Освіта і виховання: основи освіти та виховання, вплив на особистість

Навчання, освіта, виховання – основні педагогічні категорії, що дають уявлення про сутність науки. Разом з тим термінами позначають суспільні явища, невід’ємні від життя людини.

Навчання

Розглядаючи термін стосовно до суспільного явища, необхідно розцінювати його як передачу від старших до молодшим інформації і досвіду. Виховання і освіта дітей повинен мати конкретні цілі, а передача відомостей оптимальна в рамках деякої відпрацьованої системи, завдяки чому охоплення буде повним і глибоким. Одна з особливостей освіти – організація процесу взаємодії джерела інформації і одержує її індивідуума. Підростаюче покоління повинно максимально повно засвоювати інформацію, досвід, особливості взаємовідносин всередині суспільства, а також підсумки прогресу соціальної свідомості. В рамках освіти діти знайомляться з суттю продуктивної праці і дізнаються про світ, в якому існують, розуміють, чому необхідно охороняти, як можна трансформувати. Передача цих даних таким чином, щоб підростаюче покоління змогло їх освоїти і розширити в майбутньому – основна ідея навчання.

Виховання, розвиток, навчання, освіта – інструменти для передачі інформації між поколіннями. Завдяки навчанню можлива робота соціуму як єдиного і злагодженого організму, поступово прогресує, розвивається, повноцінного. Навчання забезпечує для кожної окремо взятої особистості високий рівень розвитку, що робить об’єктивно важливим, осмисленим, значущим навчання для соціуму і окремого індивідуума.

Нюанси навчання

Розглядаючи виховання, навчання, освіту, необхідно зазначити, що механізм, за допомогою якого передається інформація – спільна робота старшого і молодшого покоління, тобто носіїв даних і тих, кому їх належить передати. Щоб робота була ефективної, її організовують, дотримуючись загальноприйнятих правил, форм. Це дозволяє зробити спілкування пізнавальним і корисним, змістовним.

Виховання та освіта людини безпосередньо залежать від історичного періоду існування та особливостей конкретних умов. У різних цивілізаціях, епохах організація навчання унікальна і індивідуальна. Це впливає і на вибір даних, які передаються від одного покоління до іншого, і на ідеологічну обробку, а також на свідомість учня.

Педагогіка як наука розуміє під навчанням має мета і організацію, керований процес взаємної роботи учня і навчального. Виховання в системі освіти, навчання реалізуються, щоб діти засвоювали нову інформацію, опановували вміння, отримували нові можливості, а також закріплювали здатності самостійно шукати і розуміти нові відомості.

Як це працює?

Виховання, освіта – наука непроста. Навчання передбачає передачу навичок і знань, умінь. Для вчителя це базові змістовні компоненти, а для учня – продукт, який необхідно засвоїти. В рамках такої взаємодії передаються в першу чергу знання. Під терміном прийнято розуміти всю ту інформацію, яку освоїв і засвоїв учень, всі поняття і уявлення, які він одержав, а отже його картину дійсності.

Одержувані в рамках освіти і виховання особистості навички припускають автоматизовані дії, пов’язані з інтелектуальною активністю, рухами і сенсорикою. Людина, пройшовши курс навчання, швидко і легко виконує їх, мінімально завантажуючи свідомість. Освоєння навичок дозволяє зробити активність людини ефективною.

Ще одна мета освіти, виховання, навчання – передача умінь. Під цим терміном прийнято розуміти можливість індивідуума використовувати отриману інформацію, навички на практиці, творчо застосовуючи їх, щоб досягати поставлених перед собою цілей. Актуальність умінь особливо висока, якщо згадати, що практична діяльність людини постійно змінюється, умови не залишаються стабільними скільки-небудь тривалий часовий проміжок.

