Петро Перший: біографія, правління, реформи

Ні до Петра Першого, ні після нього держава Російська не знало правителя, настільки кардинально змінила країну, як він. Чого тільки варта перетворення дрімучої, дикої Московії, зневаженої з усіх боків більш розвиненими королівствами того часу, в сильну державу з власною армією і флотом. Вихід Росії до моря, так не одному, став для монаршої Європи першим головним поразкою за всю історію відносин з нашою країною.

Великий в усьому

Безсумнівно, перетворення величезної, багатої ресурсами північної країни, яка не має власних торгових шляхів і приреченою збувати товар на умовах купців-іноземців, в грізну, войовничу державу не жадали в Європі. Західних правителів більше влаштовувала не вміє відстоювати свої права дрімуча Московія. Вони всіма силами намагалися «загнати її назад, в ліси та болота», як тоді виражалися за кордоном. А Петро Перший, навпаки, прагнув вивести свій народ зі злиднів і бруду в цивілізований світ. Але боротися імператору доводилося не тільки з упираються правителями Європи, але і з власними підданими, яких влаштовувала їх стала лінива життя, а невідома цивілізація замшілих бояр зовсім не цікавила. Але мудрість і стійкість Петра переламали неспішний хід подій у Росії.

Великий правитель, перетворювач, реформатор, керманич. За весь час його правління і через століття після смерті першого російського імператора нарікали багатьма епітетами. Але спочатку до них приписувалося незмінне «Великий». Правління Петра Першого немов розділило історію нашої держави на відрізки «до» і «після». Особливо знаменним видалося останнє десятиліття його царювання – з 1715 по 1725 рік. Засновувалися навчальні заклади, яких до Петра в країні просто не існувало, друкувалися книги, будувалися не тільки мануфактури і заводи – зводилися численні фортеці й цілі міста. Завдяки революційним ідеям царя ми сьогодні маємо щастя бувати в прекрасному місті на Неві, названому його ім’ям. Перерахувати в декількох розділах все, що було створене Петром у його правління, неможливо. Цьому періоду присвячено томи історичних праць.

До одноосібного правління

Звідки у хлопчика, вихованій малограмотними дяками, Микитою Зотов і Афанасієм Нестеровим, виявився настільки живий і кмітливість, прагнення до піднесення не себе самого, а цілого ввіреного йому народу, залишається тільки гадати. Але вся біографія Петра Першого підтверджує, що його народження стало порятунком для Росії. Самий знаменитий нащадок царя Олексія Михайловича, майбутній реформатор з’явився на світ в ніч на 30 травня 1672 року, імовірно в селі Коломенське. Хоча одні історики місцем його народження називають Теремний палац Кремля, а інші – село Ізмайлово.

Матір’ю Петра була друга дружина Олексія, Наталія Кирилівна Наришкіна. Новонароджений царевич був 14-м дитиною у свого батька. Але всі його старші брати і сестри – від першої дружини правителя, і тільки він – від другої. Виховувався хлопчик в кремлівських палатах до чотирирічного віку, аж до смерті Олексія Михайловича. У період правління вступив на трон єдинокровного брата Петра, Федора Михайловича, Наталія Кирилівна була відправлена з сином в село Преображенське, де майбутній цар Петро Перший через роки зібрав своє військо.

Хворобливий Федір, щиро радевший за молодшого брата, що помер, встигнувши поцарювати всього шість років. Десятирічний Петро став його наступником. Але Милославские – родичі першої дружини Олексія Михайловича – настояли на проголошенні його співправителем кволого і покірливої, але в той же час абсолютно нешкідливого Івана – молодшого єдиноутробною брата Федора. Опікункою над ними була проголошена сестра царівна Софія. Боротьба за владу між нею і Петром розтяглася на довгі роки, поки той не зміцнів настільки, що змушений був силою відвойовувати своє право на трон. Семирічний період правління Софії запам’ятався кількома провальними походами на Крим і безуспішними спробами схилити на свій бік стрільців, щоб не допустити сходження на престол осоружного молодшого, та до того ж зведеного брата.

Загрузка...

Репетиція на потішних

Більша частина дитинства і юність Петра пройшли в Преображенському. Відсторонившись від реального царювання в силу віку, він, тим не менш, готувався до нього, використовуючи всі доступні засоби. Відчуваючи справжню пристрасть до військових наук, він наполіг, щоб до нього з усіх навколишніх сіл звозили хлопчаків його віку для своєрідною живою ігри в солдатики».

