Основні принципи виховання дітей: поради та кращі методики

Що мається на увазі під принципами виховання? Мова йде про вихідних положеннях, що лежать в основі педагогічного процесу. Ними мається на увазі послідовність дій дорослих людей у різних обставинах і ситуаціях. Виникають ці принципи з самої природи виховання як соціального явища.

Коли дорослі сприймають дану мету як певну вершину, намічену для досягнення своєю дитиною, принципи виховання зводяться до можливості реалізації задуманого виходячи з конкретних умов — психологічних і соціальних. Тобто всю сукупність їх можна розглядати як ряд практичних рекомендацій, показаних до керівництва в будь-яких життєвих обставинах з метою допомоги педагогічно грамотного вибудовування техніки і тактики власної діяльності по «вирощуванню» дітей.

Що змінилося?

Ряд останніх років (і, мабуть, десятиліть) суспільство відчуває певні демократичні перетворення, у зв’язку з чим відбувається перегляд багатьох принципів виховання дітей з наповненням новим змістом. Зокрема, йде в минуле так званий принцип субординації. Що це таке? Відповідно до цього постулату дитинство дитини не розглядалася в якості окремого самостійного явища, а служило лише своєрідною підготовкою до дорослого життя.

Інший принцип — монологизма — замінюється прямо протилежним — принципом диалогизма. Що це означає на практиці? Те, що безсумнівно «солирующая» роль дорослої людини (коли дітям надавалося право лише шанобливо «слухати») змінюється на ситуацію відносного рівноправності дорослих і дітей як суб’єктів виховання. У нових демократичних умовах як професійним педагогам, так і просто батькам життєво необхідно навчитися спілкуванню з дитиною з позиції «на рівних».

Про яких же принципах сімейного виховання в наші дні можна говорити?

Перший принцип — цілеспрямованість

Для виховання як педагогічного явища характерна наявність певного орієнтиру соціально-культурного спрямування, що виступає в ролі ідеалу педагогічної діяльності та передбачуваних результатів виховного процесу. Більшість сучасних сімей зорієнтоване на ряд об’єктивних цілей, сформульованих менталітетом конкретного суспільства.

В якості основного компонента педагогічної політики такими цілями у наш час є взяті в сукупності цінності загальнолюдського характеру, виклад яких присутня у Декларації прав людини, Конституції РФ, Декларації прав дитини. Зрозуміло, на побутовому рівні мало хто з батьків оперує містяться там педагогічними і науковими поняттями і термінами на кшталт «гармонійного всебічного розвитку особистості», але всі батьки, тримаючи на руках малюка, від душі мріють про те, що він виросте здоровою, щасливою, успішною людиною, яка живе в гармонії з оточуючими. Тобто наявність загальнолюдських цінностей мається на увазі «за замовчуванням».

Кожна конкретна сім’я володіє своїми власними уявленнями про те, якими батьки хочуть бачити власних дітей. Це надає домашнім принципам виховання суб’єктивну забарвлення. До уваги, як правило, беруться здібності дитини (як реальні, так і уявні) та інші індивідуальні риси його особистості. Часом — досить часто — батьки аналізують власну життя, успішність, освіта, особисті відносини і знаходять у них низку серйозних прогалин або прорахунків. Це призводить до бажання виховати малюка зовсім по-іншому.

Метою виховного процесу у такому випадку батьки ставлять розвиток у сина або дочки тих чи інших здібностей, якостей, що дозволяють спадкоємцю домогтися того, чого «предкам» не вдалося. Безсумнівно, виховання завжди ведеться з урахуванням наявних у суспільстві і важливих для сім’ї культурних, етнічних і релігійних традицій.

В якості носіїв об’єктивних принципів навчання і виховання можна назвати ряд громадських інститутів, з якими тим чи іншим чином є зв’язок у будь-якої сім’ї. Такими є сучасні дитячі садки, пізніше — школи. У разі наявності протиріч у виховних цілях членів сім’ї і дитячого садка (школи) можливий негативний вплив на розвиток дитини (як загальне, так і нервово-психічне), її дезорганізація.

В конкретній сім’ї часто може бути ускладнене визначення виховної мети через відсутність чіткого батьківського уявлення про особливості дитини, пов’язані з його віком і підлогою, тенденції дитячого розвитку і самій природі виховного процесу. Саме тому функція педагогів-професіоналів — надавати допомогу конкретним сім’ям у визначенні виховних цілей.