Цілі та завдання: основні і другорядні

Що практикується в даний час виховання в системі освіти передбачає передачу учнем деякої корисної інформації, яка стане в нагоді їм в майбутньому. При цьому навчальний персонал немов би в якості вторинної функції формує світогляд учнів, ідеологію і мораль, а також безліч інших установок, що визначають життєвий шлях людини. З боку здається, ніби це формується лише мимохідь, випадково, але на практиці робота ведеться хоч і неявно, але докладно – саме з цієї причини навчання в деякій мірі є вихованням. Справедливо і зворотне: виховання в деякій мірі – навчання. Навчання і виховання – два поняття, які накладаються один на одного, хоча перекриття не абсолютна.

Найбільш ефективно усвідомити зміст виховання і освіти можна, якщо оцінити функції цих процесів. Сама основна – створення в окремого індивідуума умінь, навичок, знань. Отримуючи нові якості, людина одночасно закріплює ті, що важливі для повсякденності. Разом з тим ведеться робота над світоглядом особини. Його розвиток відбувається досить повільно, що пов’язано зі здатністю інтелекту узагальнювати отримані роками знання – вони стають базою для міркування про навколишній персону світі.

Зростання і розвиток

Освіта, розвиток, виховання дозволяють людині поступово усвідомити себе як особистість і рости в цьому плані, а також навчитися мислити самостійно. Розвиток індивідуума припускає поліпшення різних характеристик: психіки, тіла, але на першому місці – інтелект. Оцінюючи розвиток різних особливостей, використовують кількісні, якісні шкали.

В рамках виховання і програми освіти людина отримує професійну орієнтацію. Ця функція навчання винятково важлива, так як дозволяє освоїти навички праці, отримати конкретні, застосовні на практиці вміння та знання. Персона розуміє, які саме області для неї найбільш цікавими.

З дитинства зовнішні фактори готують людину до того, що освіта – процес безперервний, затягується на все життя. Це орієнтує індивіда активно брати участь у соціальному житті і виробництві, готує до практичної діяльності і дає змогу усвідомити важливість вдосконалення себе в різних аспектах і сферах. При цьому враховується, що освіта, духовне виховання мають функцію креативності, тобто допомагають орієнтувати персону на постійне, невпинне вдосконалення власних якостей з різних сторін, в різних аспектах.

Чому це так важливо?

Культура, виховання, освіта – суспільні явища, соціальні та історичні. Їм властива висока суперечливість і складність. В рамках цього суспільного явища відбувається включення молодого покоління в соціальну активність і побутову сферу, виробництво і відносини, властиві людям. За допомогою виховання реалізована спадкоємність поколінь. Без нього неможливий прогрес соціуму.

Соціальне виховання, соціальне освіта тісно пов’язані з іншими явищами, притаманними суспільству. Потреба нашого соціуму – підготовка нових ресурсів для продуктивності; без цього просто неможливе функціонування суспільства та його розвиток. Змістовно виховання як соціальне явище – це освоєння трудових навичок, досвіду виробництва. Рівень досконалості продуктивних сил тісно пов’язаний з характером виховання. Він позначається і на змістовних аспектах, і на методах і формах виховання, на утриманні процесу. В даний час актуальна гуманістична педагогіка, для якої мета – людина, його повноцінне гармонійний розвиток, які виходять із індивідуальних дарованих природою талантів, а також вимог суспільства в даний момент.

Не забувати про культурних аспектах

Освіта і виховання – це не тільки передача навичок, корисних для праці, а також професійне орієнтування, але і культурний розвиток, мовна досконалість. Багато в чому саме через них реалізований процес навчання, передачі досвіду старших молодшим. За допомогою мови люди можуть вести діяльність разом, а значить успішно задовольняти свої потреби.

Для виховання важливі різні форми соціальної самосвідомості, мораль, релігійні течії та наукова діяльність, творчість і право. Суспільна свідомість – це умови, в яких реалізовано виховання молоді. У той же час для політики виховання – шлях, за допомогою якого можна утвердитися в соціумі, щоб бути визнаною новими поколіннями. Моральність, моральні принципи впливають на людину практично з самого народження. Саме вони стають першими аспектами виховання, з якими знайомиться дитина. У момент народження людина опиняється в суспільстві, якому властива деяка система моралі, і під неї доведеться пристосуватися по мірі дорослішання. Саме через виховання стає можливим таке пристосування.

