Міжнародне право: поняття, принципи

У даному матеріалі буде розглянута тема міжнародного права та основних принципів, за якими воно регулюється. В юридичній сфері ці положення визначаються як обов’язкові у світовому співтоваристві. Їх відображення можна знайти в більшості міжнародних договорів і статутів. Ці норми мають універсальний і імперативний характер.

Загальне визначення

Якими словами можна окреслити поняття міжнародного права? Це певна юридична категорія, яка визначається міждержавними відносинами. Дані норми можуть бути як між країнами, так і всередині держави, якщо вони як-то пов’язані з іноземними учасниками.

Трактувати дане поняття можна як певний результат або результат суспільної взаємодії. Російські та міжнародні права змінювалися і трансформувалися з розвитком інституту держави.

Нормативні документи

Джерелами міжнародного права можна назвати три основних документи:

  • Статут Організації Об’єднаних Націй, а саме преамбула і статті 1-2. У другій статті цього міжнародного договору можна знайти сім основних положень. Наприклад, принципи суверенної рівності всіх учасників. Також у договорі регламентовано, що всі сторони організації повинні сумлінно виконувати свої зобов’язання.
  • Декларація про принципи міжнародного права. Які параметри закріплені тут? У цьому документі викладається більш детальне тлумачення положень, встановлених у Статуті ООН. Їх завданням є встановлення дружніх відносин між країнами та розвиток їх співробітництва.
  • Гельсінська декларація принципів. Дана угода була укладена між 35 державами — 2 північноамериканськими та 33 європейськими країнами.
  • У третьому документі визначено вже не сім, як у Статуті ООН, а десять принципів. Тим не менше ці правила галузі світового співробітництва не можна назвати вичерпними і повними. Наприклад, можна доповнити дані положення питаннями про проблеми екологічної безпеки. Даний принцип на сьогодні не вважається уніфікованим.

    У другому документі — Декларації, прийнятої Генеральною Асамблеєю в 1970 році, підкреслюється, що всі норми і положення взаємопов’язані. Також тут говориться, що кожен принцип повинен розглядатися в контексті інших. Це можна переінакшити так, що всі встановлюються критерії неприпустимо відокремлювати і визначати в якості основного, в збиток іншим показникам.

    У цій Декларації принципи визначаються як основні в системі міжнародного права. Так що всі країни повинні строго дотримуватися в розвитку і веденні своєї діяльності.

    Функції

    Система міжнародного права виконує кілька завдань:

    • Координація. З допомогою даної функції учасники інтернаціональних відносин позначають певні стандарти поведінки між ними.
    • Регулювання чи стабілізація. Щоб взаємодія між суб’єктами не загострювалося і не ускладнювалося, необхідно впорядковувати їх за допомогою відповідних правових норм.
    • Догми міжнародних відносин повинні бути встановлені так, що всі учасники слідували їм, а це означає наявність певної відповідальності.
    • Охоронна завдання, за якої встановлюються механізми відстоювання прав та інтересів суб’єктів прав (між державами).

    Суб’єкти

    На кого спрямована дія міждержавних договорів й угод? Звичайно ж, на їх боку. Тобто на суб’єкти міжнародного права або учасників даних юридичних взаємозв’язків. Вони мають безпосередніми зобов’язаннями і прерогативами.

    А кого ж відносять до суб’єктів правових міжнародних відносин? Можна виділити чотири напрямки їх, це:

    • Держави.
    • Міжнародні установи — як урядові, так і неурядові. Наприклад, до таких відноситься комітет Червоного Хреста. Дана всесвітня організація бере за основу діяльності нейтральність та неупередженість; надає допомогу жертвам військових дій і заворушень.
    • Нації/народи, які відстоюють свою незалежність і суверенітет.
    • Утворення, створені на зразок держав.

    Вищеперелічені суб’єкти поділяються на дві основні категорії: похідні і первинні. Так, спочатку міжнародні права (права людини) є у країн, народів чи націй, які відстоюють свої інтереси.

    Похідними є суб’єкти, які утворюються від первинних. Як правило, вони здійснюють свою діяльність на підставі установчих договорів.

    Основні положення

    Вивчивши основні нормативні документи, в яких вказані принципи міжнародного права, можна позначити їх як певні імперативні норми, що носять глобальний характер. Вони повинні враховуватися у всіх зовнішніх державних документах: договорах, статутах організацій, та інших предметах загальної практики. Дані основи носять загальнообов’язковий характер, і не можуть скасовуватися чи якось реформуватися.

