Колись давним-давно, а може, і не дуже давно, ви згорали удвох у всепоглинаючому полум’я любові, ніжності і пристрасті. Зі своєю коханою дівчиною не розлучалися ні на хвилину. А якщо волею долі доводилося відірватися від споглядання око своєю коханою, від голосу, ніжно ласкавшего ваш слух, від її солодких поцілунків, ви з величезним нетерпінням жадали зустрічі. І не було для вас обох більшою тортури, ніж кілометри, що розділяли вас.
Через якийсь час з надією в серці і кільцем у руці просили вашу найпрекраснішу у всесвіті обраницю вам стати єдиною коханою супутницею життя.
Проходили роки, життєвий вихор кружляв вашу пару. Ваші діти, так схожі на вас, радували серця і душі. Ви все ще любили один одного, не проходило жодного дня, коли б ви не вимовляли освідчення в коханні дружині, дружина ваша так само давала вам зрозуміти, що любить і обожнює.
І раптом навіть не помітили, як стали рідше звертати увагу один на одного. Затих ураган пристрастей, змінившись легким штилем. Діти підросли, робота займає левову частку часу. Колись довго сидіти за розмовами вечорами, будуючи плани на майбутнє. Ніколи, та й не дуже хочеться…