Актуальність права в рамках освіти і виховання пов’язана з необхідністю донести до дитячої свідомості важливість дотримання встановлених у суспільстві норм, а також неприпустимість порушення закону. Моральне поведінка підпорядкована закону, аморальне порушує його.

Виховання та його аспекти

Багато в чому допомагає реалізувати освіта і виховання наука. Через неї відбувається орієнтування на пізнання світу через перевірену і достовірну інформацію. Наука являє собою необхідну базу для старту життя в суспільстві, для отримання освіти за фахом.

Через мистецтво у дитини можна формувати художню картину навколишнього світу. Це породжує естетичне ставлення до життя, прогресу, допомагає особистості повноцінно сформуватися в різних аспектах: духовному, цивільному, етичному.

Освіта та виховання реалізуються через релігію. Цей підхід актуальний при необхідності пояснення деяких явищ без використання наукових аргументів. Більшість відомих в даний час релігій говорять про загробний світ і пояснюють, якими шляхами і в якому як туди потрапляють окремі персони. Релігія важлива для виховання, оскільки допомагає створити людський світогляд.

Педагогіка і виховання

У рамках педагогіки освіта, виховання (фізична та духовна) – терміни, що використовуються в більш вузькому значенні, ніж описані вище. Так, вихованням називають діяльність, спрямовану на формування в учнів певних поглядів на світ і соціальне життя. Виховання базується на науковому світогляді і прийнятих ідеалах, нормативах, а також подання про здорових взаємин між учасниками соціуму. Виховання в розумінні педагогіки – процес, в ході якого формуються моральні установки, політичні, фізичні якості, а також особливості психології поведінкові реакції і звички, за рахунок яких особина може вписатися в соціум і бути активним його учасником.

У той же час для педагогіки виховання, освіта (фізичне, духовне, моральне) передбачає підсумок певної роботи. Спершу формуються конкретні завдання, по закінченні деякого часу оцінюється, наскільки успішно вдалося їх досягти.

Для педагогіки важливо не тільки виховання, але й самовиховання. Цим терміном позначають активність людини, спрямовану на створення у себе позитивних рис і виключення негативних. Як відомо з багатовікових спостережень за соціумом, самовиховання – це обов’язкова умова розвитку особистості, її вдосконалення.

Самовиховання. А якщо розглянути детальніше?

Найбільш значущі змістовні компоненти самостійного усвідомленого виховання – завдання, цілі, визначені індивідуумом в якості ідеалу. Саме на них базується програма вдосконалення, яку людина послідовно втілює в життя (або приймає до цього спроби). В рамках самовиховання формуються вимоги, осмислюються і пояснюються – саме їм має відповідати особистість, її активність. Самовиховання зачіпає політику, ідеологію, професію, психологію і педагогіку, етику та інші аспекти людського життя.

Самовиховання найбільш ефективно, коли людина усвідомлено використовує методи цієї роботи стосовно до себе, коли володіє вміннями реалізувати їх на практиці в різних життєвих обставинах, умовах. Для самовиховання важливо наявність внутрішніх установок, самосвідомості, а також вміння правильно й адекватно оцінювати власну поведінку і розвиток в різних галузях і сферах. В деякій мірі самовиховання – це посилення волі, контроль над емоціями, що особливо актуально в екстремальній ситуації або складних та нетипових умовах.

Виховання, навчання та освіта

Розглядаються поняття можна оцінити, проаналізувавши властиві особини пізнавальні сили, підготовку людини до завдань, які йому належить вирішувати. Дошкільне виховання і освіта, шкільна і в більш дорослому віці, як правило – складне поняття, в яке включається пошук з подальшим засвоєнням корисної інформації та умінь, а також підсумок цього освоєння.