    У концепції міжнародних нормативних правил виділені десять базових принципів, таких як:

  • Недопущення використання силових методів або погроз їх застосування.
  • Обов’язок співробітництва і взаємодії країн.
  • Рівності суверенітетів.
  • Бездоганного виконання міжнародних правових нормативів.
  • Територіальна спільність, цілісність.
  • Дотримання основних прав і свобод людини.
  • Рівноправності народів і націй.
  • Вирішення міждержавних спорів мирними шляхами.
  • Непорушність кордонів держав.
  • Недопущення прямого або непрямого втручання країн у внутрішні справи держави.
  • Розглянемо їх більш докладно.

    Недопущення використання силових методів

    Всі джерела міжнародного права закріплюють цей принцип. Так, Гельсінської декларації встановлено, що учасники угоди утримуються від застосування силових методів або погроз їх використання. Це відноситься як до територіального устрою, так і до області політики і будь-яким іншим галузям.

    У зв’язку з цим, держави, що підписують дану декларацію, будуть утримуватися від прямих чи непрямих дій, що тягнуть застосування сили або таких намірів по відношенню до іншого учасника. Таким же чином вони повинні уникати застосування репресалії — тобто певних примусових заходів у галузі політики або економіки. Загалом, цей принцип встановлює, що сила ніяк не може бути засобом врегулювання конфліктних ситуацій або питань, що викликають суперечки.

    Обов’язок співробітництва і взаємодії країн

    У Статуті, прийнятому ООН, зазначено, що держави повинні взаємодіяти при рішенні різних економічних, культурних, соціальних проблем. Крім того, країни-учасниці договору зобов’язані, загалом, сприяти миру і безпеки. Для цього вони зобов’язані приймати якісь колективні заходи, які повинні бути високоефективними і результативними.

    Це положення часто фіксується у багатьох статутах всесвітніх організацій, в договорах, а також у величезному числі міжнародних резолюцій та угод. Яким чином держава має здійснювати співробітництво, і в яких обсягах — залежить від них самих, тобто від наявності потреб у розвитку, ресурсів і внутрішніх законодавчих норм.

    Рівність суверенітетів

    У кожної держави своя правова автономія. Згідно з цим принципом країни зобов’язані поважати суверенітет інших учасників. Що це означає? У межах кожної місцевості урядові та інші органи вправі виконувати судову, виконавчу і інші гілки влади без інтервенції інших держав. Також вони самостійно вирішують, як проводити політику ззовні. Відображення цього принципу міститься в пункті 1 статті 2 Статуту ООН, де проголошується, що дана Організація ґрунтується на суверенній рівності всіх її учасників.

    Основним завданням даного положення можна назвати забезпечення рівного в юридичному плані участі всіх країн. Адже у окремо взятої держави діють свої політичні режими, окрема система економіки чи соціального устрою. Так як всі сторони Декларацій або Статутів рівноправні, для них визначені однакові права і обов’язки.

    Бездоганне (сумлінне виконання правових норм

    Вищевказане правило міжнародно-правових відносин належить до категорії «pacta sunt servanda», тобто як основне. Договори повинні дотримуватися. Ці стандарти виникли в ранніх періодах — практично з утворенням держави. Зараз цей принцип вказується у багатьох договорах між країнами: з двома або кількома.

    У Гельсінської декларації зазначено, що учасники бездоганно виконують (повинні) договори з міжнародного права. Це стосується як загальновизнаних правил, так і тих, які встановлюються договорами та іншими угодами, в яких вони беруть участь.

    В даній правовій нормі забезпечується властивість прогнозованості, що дуже корисно для учасників угод. Вони точно поінформовані, що вимоги будуть дотримані, а значить, можуть планувати діяльність на певний період і не витрачати додаткові кошти на випадок відмови учасників від виконання нормативів.

    Це положення закріплено і в Статуті Об’єднаних Націй, де акцентується питання створення певних умов для гарантованого виконання всіма зобов’язань, щоб всі мали права і переваги від участі в даній організації.

    Територіальна спільність

    Дане положення було встановлено з прийняттям Статуту ООН, в якому було накладено заборону на силові методи або наміри проти спільності територій та автономності політики будь-яких країн.

    Просування даного принципу міститься в Гельсінському угоді, в якому надається більш детальна формулювання. Так, держави, які беруть участь у міжнародному співробітництві, повинні поважати єдність територіальної узагальненості, а саме — уникати силових прийомів або погроз їх використання.

    Учасникам угод рівною мірою не допускається перетворення територій в об’єкти військової окупації, або інших заходів військового впливу — як прямих, так і непрямих. Так, будь-які види захоплення територій не можуть вважатися законними.

