Позалікарняна психіатрична допомога

Про проблеми психічного характеру у нашому суспільстві не прийнято говорити вголос. Божевілля – це щось страшне, що кидає тінь на репутацію не тільки хворого, але і його близьких.

Психіатрична допомога в Росії залишає жаліти кращого, незважаючи на численні перетворення, зроблені в цій галузі медицини за останні роки. Похід до фахівця вважається слабкістю духу – нормальна людина впорається зі своїми проблемами самостійно. Невігластво в питаннях психіатрії породжує безліч міфів. Здається, божевілля далеко. Воно не наздожене успішної людини, не зловживає алкоголем і наркотиками.

Але людська психіка не статична. Психіатрична допомога може знадобитися будь-кому в якийсь момент. Мозок досі до кінця не вивчений. Все ж до психічних захворювань не потрібно ставитися з забобонним страхом. І вже тим більше не варто нехтувати відомостями про правила надання психіатричної допомоги. За яких симптомах слід звернутися до лікаря? Як позначиться на долі хворого постановка на облік?

Закон про психіатричну допомогу

Підстава для госпіталізації – рішення лікаря, заснована на скаргах хворого або його близьких. Але це не все. В стаціонар його направляють після проведення психіатричної експертизи в більшості випадків добровільно. Якщо дії хворого становлять небезпеку для оточуючих або він в побуті абсолютно безпорадний, його госпіталізують примусово. Так сказано в законі «Про психіатричну допомогу», прийнятому в 1992 році. До речі, страшні байки про Канатчиковой дачі виникли ще в радянський час і мають під собою реальну основу.

Трохи історії

В радянські часи в сфері психіатрії не було яких-небудь чітких інструкцій. Закон «Про психіатричну допомогу й гарантії прав громадян при її наданні» в Росії прийняли на вісімдесят років пізніше, ніж у Європі. Не дивно, що в тоталітарній державі з відсутністю норм і актів користувалися в політичних цілях.

СРСР давно канув у Лету. А страх перед людьми в білих халатах у всіх, відчувають нездужання психічного характеру, залишився. У нас поки немає такої кількості співтовариств і асоціацій, як за кордоном, але недовіра до лікарів все ж не виправдано. Діагноз, поставлений психіатром, це не кінець. При правильному лікуванні і дотриманні всіх лікарських приписі – це скоріше початок нового життя.

Позалікарняна психіатрична допомога

Ця система складається з психоневрологічного диспансеру, психіатричного кабінету, денного стаціонару. Перша ланка з перерахованих – основне. Диспансер має кілька переваг перед стаціонаром та полустационаром. Хворий проходить курс лікування, залишаючись в звичній соціальному середовищі.

Завдяки внебольничному обстеження лікаря вдається ефективно впливати на недугу. Психоневрологічний диспансер – заклад, призначений для виявлення захворювань на ранній стадії. Тут проводиться систематичне спостереження за хворими, надається спеціалізована медична допомога.

Майбутніх пацієнтів найбільше лякає не так лікування, як документальна сторона. Людина, якій хоча б раз була надана швидка психіатрична допомога, стає на облік. Знятися з нього начебто не так просто, що накладає відбиток на все подальше життя. Однак це одна з помилок.

Примусові медичні заходи

У законі «Про психіатричну допомогу громадянам» зазначений порядок її надання і правила проведення госпіталізації. Якщо людина не заважає оточуючим, тобто не становить безпосередню небезпеку, він не опиниться в лікарні проти своєї волі. Правда, в коментарях до закону «Про психіатричну допомогу й гарантії громадян» не сказано про те, що значить термін «безпосередня небезпека». На облік до психіатра може потрапити і людина, що заподіює шкоду виключно собі. Тобто той, наприклад, хто схильний до суїциду.

У законі про «Психіатричну допомогу й гарантії громадян на її надання» є ще одне формулювання – «істотна шкода здоров’ю». Вона не менш розпливчаста, ніж вищезазначений термін. При наданні психіатричної допомоги нерідко порушуються права громадян – так вважають багато хто, адже російське законодавство в цій сфері досить розпливчасто. Але це не означає, що лікарі в російських лікарнях мріють тільки про те, як би «залікувати» чергового пацієнта.

За медичною допомогою потрібно звертатися вчасно. Інакше прикордонний стан переросте в недуга, від якого позбутися складно, а іноді й неможливо.

Між нормою і патологією

Отже, постановка на облік – це не вирок. Незважаючи на те що сучасні російські закони далекі від ідеалу, каральна психіатрія в минулому. Це перше, що треба з’ясувати. Друге – між нормою і патологією тонка грань. Згідно зі статистикою ВООЗ, у світі близько 30% людей хоча б раз у житті відчували необхідність психіатричної допомоги. При цьому хворобу на ранній стадії визначає фахівець. Але незнання основ психіатрії призводить до того, що на дивного, ексцентричного людини вішають ярлик божевілля, а того, хто страждає затяжною депресією, приймають за ледаря і ледаря.

Норма – поняття відносне. Воно багато в чому обумовлено звичаями соціуму. Приладу, який вимірював би ризик розвитку психічного розладу, не існує. Все ж наведемо коротку інформацію про симптоми прикордонного стану, тобто провісників хвороби.

Відчуженість від суспільства

Кожна людина наділена індивідуальними рисами. Один постійно відчуває потребу в увазі. Інший прагне до спокійній обстановці. Але явна нездатність до спілкування з оточуючими говорить про психічні проблеми.

