції зокрема, а також підвищенню ефективності роботи інститутів влади. Вони виступають в якості інструментів підтримки порядку, захисту свобод і прав громадян, утвердження законності. Це, в свою чергу, є однією з необхідних умов для зміцнення і розвитку демократії. Розглянемо особливості конституційно-правової відповідальності.

Загальні відомості

Конституційно-правові положення потребують самостійної системі захисту. В іншому випадку всі приписи будуть носити лише декларативний характер. У вітчизняному законодавстві, на відміну від ряду зарубіжних, поняття «конституційно-правова відповідальність» відсутня. Проте останнім часом питання про його введення стає все більш актуальним.

В останні роки активніше встановлюються та застосовуються різні форми конституційно-правової відповідальності. Постійно збільшується кількість правовідносин вимагає нових підстав для застосування санкцій.

Ознаки

Конституційно-правова відповідальність – самостійний вид юридичної відповідальності. З цього випливає, що їй притаманні і загальні ознаки, специфічні риси, що вказують на своєрідність цього порівняно самостійного правового явища. У зв’язку з цим розглядати поняття конституційно-правової відповідальності слід в двох аспектах: загальному та узкоспециальном.

Юридична відповідальність – це регламентована нормами права суспільне відношення, що виникає між державою, від імені якої діють спеціальні структури, і порушником, яким ставиться в обов’язок перетерплювати позбавлення за вчинений проступок. До загальних ознак конституційно-правової відповідальності, відповідно, слід відносити:

  • Нерозривний зв’язок з державним механізмом примусу.
  • Примусовий характер санкцій.
  • Конституційно-правова відповідальність, як і будь-яка інша форма відповідальності, настає лише в разі вчинення правопорушення. Тут слід сказати про певну специфічність прояву загальних ознак. Наприклад, примусовий характер конституційно-правової відповідальності в конституційному праві виражається не тільки в державному, але й іншому громадському (публічному) примус. Безумовно, воно має здійснюватися у відповідності з нормами Конституції і під держконтролем.

    Специфічними вважаються наступні ознаки:

  • Положення про настання відповідальності закріплені у конституційних нормах.
  • Підстави, інстанції, суб’єкти конституційно-правової відповідальності відрізняються великою різноманітністю, ніж в інших видах відповідальності. Це обумовлюється специфікою предмета регулювання.
  • Конституційно-правова відповідальність має тісний зв’язок з політичним примусом.
  • Враховуючи наведені вище ознаки, можна дати таке визначення. Конституційно-правовою відповідальністю слід називати закріплену в конституційно-правових нормах обов’язок суб’єкта відповідати за невідповідність його юридично значимого поведінки приписам, закріпленим у зазначених нормах. Виконання порушником цього обов’язку забезпечується можливістю застосування уповноваженим органом заходів державного або іншого, прирівняного до нього, публічного впливу.

    Нюанси

    В юридичних виданнях, як зарубіжних, так і вітчизняних, даються різні точки зору з питання про природу та підстави конституційно-правової відповідальності. Разом з тим більшість авторів визнає наявність двох аспектів: негативного (ретроспективного) і позитивного. Вони мають дуже тісний зв’язок.

    У деяких випадках позитивний аспект виступає в якості необхідної умови для настання ретроспективного і певною мірою продовжує реалізовуватися в ньому. Негативний аспект посилює правоохоронне і виховне значення відповідальності, підвищує ефективність її стимулюючої ролі у процесі формування соціальної активності учасників конституційно-правових відносин.

    Відмежування від політичної відповідальності

    Необхідно відзначити, що, як правило, залучаються до конституційно-правової відповідальності суб’єкти публічної влади. Отже, передбачені заходи повинні сприяти високої соціальної ефективності адміністративної системи. Безумовно, необхідно при цьому забезпечити баланс між обсягом повноважень і відповідальності суб’єктів влади.

    Оскільки об’єктом конституційно-правового регулювання є політичні відносини, а отже, і відповідальність має певний політичний зміст, і, значить, її заходи наділені політичним характером.