Для забав юного царя були виготовлені дерев’яні шаблі, рушниці і навіть гармати, на яких він відточував свою майстерність. Одягнені в каптани іноземних військ, так як в часи Петра Першого інших роздобути було практично неможливо, та й іноземну військову науку він шанував вище вітчизняної, потішні полки через кілька років, проведених в розважальних боях, зміцнілі і навчені, стали представляти цілком реальну загрозу регулярної армії. Особливо коли Петро наказав лити для нього справжні гармати і поставляти до нього в резиденцію інше вогнепальну і колюча зброя.

До 14 років тут, на березі Яузи, він мав у своєму розпорядженні цілим потішним містечком з власними полицями – Преображенським і Семенівським. Про дерев’яному зброю в цій фортеці, названої Прешбургом, вже не згадували, вправляючись на сьогоденні. Першим вчителем премудростей військової науки в ті роки став для Петра вогнепальних справ майстер Федір Зоммер. Але більш повні знання, в тому числі і арифметичні, він отримував від голландця Тиммермана. Той і розказав юному цареві про морських суднах, торгових і військових, після того як одного разу вони удвох знайшли у покинутому сараї продірявився англійська ботик. Цей човник, відремонтований і спущений на воду, і став першим у житті царя плаваючим судном. Нащадки, згадуючи про Петра Першого, приписують історії з знайденим ботиком величезне значення. Мовляв, саме з нього почався переможний згодом російський флот.

Морською державою бути!

Звичайно, знаменитий гасло Петра звучить дещо по-іншому, але суть від цього не змінюється. Одного разу закохавшись в морську військову справу, він не зраджував йому ніколи. Всі найзначніші його перемоги стали можливі лише завдяки сильному флоту. Перші гребні кораблі російської флотилії почали будувати восени 1695 року під Воронежем. А вже до травня 1696-го 40-тисячна армія, підтримувана з моря кількома десятками різних судів, ведених «Апостолом Петром», взяла в облогу Азов – оплот Османської імперії на Чорному морі. Фортеця, розуміючи, що їй не вистояти перед військовим перевагою росіян, здалася без бою. Так Петро Перший започаткував своїм подальшим великим перемогам. Щоб втілити ідею в реальність і побудувати боєздатний флот, йому знадобилося менше року. Але це були не ті судна, про які він мріяв.

Для будівництва справжніх бойових кораблів у царя не було ні грошей, ні фахівців в достатній кількості. Перший російський флот створювався під керівництвом іноземних інженерів. Захопивши Азов, Петро лише відкрив для себе лазівку до Чорного моря, Керченська протока – стратегічно важлива судноплавна артерія – як і раніше залишалася за Османами. Воювати з Туреччиною далі, зміцнюючи свою перевагу на морі, було зарано, та й не з чим.

На початку самостійного правління Петро Перший зустрічав більше опору, ніж допомоги, від своїх підданих. Бояри, купці й монастирі не бажали ділитися з царем власним добром, а будівництво флотилії лягло безпосередньо на їх плечі. Цареві доводилося в буквальному сенсі з-під палиці стверджувати нову справу.

Але чим інтенсивніше він нав’язував своїм підданим будівництво, тим гостріше заявляла про себе проблема нестачі фахівців-корабелів. Знайти їх можна було тільки в Європі. У березні 1697 року Петро відправляє за кордон синів найбільш родовитих російських дворян для навчання морській справі, куди їде і сам інкогніто під ім’ям » урядника Преображенського полку Петра Михайлова.

Велике посольство

За кілька років до від’їзду царя в Європу в країні була проведена перша реформа Петра Першого – в 1694 році вага срібних копійок знизили на кілька грамів. Вивільнений дорогоцінний метал забезпечив таку необхідну економію для карбування монет, спрямованих на війну зі Швецією. Але потрібні були більш значні суми, до того ж з півдня підпирали турки. Для боротьби з ними потрібно було заручитися підтримкою союзників за кордоном. Петро своїм вояжем на Захід відразу переслідував кілька цілей: навчитися корабельному майстерності та отримати власних фахівців, а також знайти однодумців у протистоянні з Османською імперією.

Виїжджали грунтовно, надовго, плануючи відвідати всі провідні столиці Європи. Складалося посольство з трьохсот осіб, 35 з яких їхали безпосередньо для навчання необхідним для кораблебудування ремесел.