Освіта – відносний підсумок навчання, виражений складної для людини системою навичок, даних, ставлення до соціуму і природи. Шкільна, дошкільна освіта і виховання та вдосконалення в більш старшому віці передбачає зміна, поліпшення наявної інформаційної системи уявлень, а також відносини об’єкта до навколишнього світу. Ця зміна пояснюється новими життєвими умовами, прогресом науки і техніки.

Освіта є одночасно і знаннями, накопиченими особиною, і його психологічною готовністю отримувати та збирати нову інформацію, обробляти її, а також вдосконалювати власні уявлення. Процес освіти дозволяє отримати більш точні уявлення про соціум і навколишньої природи, здатності мислити та різних методах діяти. Це допомагає зайняти певне положення в соціальній структурі, досягти поставленої перед собою мети обраної професії і спілкуванні з іншими учасниками товариства.

Освіта – це важливо!

Основна і додаткова освіта та виховання – це методи отримання умінь, навичок, спосіб розвитку інтелекту, освоєння нового на практиці. Як наслідок, людина отримує безліч інструментів досягнення поставлених цілей і вирішення проблем, які можуть з’явитися в житті – особистою або професійною.

Отримання освіти пов’язане з накопиченням навичок волі, контролю емоцій, а також допомагає виробити ставлення до навколишнього світу. У процесі освіти людина розвиває психіку, вчиться підтримувати вигідні для обох сторін взаємини із світом зовні, покращує власний внутрішній світ, а також отримує досвід творчості, який в майбутньому знадобиться при необхідності вирішувати різні проблеми.

Процеси та підсумки

Основний результат, який переслідує процес освіти – повноцінний і всебічний розвиток, формування людської особистості, якій притаманні стійкі знання, уміння. Така людина може поєднувати інтелектуальну зайнятість і фізичну працю, виробляти значущі для соціуму блага, гармонійно розвиватися духовно, фізично. Процес освіти формує активного учасника соціуму, якому притаманні моральні ідеали, смак, різнобічні потреби.

Людство накопичило величезні бази знань, а отже, не можна говорити про можливості повноцінного оволодіння ними однією людиною, навіть якщо навчання буде витрачена все життя. Освіта дозволяє оволодіти деякими обмеженим систематизованим обсягом інформації, актуальним для області, в якій індивідуум функціонує. Отримані дані повинні бути достатніми для самостійного розвитку, мислення, професійної діяльності.

Освіченість передбачає системні знання та таке ж мислення, тобто людина має своїми силами шукати та відновлювати брак відомостей до наявної у нього базі, щоб логічні міркування були коректними та актуальними.

Історія і освіта: антична епоха

Говорячи про античності, зазвичай мають на увазі культуру стародавніх Риму та Греції. Базою для неї стала єгипетська культура, а сама античність заклала основи для розвитку європейських держав. Витоки цієї культури – перше і друге тисячоліття ще до настання поточної ери. Саме тоді самобутня культура сформувалася на деяких островах в Егейському морі, і особливо значимим вважається Крит. Тут зародилося лист, який поступово трансформувалося з пиктографии на складах і в майбутньому було прийнято європейськими країнами. У той час писати могли знатні люди, заможні громадяни. Для них були відкриті школи при храмових комплексах, палацових. Певні правила, винайдені в той період, актуальні і сьогодні: використання заголовних букв та написання зліва направо, зверху вниз. Втім, сама культура до наших днів не збереглася.

Виховання зародилося і розвивалося у Давній Греції, вона ж вважається колискою педагогіки. Багато в чому це пов’язано з історією полісів, тобто міст-держав, що існували у шостому – четвертому століттях минулої ери. Найбільш значущими вважаються Спарта і Афіни. Вони мали власні унікальні виховні системи, пов’язані з економікою, географією, політикою місцевості, а також загальним станом населених пунктів. Саме в Стародавній Греції люди вперше зрозуміли, що одна з найбільш значущих державних функцій – турбота і виховання молоді.