Другий принцип — науковість

Протягом сотень років основою домашнього виховання служив здоровий глузд в сукупності з життєвими уявленнями і тими звичаями та традиціями, що було прийнято передавати від покоління до покоління. Але протягом останнього століття ряд человековедческих наук (у тому числі педагогіка) просувається вперед високими темпами. Змінилися не тільки принципи фізичного виховання. Є безліч сучасних наукових даних, що стосуються закономірностей розвитку особистості дитини, на яких будується сучасний педагогічний процес.

Осмислений підхід батьків до наукових виховним засадам служить запорукою досягнення більш вагомих результатів у справі розвитку власних дітей. Поруч досліджень встановлена негативна роль (у вигляді прорахунків і помилок домашнього виховання) нерозуміння матерями і батьками педагогічних і психологічних азов. Зокрема, відсутність уявлень про конкретних вікових дитячих особливості веде до застосування засобів і методів виховання довільного характеру.

Дорослі, які не вміють і не бажають працювати над створенням сприятливого сімейного психологічного клімату, майже завжди «домагаються» дитячого неврозу і підліткового девіантної поведінки. У той же час в життєвому середовищі ще цілком живучі уявлення про нескладності такої справи, як виховання дитини. Подібне педагогічне невігластво, притаманне частини батьків, призводить до відсутності у них потреби в ознайомленні з педагогічною та психологічною літературою, консультації у фахівців і т. п.

Згідно з соціологічними дослідженнями зростає питома вага сімей з молодими освіченими батьками, що займають іншу позицію. Для них характерно прояв інтересу до сучасної наукової інформації з проблем дитячого розвитку і виховання, як і прагнення до підвищення власної педагогічної культури.

Третій принцип — гуманізм

Він передбачає повагу до особистості. І це — один з найважливіших принципів соціального виховання. Суть його — прагнення і обов’язок батьків до прийняття власної дитини таким, яким він є в усій сукупності індивідуальних рис, звичок, смаків. Дане відношення не залежить ні від яких зовнішніх норм, еталонів, оцінок і параметрів. Принцип гуманізму передбачає відсутність нарікання на те, що малюк може не виправдати материнських або батьківських очікувань, або на ті самообмеження і жертви, які несуть батьки у зв’язку з доглядом за ним.

Син або дочка не зобов’язані відповідати тому ідеальному уявленню, що склалося в батьківському свідомості. Вони потребують визнання унікальності, самобутності і цінності власної особистості в кожен конкретний момент розвитку. Це означає ухвалення права прояви власного дитячого «Я» в кожній конкретний життєвий момент.

Всі батьки помічають прогалини в дитячому зростання і виховання у порівнянні з «зразками». В якості останніх виступають однолітки, діти родичів, друзів і т. д. Дітей порівнюють з «досягнень» в мовному розвитку, спритності, фізичних уміннях, етикеті, слухняності і т. п. Сучасні принципи виховання дітей наказують педагогічно грамотним батькам проводити корекцію помічених недоліків обережно, без образливих порівнянь. Тактика батьківських дій вимагає зміщення акценту з вимог до дитячого поведінки на розбудову власних виховних прийомів.

Основне правило педагогіки, що випливає з згаданого принципу гуманності, полягає в уникненні порівняння малюка з ким би то не було — від однолітків до великих людей і літературних героїв, відсутності закликів до копіювання будь-яких зразків і еталонів поведінки і нав’язування «в лоб» конкретної діяльності. Навпаки, надзвичайно важливо навчити зростаючого людини залишатися самим собою. Розвиток передбачає неухильне рух вперед. Саме тому порівняння потрібно завжди лише з власними досягненнями на «вчорашньому» відрізку шляху.

Дана лінія виховання передбачає батьківський оптимізм, віру в дитячі можливості, орієнтацію на реально досяжні цілі у справі самовдосконалення. Наслідування веде до зменшення кількості конфліктів (як внутрішніх психологічних, так і зовнішніх сімейних), спокою і зміцнення фізичного та психічного дитячого здоров’я.

Не все так просто

Нелегко дотримуватися всі зазначені вище принципи навчання і виховання в разі народження малюка з наявністю певних зовнішніх особливостей або навіть фізичних недоліків, особливо коли вони досить помітні і ведуть до цікавості та неадекватним реакціям оточуючих. Мова може йти про «заячої губи», яскравих пігментних плямах, деформованих вушних раковинах і навіть серйозних потворність. Подібні особливості зовнішності самі по собі служать джерелом переживань людини, що росте, а у разі нетактовним висловлювань близьких і сторонніх людей (що буває особливо часто) нерідко формування у малюка уявлення про власну неповноцінність з подальшим негативним впливом на зростання і розвиток.