Сам же Петро, крім іншого, прагнув особисто подивитися на західний «політес», про який так багато чув від свого головного радника Франца Лефорта. Побут, культура, соціальні порядки – Петро вбирав їх у Курляндії, Австрії, Англії, Голландії. Особливо вразив його Люксембург. З Голландії Петро привіз у Росію картопля і цибулини тюльпанів. За півтора року у складі посольства російський цар відвідав англійський парламент, Оксфордський університет, Монетний двір у Лондоні, Гринвичскую обсерваторію. Особливо цінував він своє знайомство з Ісааком Ньютоном. Побачене і почуте в Європі багато в чому вплинуло на послідували після повернення в Росію укази Петра Першого. З серпня 1698-го вони в буквальному сенсі посипалися на голови його підданих.

Загрузка...

Імпортозаміщення по-царськи

Здійснити свій задум в повній мірі Петро не зміг. Не встигнувши домовитися з монархами Європи про створення коаліції проти Туреччини, цар змушений був повернутися в Росію – у Москві спалахнув розпалюваний Софією стрілецький бунт. Пригнічували його суворо – тортурами і стратами.

Усунувши неугодних, цар взявся за перетворення держави. Реформи Петра Першого в ті роки були спрямовані на підвищення конкурентоспроможності Росії у всіх сферах: торговельної, військовій, культурній. Крім дозволу на продаж тютюну, введеного в 1697-му, та указу голити бороди, сприйнятого сучасниками як наругу, повсюдно по країні почали проводити рекрутський набір на військову службу.

Стрілецькі полки були розпущені, а в солдати (рекрути) набирали не тільки росіян, але й іноземців. Засновувалися і розвивалися інженерні, навігаційні, медичні школи. Велике значення також Петро надавав точних наук: математики, фізики, геометрії. Фахівці потрібні були свої, а не іноземні, але зі знаннями не нижче.

Крім сирих продуктів, торгувати з іноземними купцями було практично нічим: ні свого металу, ні тканин, ні паперу – все купувалося за кордоном за великі гроші. Перша реформа Петра Першого, спрямована на розвиток власної промисловості, полягала в заборону на вивезення з країни кількох найменувань сировини, наприклад льону. Сукно та інші тканини повинні були виробляти у власній державі. Гардероб царя шився виключно з російських тканин. Повстяні капелюхи, панчохи, мережива, вітрильне полотно – незабаром з’явилося все своє.

Будувалися і розвивалися, правда, повільно і практично без відчутного доходу, мануфактури і фабрики. Прибутковими виявилися лише рудники. В околицях Москви будували заводи, куди привозили здобуте в Сибіру сировину, і тут відливали гармати, рушниці, пістолети. Але розвивати гірничу промисловість далеко від гір було нерозумно. Залізоробні заводи облаштовувалися в Тобольську і Верхотурі. Відкривалися срібні рудники, вугільні шахти. Виробничі підприємства відкривалися всюди по країні. До 1719 році тільки в одній Казанської губернії функціонували 36 ливарних заводів, на три менше, ніж у самій Москві. А в Сибіру славу Росії кував Демидов.

Місто Петра

Тривала Північна війна зі Швецією вимагала зміцнення своїх позицій на відвойованих спочатку руських землях. В 1703 році на березі Неви був закладений перший камінь фортеці, що стала згодом стольним містом Російської держави. Коротко його називали Пітером, хоча повну назву, дане йому на честь апостола Петра, було іншим – Санкт-Петербург. Цар у зведенні міста брав безпосередню участь. Саме там і по сей день стоїть самий знаменитий пам’ятник Петру Першому – «Мідний вершник».

Хоча до того часу, коли місто б практично зведено, земля під ним все ще вважалася шведської. Щоб довести на ділі, кому належать володіння, підкреслити, що старої Московії більше немає і не буде, що країна розвивається за європейськими мірками, цар розпорядився всі важливі державні установи після закінчення будівництва міста перевести сюди. У 1712 році Санкт-Петербург був проголошений столицею Російської імперії.

Свій статус Пітер зберігав трохи більше століття. Він уособлював собою все те нове, сучасне і передове, що прищеплював цар своєму народові. Проєвропейський західний місто стало противагою Білокам’яній, вважали пережитком минулого. Інтелігентна, культурна столиця Росії – такою бачив її Петро Перший. Санкт-Петербург і донині сприймається нащадками не інакше, ніж у роки свого першого розквіту. Про нього кажуть, що навіть бездомні тут поводяться, як родовиті лорди.

І любі дружини

В житті Петра було мало жінок, і лише одну з них він цінував настільки, що прислухався до її думки при прийнятті важливих політичних рішень – свою другу дружину, Катерину. З першої, Євдокією Лопухіної, його повінчали за велінням Наталії Кирилівни, яка сподівалася вгамувати сина ранньої одруженням, так як цареві було всього 17 років.