    Між тим не будь-який публічно-примусову міру впливу (організаційну у т. ч.), хоча і наділену політичним змістом, можна розглядати як інструмент конституційно-правової відповідальності. Особливість полягає тут в наступному. Справа в тому, що одна міра примусу в залежності від підстави застосування може нести різний зміст. Її можна застосувати як санкцію або здійснити організаційну процедуру. Все це дозволяє зробити важливий висновок про те, що конституційно-правова відповідальність — це відповідальність політична, але не кожна, а тільки така, яка набуває конституційну форму.

    Функції

    Конституційно-правові заходи відповідальності виконують наступні функції:

  • Відновну – коригують поведінку суб’єктів правовідносин.
  • Каральну (щодо учасників, які допустили неправомірне поведінка).
  • Стимулюючу – спонукають суб’єктів вибирати належні моделі поведінки.
  • Попереджувально-виховну – сприяють запобіганню порушень у майбутньому.
  • Структура

    Розглянутий вид відповідальності можна вважати встановленим при наявності в сукупності наступних елементів:

  • Суб’єкта (порушника).
  • Підстави.
  • Інстанції.
  • Санкції.
  • Слід сказати, що в окремих випадках вменение конституційно-правових заходів виключає накладення покарань якої-небудь іншої галузі права.

    Суб’єкти

    Ними можуть бути і індивіди, і їх групи. У число перших входять громадяни, іноземні громадяни в т. ч., особи, які не мають громадянства; до других відносять державні і недержавні органи, об’єднання та інші освіти.

    Одним з найважливіших ознак суб’єкта відповідальності слід вважати його самостійність.

    Відмежування від дисциплінарної відповідальності

    Передбачені в чинному законодавстві конституційно-правові заходи застосовуються уповноваженими інстанціями до суб’єктів, не підлеглим і не підзвітною їм. В цьому їх відмінність від дисциплінарних стягнень. На практиці нерідко виникають складнощі при їх відмежування. Справа в тому, що дисциплінарні стягнення зовні можуть бути дуже схожі із засобами конституційно-правової відповідальності. Наприклад, звільнення, передбачене статтею 192 ТК, і відсторонення від посади, закріплене ст. 19 ФЗ № 184. Відмінність цих заходів полягає у підставах їх застосування і процедурах, необхідних для їх реалізації.

    Підстави

    Вони виступають в якості ключових відмітних ознак конституційно-правової відповідальності. В якості фактичного підстави виступає конституційний делікт. Він буде мати місце при наявності негативного відхилення в поведінці учасників відповідних правовідносин від вимог, що містяться в диспозиції конституційно-правової норми.

    Необхідно розуміти один найважливіший момент. Вказівка «розмитих», невизначених підстав застосування заходів може призвести до різних проблем. Конституційно-правову відповідальність у таких випадках зацікавлені особи можуть використовувати в якості одного з інструментів досягнення корисливих цілей. Це неприпустимо.

    Конституційний делікт

    Він являє собою діяння учасника конституційно-правових відносин, що не відповідає належному поведінці, закріпленим у конституційних нормах, і тягне за собою застосування встановлених законом заходів відповідальності. Деякі такі делікти відрізняються складним юридичним характером. У конституційних нормах підстава відповідальності може бути пов’язано з порушеннями, вчиненими в інших правових сферах. У деяких ситуаціях конституційно-деліктні правовідносини виникають при порушенні положень КК. У таких випадках діяння визнаються одночасно, що не відповідають і конституційних і кримінальних норм. Отже, вони тягнуть наслідки, передбачені обома галузями права.

    Специфіка складу

    Порушенням конституційних норм можна вважати практично будь-конституційний делікт. Між тим окремі акти виділяють делікт у самостійне підстава конституційно-правової відповідальності.

    У сучасній юридичній науці вироблено і успішно застосовується на практиці визначення складу правопорушення. Його цілком можна застосовувати і при описі підстав розглянутого виду відповідальності. У чистому вигляді норми Конституції не містять ознак складу делікту (за дуже рідкісним винятком). У зв’язку з цим на практиці виникає необхідність в їх «добудови», тобто в приведенні його у відповідність із загальною моделлю протиправних дій/бездіяльності.