Не допустити або максимально пом’якшити його можливо лише шляхом примирення батьків з фактом наявності у дитини тих чи інших непереборних особливостей. Виховна політика в даному випадку — тверде і поступове привчання малюка до розуміння необхідності жити з наявним недоліком і спокійно ставитися до нього. Завдання це не з легких. Адже соціальне оточення (шкільна або вулична середа) постійно буде відчувати зростаючого чоловічка проявами душевного грубості як дітей, так і дорослих, включаючи професійних педагогів, — від цікавих поглядів і невинних реплік до сміху і відвертих знущань.

Найважливіше завдання кожного батька в цьому випадку — навчити доньку чи сина якомога менш болісно сприймати подібну поведінку оточуючих. Важливо в такій ситуації виявляти і максимально розвивати будь-які наявні гідності і хороші задатки малюка. Мова може йти про вміння співати, складати казки, танцювати, малювати і т. п. Потрібно гартувати дитину фізично, заохочувати в ньому прояви доброти і веселої вдачі. Будь яскраво виражене гідність особистості буде служити тією «родзинкою», що приверне до нього друзів і просто оточуючих і допоможе не помічати фізичних вад.

Про користь сімейних історій

Виявляється, подібні перекази, що існують, як правило, в кожній родині, надзвичайно важливі як фактор нормального психічного дитячого розвитку. Встановлено, що ті люди, дитинство яких пройшло в супроводі сімейних історій, розказаних бабусями, дідусями, матерями і батьками, здатні до кращого розуміння психологічних взаємозв’язків у навколишньому світі. У важкій обстановці їм легше орієнтуватися. Подібне розповідання дітям і онукам сімейних легенд і епізодів з минулого сприяє взаємному врівноваженню психіки і припливу настільки потрібні всім нам позитивних емоцій.

Будь-яка дитина любить повторення одних і тих же улюблених історій, хоча часом батькам і нелегко про це здогадатися. Вже будучи дорослими, ми із задоволенням згадуємо сімейні жарти і «легенди». Причому мова може йти не тільки про позитивних прикладах — успіхи і досягнення старших родичів. Психологи вважають, що значущість для розвитку дитячої психіки спогадів батьків, бабусь і дідусів про пережиті невдачі важко переоцінити. Подібні розповіді ведуть до зростання дитячої впевненості у власних силах — адже близькі та улюблені люди теж досягли всього не відразу. Тому дитина заспокоюється щодо власних промахів і вірить у те, що йому точно так само під силу добитися всього або майже всього.

Психологами рекомендовано якомога частіше ділитися з дітьми історіями з їхнього ж життя. Особливо це відноситься до того періоду, коли «слухач» перебував ще в ніжному віці і лише приступав до освоєння навколишнього світу. Діти з задоволенням відчувають власний ріст і будь-якими пишаються, нехай навіть невеликими поки досягненнями.

Згідно сучасним принципам виховання в педагогіці основою побудови відносин між дорослими і дітьми служать співробітництво і взаємну повагу, що базується на довірі, доброзичливості і безумовної любові. Ще Янушем Корчаком була висловлена думка про те, що дорослі, як правило, дбають лише про свої права і впадають в обурення у разі посягання на них. Але кожен дорослий зобов’язаний поважати і дитячі права, зокрема, право знати або не знати, терпіти невдачі і проливати сльози, не кажучи про право на власність. Висловлюючись коротко, йдеться про права малюка бути тим, ким він є у поточний момент часу.

Впізнаєте себе?

На жаль, дуже і дуже велика кількість батьків відкидає сучасні педагогічні принципи виховання і стоїть на поширеною позиції щодо дитини — «будь таким, яким я хочу тебе бачити». В основі цього зазвичай хороші спонукання, але по своїй суті дана установка є зверхньою по відношенню до дитячої особистості. Вдумайтеся тільки — в ім’я майбутнього (наміченого мамою або татом) відбувається ломка дитячої волі, умертвіння ініціативи.

Яскраві приклади — постійне поторапливание вайлуватого по своїй натурі дитини, заборони спілкування з неугодними однолітками, примушування їсти ті страви, що не подобаються і т. д. В подібних випадках батьки не усвідомлюють того факту, що дитина не відноситься до їх власності, і вони «незаконно» присвоїли собі право вирішення дитячої долі. Обов’язок батьків — повага особистості та створення умов для всебічного розвитку здібностей свого малюка, допомога з вибором життєвої дороги.