Але сімейність ніяк не вплинула на його бажання діяти в інтересах держави, створювати армію, будувати флот. Він місяцями пропадав на верфях, військових навчаннях. Навіть народження сина через рік після одруження не остепенило Петра Першого. До того ж до своєї дружини він не відчував особливих почуттів, крім боргу, так як довгі роки його коханкою була німкеня Ганна Монс.

З Катериною, уродженої Мартою Скавронской, Петро познайомився в 1703 році під час Північної війни. 19-річна вдова шведського драгуна була захоплена в якості воєнної здобичі і перебувала в обозі Олександра Меншикова – вірного соратника царя довгі роки.

Незважаючи на те що Алексашке самому дуже подобалася Березня, він покірно віддав її Петру. Вона одна благотворно впливала на царя, могла заспокоїти, втихомирити. Після деяких подій в ранні роки правління, під час протиборства з Софією, у Петра почалися в хвилини сильного хвилювання напади на зразок апоплексії, але в більш легкій формі. Крім того, він дуже швидко, майже блискавично, лютував. Вивести Петра зі стану крайньої психозу могла лише Березня – законна з 1712 року дружина царя, Катерина Олексіївна. Цікавий факт: при прийнятті православ’я по батькові новоспеченої християнці дали по сину Петра, Олексія, який став хрещеним батьком коханої царя.

Такі різні нащадки

Всього у Петра Першого було троє дітей від Євдокії Лопухиной і вісім від Катерини. Але лише одна дочка – незаконнонароджена Єлизавета – царювала, хоча претенденткою як такої не вважалася, так як після смерті Петра у неї залишалися спадкоємці чоловічої статі. Первісток Олексій у 1716 році втік з Росії, деякий час переховувався в Австрії у імператора Карла, але через два роки був виданий батькові. Над спадкоємцем вчинили слідство. Існують документи, які підтверджують, що щодо нього застосовувалися тортури. Олексій був визнаний винним у змові проти батька, але в очікуванні страти несподівано помер в казематі. Двоє інших дітей царя від Євдокії, сини Олександр і Павло, померли незабаром після народження.

Смерть в дитинстві – досить часте явище того часу. Так, з восьми дітей, народжених від Катерини, до глибокої (як тоді вважалося) старості дожила лише Єлизавета – російська імператриця. Дочка Анна померла в 20 років, встигнувши побувати заміжня і народити двох дітей. Якраз її син Петро при Єлизаветі вважався спадкоємцем престолу, був жонатий на німецькій принцесі Фіке, згодом Катерині Великій. Решта шість– чотири дівчинки і два хлопчика – недовго радували батьків. Але на відміну від Олексія, Анна і Єлизавета любили і шанували свого батька. Остання, зійшовши на престол, в усьому хотіла бути схожою на нього.

Небувалі перетворення

Першим великим реформатором Росії значиться саме Петро Перший. Історія його правління рясніє безліччю указів, виданих законів, що впливають на всі аспекти людського життя і державного ладу. Після безславного завершення справи царевича Олексія, Петро прийняв нове положення про престолонаслідування, згідно з яким першим претендентом міг бути будь-хто, кого призначить правитель на свій розсуд. Такого на Русі не бувало раніше. Втім, через 75 років імператор Павло Перший цей указ скасував.

Цілеспрямована лінія Петра, яка стверджує абсолютну, одноосібну царську владу призвела до усунення в 1704 році Боярської думи і створення в 1711-му Урядового Сенату, що займається як адміністративними, так і судовими справами. На початку 20-х років XVIII століття він послабив владу церкви, заснувавши Святійший Синод – духовну колегію — і підпорядкувавши її державі.

Реформи місцевого і центрального самоврядування, грошова, військова, податкова, культурна – Петро змінив практично все. Одне з останніх нововведень – табель про ранги, прийнятий за три роки до смерті. Смерть царя була настільки неймовірною, що до останнього в неї мало хто вірив. І його сподвижники і соратники були вкрай розгублені: а що ж робити далі? Заповіту Петра Першого ніколи не існувало, він не встиг його залишити, так як раптово помер, імовірно, від пневмонії, на світанку 28 січня (8 лютого) 1725 року. Наступника він також не призначив. Тому на трон була зведена законна дружина царя, коронована в 1722 році Катерина Перша – колишня вдова шведського драгуна Березня Скавронская.

Загрузка...