Як все відбувалося в колишні часи?

І серед спартиатов, і серед афінян освіченість була найважливішою якістю громадянина. Бажаючи образити когось, про нього говорили, що він не здатний читати. Одним з найгірших лих вважалося позбавлення права, можливості отримати освіту. Виховання спартиатов було спрямовано в першу чергу на формування гідного члена громади, здатного воювати. Ідеальною персоною був сильний духом і тілом молода людина, яка має уявлення про військовій справі. Виховна система перебувала під контролем держави. Народжений здоровою дитина віддавався на виховання в сім’ю до 7-ми років, при цьому важливою частиною його життя були годувальниці.

По мірі досягнення семирічного віку держава брала питання виховання на себе. До досягнення 15 років діти направлялися у спеціальні установи, де контроль над процесом надавався відповідальній людині. Всіх прийнятих вчили читати, писати, розвивали фізичну форму, гартували. Дітей вчили голодувати, виносити біль і спрагу, коритися, розмовляти мало і строго по справі. Красномовство суворо обмежувалося. Вихованці не носили взуття, для сну їм виділялася солом’яна підстилка, а верхній одяг заміняв тонкий плащ. Належало мізерне харчування, дітей навчали красти, але траплялися суворо карали за неуспішність заходи.

Розвиток триває

По мірі досягнення 14 років молодих людей посвячували в члени громади. Виховання передбачало отримання цивільних прав з цього віку. Посвята супроводжувалося катуваннями, принизливими випробуваннями, під час яких не допускалися плач або стогони. Успішно пройшли катування вихованці далі отримували освіту у відповідності з державною програмою. Їх навчали музики та співу, танцям. Виховання практикувалося самими суворими методами. Юнакам давали чітке уявлення про політику і моральності, прийнятною в рідному полісі. Відповідальність за це покладалася на досвідчених військових, розповідали аудиторії про героїчні звершення, що трапилися в минулому.

До 20-річного віку послушники отримували повне озброєння і починали вдосконалювати свої бойові здібності.

Історія виховання: як росли дівчата в Спарті?

Багато в чому робота з жіночою статтю була подібна до описаних вище вдосконаленням хлопчиків. Певна увага приділялася загальноосвітньою програмою, але основне – фізичного розвитку та військовим здібностям. Основне завдання громадянки Спарти – охороняти житло і контролювати рабів, поки чоловік знаходиться на війні або задіяний у підкоренні повстання.

А що було в Афінах?

В цьому полісі освіта і виховання пішли іншою дорогою. Афіни стали центром ремісництва, торгівлі, тут зводилися пам’ятники архітектури, ставилися вистави, проводилися змагання. Афіни залучали поетів, філософів – були створені всі умови для виступу перед аудиторією. Існували гімнастичні зали. Розвинена була система шкіл. Суспільство, в якому розвивалося виховання, було неоднорідним, орієнтованим на різні верстви населення. Основною метою виховання було формування повноцінної особистості. Увага приділялася фізичній формі і інтелекту, сприйняття краси і моральності.

До досягнення семирічного віку діти виховувалися в сім’ї. Після цього віку батьки, що володіють достатнім станом, направляли чадо в суспільне заклад. Дівчатка зазвичай залишалися вдома – їх навчали вести господарство. За традицією, в Афінах дівчатам належало тільки таке виховання, але воно включало в себе письмо і читання, музику.

До 14 років хлопчики отримували початкову освіту. В школу вони ходили в супроводі раба-педагога, а на заняттях отримували уявлення про читання, письма, арифметиці. Відвідуючи кифариста, вони отримували уявлення про літературу, естетиці. Дітей вчили декламувати, співати, навчали музиці. Особлива увага приділялася поем «Іліада» і «Одіссея». Як правило, діти ходили в школу кифариста, і до грамматисту. Це називалося мусической шкільною системою.