Мудрий і великий педагог-гуманіст Ст. А. Сухомлинський закликав кожного дорослого відчути власне дитинство, спробувати ставитися до проступків дитини з мудрістю і вірою в те, що дитячі помилки — не умисне порушення. Постарайтеся не думати про дітей погано. Дитяча ініціатива не повинна бути зломлена, а лише спрямована і підкоригована тактовно і ненав’язливо.

Четвертий принцип — безперервність, послідовність, планомірність

Згідно йому виховання в сім’ї зобов’язаний дотримуватися поставленої мети. Такий підхід передбачає поступовість реалізації всієї сукупності педагогічних завдань і принципів виховання. Планомірністю і послідовністю має відрізнятися не тільки зміст, але і ті методи, засоби і прийоми, які застосовуються у виховному процесі згідно з індивідуальними та віковими дитячим можливостям.

Наведемо приклад: малюка раннього віку легше і зручніше всього переключити з небажаного виду діяльності на інший відволікаючим прийомом. Але для виховання п’яти-шестирічної дитини такий «фокус» вже не годиться. Тут потрібно переконувати, пояснювати, підтверджувати особистим прикладом. Як відомо, «вирощування» дитини відноситься до числа тих тривалих і непомітних неозброєним оком процесів, результати якого відчути вдається далеко не одразу, іноді через багато років. Але немає сумнівів у тому, що ці результати будуть цілком реальними у разі послідовного і планомірного дотримання основних принципів виховання.

При подібному підході малюк росте з відчуттям психологічної стійкості та впевненості в собі і своєму оточенні, що є однією з найважливіших основ формування дитячої особистості. Коли близьке оточення поводиться з ним в конкретних ситуаціях схожим чином, навколишній світ представляється дитині передбачуваним і зрозумілим. Він легко усвідомить собі, що саме від нього вимагається, що дозволено, а що — ні. Саме завдяки цьому розумінню дитиною усвідомлюються межі власної свободи і у нього відсутнє бажання переходу тієї межі, де порушуються права інших.

Наприклад, привчена до самостійного збору на прогулянку дитина не буде ні з того ні з сього істерично вимагати, щоб його одягали, зашнуровывали черевики і т. п. Особливо важливо при цьому прищеплювати потрібні для самостійності навички, схвалювати досягнення і старанність.

Про батьківської строгості

Часто плутають послідовність виховання і строгість. Але це різні поняття. Принципи процесу виховання, засновані на строгості, передбачають безумовне підпорядкування малюка батьківським вимогам, придушення його власної волі. Послідовний стиль передбачає розвиток уміння організовувати власну діяльність, обирати найкраще рішення, проявляти самостійність і т. п. Такий підхід підвищує дитячу суб’єктність, веде до зростання відповідальності за власну діяльність і поведінку.

На жаль, багато батьків, особливо молодих, відрізняє нетерпіння. Вони забувають або не усвідомлюють, що виховання необхідних якостей характеру вимагає багаторазового і різноманітного впливу. Батькам хочеться бачити плоди власної діяльності зараз і негайно. Далеко не кожні тато й мама розуміють, що виховання ведеться не тільки словами, але і всієї обстановкою батьківського дому.

Наприклад, дитині день у день повторюють про акуратності і необхідності дотримуватися порядку в іграшках і одязі. Але в той же час він щодня спостерігає відсутність такого порядку у батьків (тато не вішати речі в шафу, а кидає їх на стілець, мама не забирається в кімнаті і т. д.) Це — досить частий приклад так званої подвійної моралі. Тобто від дитини вимагає того, що є необов’язковим для старших членів сім’ї.

Необхідно враховувати, що безпосередній подразник (спостережувана картина домашнього безладу) для малюка завжди буде більш актуальним, ніж словесний (вимоги прибрати всі по місцях), і про будь-який успіх у виховному процесі говорити не доводиться.

Спонтанні виховні дорослі «атаки» діють на дитину дезорганизующе, розхитують його психіку. В якості прикладу можна навести візит бабусі, яка приїхала в гості і що намагається за короткий час надолужити все втрачене (на її думку) у вихованні онука. Або тато, відвідавши батьківські збори у дитсадку чи начитавшись популярної літератури з педагогіки, кидається прискореними темпами «розвивати» свого п’ятирічного малюка, завантажуючи його непосильними для такого віку завданнями, навчаючи грі в шахи і т. п. Подібні «штурмові атаки», будучи короткочасними, лише збивають з пантелику і не несуть ніякого позитивного впливу.