Неадекватна реакція на події

Як відомо, є чотири типи темпераменту Холерики емоційний реагують на події, ніж флегматики. Мелонхолики схильні до переживань, а сангвініки легко знаходять спільну мову з оточуючими. Але не кожен вчинок можна списувати на особливості темпераменту. Якщо невдала фраза співрозмовника приводить людину в сказ і втрати контролю над собою – має місце неадекватна емоційна реакція. Це не холеричность, а один з ознак хвороби. Те ж саме можна сказати і про недоречному байдужість і незворушності, яку не можна пояснити яскраво вираженою флегматичностью.

Розрив з реальністю

Багата уява – це не ознака божевілля. Але бурхливі фантазії, не мають зв’язку з реальністю, доречні в ранньому віці. Якщо у дорослої людини з’являються уявні друзі або він підозрює сусідів і колег у військовому шпигунстві, його родичам варто проконсультуватися з фахівцем, а, можливо, направити близької людини на прийом до психіатра.

Нездатність будувати близькі стосунки

Людині властива потреба до прихильності. Правда, в XXI столітті все більше з’являється людей, які не прагнуть до створення сім’ї. Самотність – це не хвороба. Але повна відсутність потреби в прихильності (неважливо, до кого: до сім’ї, колег, друзів або собаці) говорить про порушення психологічного механізму.

Принцип, за яким працюють психіатри: «Немає скарг – немає діагнозу». Якщо людину все влаштовує, і він не завдає шкоди навколишньому, він не потребує психіатричної допомоги. Але якщо нездатність до спілкування відбивається на роботі, стосунках з близькими, призводить до самотності, відособленості, відчуженості від соціуму? Варто близьким на це закривати очі?

Недоліки російської психіатрії

Критики сучасної медицини часто говорять про методи, які застосовуються в медичних установах. Вони нібито приносять шкоду, а в окремих випадках пригнічують волю хворого. Викликає критику також діагностика і визначення норми. Психіатри – звичайні люди. Вони теж не позбавлені суб’єктивності і можуть помилятися. На формування негативного уявлення про психіатричну допомогу вплинула не тільки історична пам’ять, але і масова культура («Над зозулиним гніздом»).

Лікарів також звинувачують в змові з виробниками ліків. Небезпідставно. Виробникам психотропних препаратів, дійсно, вдалося у свій час розширити ринок. Але зростання кількості хворих, які приймають «рятівні» таблетки, зумовлений й іншим чинником: багато пацієнтів зміни свого способу життя та проходження курсу психіатрії воліють ліки.

Велика частина медичних установ у Росії перебуває в жалюгідному стані. Згідно з результатами досліджень, проведених в 2013 році, 40% будинків потребують капітального ремонту. В силу недостатнього фінансування пацієнтам приділяється мало уваги.

Права пацієнта

Безпеку людей, які оточують хворого, виявляє агресію, важливіше його особистої свободи. Цей аргумент на користь насильницької госпіталізації. На проведення цієї процедуру (люблячим) родичам дуже складно дати згоду. Ще складніше госпіталізувати хворого з діагнозом депресія. Але варто людини, що мріє покінчити з життям, залишати наодинці з його думками?

Стигматизація

Як вже було сказано, у суспільстві панують неправильні уявлення про психіатричних розладах. Люди впадають у дві крайності. Одні вважають, що божевілля виражена в здатності чути потойбічні голоси або розмовляти з вигаданими персонажами. Інші вважають, що депресія — це не хвороба, а настрій, душевний стан. При цьому і ті й інші впевнені, що психіатричний діагноз — це ознака меншовартості. В силу цих помилок зростає кількість хворих, що чинять опір постановці на облік.

Відвідування психіатра

Коли людина ламає руку, він йде до травматолога. Йому не приходить в голову думка: «Я сильний, сам справлюся». Коли людина впадає в депресію, і вона триває більше трьох місяців і супроводжується симптомами, характерними для цього захворювання, він повинен записатися на прийом до психіатра. Що станеться після відвідування цього фахівця?

Відвідування психіатра не призводить автоматично до постановки на облік. Спершу звичайна консультація. Але однієї бесіди з лікарем недостатньо для постановки діагнозу. В кожному закладі є два види баз даних. В першу вносять «легких» хворих, тобто тих, чиє захворювання не доставляє проблем оточуючим. У другу – пацієнти з важкими захворюваннями, наявність яких видно неозброєним поглядом.

У базу ПНД хворий з категорії «легких» не потрапить проти власного бажання. Колись йому потрібно підписати документи. Доступ до цих баз є тільки у спецслужб. Але в психоневрологічному диспансері можна домовитися і про платному лікуванні на умовах анонімності. У ході декількох консультацій лікар виявляє наявність розладу особистості. Визначає, наскільки важка ситуація хворого. І тільки після цього пропонує психіатричну допомогу (амбулаторну або стаціонарну).

Позалікарняна допомога полягає в наступному: пацієнт відвідує спеціаліста тоді, коли відчуває в цьому потребу і має припинити курс лікування в будь-який момент. Це так звана консультативна група, в яку може перейти й інший пацієнт у випадку, його стан покращився. Але є інша форма – диспансерна. У цьому випадку пацієнт регулярно відвідує лікаря в обов’язковому порядку.

Можна знятися з обліку

Пацієнта виключають з баз ПНД в тому випадку, якщо стійка ремісія триває більше трьох років, тобто немає симптомів хвороби. Це не означає, що при поліпшенні хворий може припинити відвідування психіатра, а через три роки знятися з обліку. Все це час він повинен час від часу навідуватися до фахівця, щоб той зафіксував ознаки ремісії.