    Дотримання основних прав і свобод

    Виконання цього базового правового положення — невід’ємна складова будь-якого нормативного акту, в тому числі і міжнародного. Принцип дотримання прав також включає свободу совісті, релігійних поглядів і переконань. Учасники угод зобов’язуються дотримуватися всі норми, які визначені поняттям гідності особистості індивіда, його всебічного й безперешкодного розвитку. Згідно з міжнародне право, право людини і громадянина є ключовим.

    Це правило було прийнято одночасно з затвердженням Статуту ООН. У преамбулі цього документа розповідається про віруванні у фундаментальні права людей, рівноправність статей. У відповідності зі статтею 55 Статуту закріплено підтримання належного рівня життя населення, зайнятості, поліпшення соціальних і економічних сфер життя суспільства. Також регламентується загальну повагу і дотримання волі всіх людей.

    Наступною статтею передбачено всебічне співробітництво учасників угоди ООН для виконання даних завдань. Власне кажучи, дотримання даного принципу — це внутрішня компетенція кожної держави. Тому нормативи на міжнародному рівні не спрямовані на внутрішні порядки країни, а потребує практичної реалізації в рамках зовнішніх зв’язків.

    Рівноправності народів і націй

    Нормами інтернаціонального співробітництва встановлені принципи поваги до кожної нації, до їх вільного вибору шляху і способів генезису.

    У статті 2 Статуту Об’єднаних Націй розвиток дружніх взаємовідносин народів, на базі рівних прав та самостійного визначення націй і народностей, визначається як один з найбільш важливих орієнтирів. Дане «кредо» дуже часто можна зустріти в документах Організації — в деклараціях, пактах з прав людини від 1966 року.

    У Гельсінському же угоді робиться акцент на те, що згідно з даним правилом, народи мають повне право розпоряджатися плановими або поточними справами. Вони можуть визначати за їх розсуд політичні статуси без зовнішнього втручання, визначатиме, яким чином вони будуть розвивати політику, економіку, соціальні та культурні процеси.

    Вирішення міждержавних спорів мирними шляхами

    Всі країни зобов’язані регулювати виникаючі конфлікти, не використовуючи при цьому насильницькі методи впливу. Згідно з пунктом 3 статті 2 Статуту, вирішення спорів робиться мирними шляхом, щоб не піддавати ризику стійкість і справедливість світового суспільства.

    У документі встановлено право вибору для учасників, у яких виникли спірні питання. Вони можуть самі вирішувати, яким чином вони вирішать цю проблему. Безумовно, це повинні бути мирні способи. Наприклад, у більшості держав прийнято вирішувати спірні моменти шляхом політичних переговорів, через дипломатів або представників.

    В угоді від 1970 року конкретизується, що країни зобов’язані докладати всі зусилля, щоб швидко прийти до правильного і чесного вирішення дискусій, базуючись на нормах міжнародного гуманітарного права. Учасники повинні вести переговори, і продовжувати їх до тих пір, поки не знайдеться відповідний спосіб регулювання розбіжностей.

    Непорушність кордонів держав

    Це положення визначає рамки щодо встановлення меж території країн. Їм закріплюються основи, за яким держави повинні вирішувати питання з охорони своїх кордонів і їх встановлення.

    Юридично закріплення даного принципу взяла початок з 1970 року. Починаючи з цього періоду, визначення непорушності кордонів країн є нормою міжнародного законодавства.

    Що говориться з цього правила? Наприклад, у Декларації Заключного акта Наради з безпеки повідомляється, що всі учасники розглядають кордони країн в якості непорушною субстанції. У цьому зв’язку, вони не повинні зазіхати на рубежі кордонів територій. Держава не може змінювати без узгодження прикордонні лінії, або міняти силою і під тиском таких методів. Країни самі визначають митні правила, знімають або накладають обмеження на пересування певних предметів, послуг або фізичних осіб.

    Недопущення прямого або непрямого втручання країн у внутрішні справи держав

    Взагалі, у праві міжнародного рівня не передбачені які-небудь питання з приводу внутрішньої політики країн. Тому будь-яке втручання ззовні може вважатися порушенням цього положення.

    Будь-яка держава має прерогативу вибору політичного режиму, соціального облаштування, галузі культури, економічного розвитку. Жодна міжнародна установа чи правовий інститут, не повинен організовувати і заохочувати збройну або підривну діяльність, а також змінювати встановлений режим із застосуванням силових засобів. Дане положення може бути скасовано у крайніх випадках використання примусових заходів, коли у випадку невтручання може бути загроза агресії і порушення миру.