    Склад делікту необхідно розглядати в якості логічної конструкції, в якій відображені істотні властивості конкретних антисоціальних діянь. У змісті акта, що закріплює конституційно-правову відповідальність, досить рідко присутній вичерпний перелік ознак складу. Для правильного його розуміння і з’ясування змісту потрібно вивчати конкретну статтю правового акта, що закріплює делікт, у взаємозв’язку з іншими конституційно-правовими положеннями.

    Характеристика елементів складу

    Як вище говорилося, конституційного деликту властиві всі ознаки звичайного правопорушення. У складі виділяють 4 обов’язкових елемента:

  • Об’єкт.
  • Суб’єкт.
  • Суб’єктивний аспект діяння.
  • Об’єктивна сторона делікту.
  • Кожен компонент має сукупністю ознак. Об’єкт делікту – сфера публічних правовідносин, регульованих і захищаються конституційно-правовими нормами.

    Об’єктивний аспект делікту відбиває його зовнішню сторону. Він вважається одним з найважливіших елементів складу. Об’єктивну сторону характеризують:

  • Безпосереднє протиправна бездіяльність/дію.
  • Незаконність.
  • Суспільна небезпека.
  • Негативні наслідки.
  • Час, спосіб і місце вчинення діяння.
  • Цей список, безумовно, не є вичерпним.

    Суб’єктом делікту є учасник конституційно-правових відносин, якому закидають обов’язок відповідати за свою поведінку. Необхідно відзначити, що ні держава, ні народ не можуть виступати в якості суб’єкта. Справа в тому, що застосувати до них конституційно-правові заходи неможливо.

    Згідно 2 частини 15 статті Конституції, всіх суб’єктів конституційного делікту можна розділити на наступні групи:

  • Суб’єкти РФ.
  • Держоргани.
  • Посадові особи.
  • Іноземці, громадяни РФ, особи, що не мають громадянства.
  • Недержавні об’єднання.
  • Виборчі комісії.
  • Як видно, до конституційно-правової відповідальності можна притягнути великий перелік суб’єктів, на відміну від будь-якого іншого виду юр. відповідальності.

    Суб’єктивний аспект формується виною, метою, мотивом скоєння діяння. Ключовою ознакою вважається вина. У конституційному праві цей елемент суб’єктивної частини складу делікту вельми специфічний. У рамках традиційного підходу провину розглядають як психічне ставлення особи до скоєних нею протиправних дій (бездіяльності). Цей варіант цілком обґрунтований для інших галузей права. Як показує аналіз конституційних норм, вина далеко не завжди виступає обов’язковою умовою притягнення до відповідальності. Між тим на практиці це більше виняток, ніж правило. Справа в тому, що в конституційних нормах вкрай рідко закріплюється можливість об’єктивного притягнення до відповідальності.

    Особливі випадки

    У конституційному праві допускається відповідальність і у випадку, коли суб’єкт безпосередньо не здійснював протиправне діяння. Більше того, заходи можуть бути застосовані за дію (бездіяльність) іншої особи. Наприклад, такий вид відповідальності передбачений для кандидатів чи виборчих об’єднань за протиправну поведінку їх уповноважених представників, політичних партій – за дії/бездіяльність своїх членів та ін. Відповідно, в окремих випадках нормами дозволено вменение в провину. Однак припустимо воно за певних умов.

    Можливо вменение в провину поведінки тільки таких осіб, які перебувають у певній юридичній зв’язку із суб’єктом відповідальності, мають конкретний обсяг повноважень (прав і обов’язків, пов’язаних з представництвом.

    Санкція

    У конституційному праві вона являє собою міру державного чи іншого, прирівняного до нього, впливу, що застосовується у відношенні суб’єкта, який допустив відхилення у своїй поведінці від диспозиції конституційної норми. У санкції відображається підсумкова оцінка вчиненого діяння. Ця міра – закріплена нормами можливість примусу, свого роду реакція держави на поведінку суб’єкта.

    Санкції є обов’язковим елементом конституційного права. Однак незважаючи на це, вона не виконує провідну роль. Справа в тому, що примус не розглядається як домінуючий спосіб конституційного впливу на публічні відносини.