Принцип п’ятий — системність і комплексність

У чому його суть? Він передбачає вплив багатостороннього характеру на зростаючу особистість з урахуванням цілої системи принципів виховання, його цілей, засобів і методів. Всякому відомо, що сучасні діти ростуть у культурному і соціальному середовищі, досить різноплановою і далеко не обмеженою сімейними рамками. З самого раннього віку малюки дивляться телевізор, слухають радіо, на прогулянках і в дитячому садку спілкуються з великою кількістю самих різних людей. Вплив всього цього оточення на розвиток дитини ніяк не можна недооцінювати — це серйозний фактор виховання.

Подібне різноманіття педагогічних впливів несе як плюси, так і мінуси. Під впливом нескінченного потоку інформації діти отримують безліч цікавих відомостей, що сприяють інтелектуальному і емоційному розвитку. У той же час у поле їх зору потрапляє величезна кількість негативу. Телевізор демонструє вже стали звичними сцени жорстокості і вульгарності, шкідливий вплив телереклами на дитячу свідомість важко заперечувати, словник дитини засмічується сумнівними оборотами і мовними штампами.

Що ж робити?

Як можна в таких умовах зменшити руйнівний вплив цих факторів? І чи можливо це в принципі?

Справа це нелегка і навряд чи цілком здійсненне, але зменшити (якщо не виключити повністю) вплив негативних чинників цілком під силу будь-якій сім’ї. Батьки повинні встановити контроль, наприклад, за переглядом по телевізору певних передач, інтерпретувати належним чином багато явища, з якими стикається дитина (наприклад, пояснити, чому не можна вживати ненормативну лексику тощо)

Важливо робити певні дії для нейтралізації негативного впливу навколишнього середовища. Наприклад, тато може вийти у двір і організувати спортивну гру сина з однолітками, переключивши тим самим дитячу увагу з перегляду телепередач на корисну і здорову діяльність.

Науковий педагогікою виховний процес умовно диференційований на ряд окремих видів. Мова йде принципах фізичного виховання, трудового, морального, розумового, естетичного, правового і т. д. Але, як відомо, ні одну особу неможливо виховати «по частинах». Саме тому в реальних умовах дитиною одночасно засвоюються знання, формуються його почуття, стимулюються вчинки і т. д. тобто йде різнобічний розвиток особистості.

Психологи в один голос говорять, що (на відміну від громадських інститутів) лише сім’ї підвладна можливість комплексного розвитку дітей, для прилучення до праці і світу культури. Саме сімейними принципами і методами виховання можуть бути закладені основи дитячого здоров’я та інтелекту, сформовані основи естетичного сприйняття світу. Тому особливо шкода, що у деяких батьків відсутнє розуміння необхідності розвитку всіх сторін особистості. Часто вони бачать свою роль у виконанні лише конкретних виховних завдань.

Наприклад, мама і тато можуть дбати про повноцінне харчування або прилучення до спорту, музиці і т. д. або зробити акцент на ранньому освіті й розумовому розвитку дітей у збиток трудовому та моральному вихованню. Досить часто ми спостерігаємо тенденцію до звільнення дитини молодшого віку від будь-яких домашніх обов’язків і доручень. Батьки не враховують, що для повноцінного розвитку необхідно формування інтересу до праці і засвоєння відповідних звичок і навичок.

Шостий принцип — узгодженість

Це — один з основних принципів виховання. До числа особливостей впливу на сучасних дітей належить здійснення даного педагогічного процесу поряд різних осіб. Це і члени сім’ї, і професіонали-педагоги навчального закладу (вчителі, вихователі, тренери, керівники гуртків та студій). Ніхто з даного кола вихователів не може надавати свій вплив ізольовано від інших учасників. Всім необхідно погоджувати цілі та зміст власної діяльності, як і засоби її проведення.

Наявність навіть невеликих розбіжностей у даній справі ставить дитину в досить складну ситуацію, вихід з якої вимагає серйозних нервово-психічних витрат. Наприклад, бабуся постійно підбирає за малюком іграшки, а батьки вимагають від нього самостійних дій у цьому питанні. Мама вимагає від п’ятирічної дитини чіткого вимовляння звуків і складів, а старші родичі вважають дані вимоги завищеними і вважають, що з віком все налагодиться саме собою. Подібна неузгодженість виховних підходів і вимог веде до втрати малюком відчуття надійності та впевненості в навколишньому світі.

Якщо батьки стануть дотримуватися викладених вище принципів і засобів виховання, це дозволить їм вибудувати грамотну діяльність по керівництву пізнавальної, фізичної, трудової та іншої активністю дітей, що веде до ефективного сприяння дитячого розвитку.