Що таке опричнина, в чому полягав її сенс і які були наслідки

Що таке опричнина? Це складова політики Івана Грозного, заснована на репресивні заходи та конфіскації земель і майна на користь держави. Опричники – це люди, які входили в особисту гвардію царя.

Походження слова

Про те, що таке опричнина, можна дізнатися з Великої російської енциклопедії. Це один з періодів російської історії, коли терористична деспотія почала набувати державний масштаб. «Опріч» — давньоруське слово, що позначає «окремо», «зовні», «за межами». Суть опричнини полягає у виділенні певних територій для потреб держави.

Спочатку цар планував зібрати близько тисячі службовців. Однак у кінцевому рахунку було обрано шість тисяч опричників. В їх число входили в основному дворяни і боярські діти. На питання про те, що таке опричнина, можна відповісти так: територія, на яку не діє ніяка правова традиція. Зародження цього явища, а також його вплив на хід історії – тема, якій присвячено безліч досліджень.

Опричнина Івана Грозного

За словами одного з істориків, в 1560 році цар вирішив посилити владу, що призвело до репресивних заходів. Що таке опричнина? Улюблене дітище Івана IV. Цей цар – одна з найбільш суперечливих фігур у російській історії. Якщо не сама суперечлива. Не дарма політикам досі не вдалося дати адекватну оцінку його діяльності.

На думку Карамзіна, в терорі середини XVI століття винен був своєрідний характер Івана Грозного. Опричнина стала результатом низки випадкових, хаотичних вчинків. В особистості царя химерним чином перепліталася чеснота з тиранством, але останнім часто перемагало.

Сергій Соловйов стверджував, що опричнину цар використав як інструмент в боротьбі за новий режим. Історик намагався виправдати жорстокість правителя, якого його колеги не раз звинувачували в геноциді. Івану Грозному присвячено безліч книг: художніх, наукових, публіцистичних. Але найближче до розгадки цієї таємничої історичної постаті підійшов Олексій Толстой, автор роману «Князь Срібний».

Високо цінував роль сатрапа у вітчизняній історії Йосип Сталін. Опричників тиран XX століття називали «прогресивним військом». Не дивно, що в сталінські роки в підручниках історії з’явився образ великого царя, який прагне зміцнити державу і справедливо карає зрадників і сепаратистів.

Але є об’єктивний суддя, думка якого відмінно від точки зору багатьох істориків і вже тим більше вождів. Це народ. Збереглося чимало переказів і пісень, в яких слово «опричник» ледь не лайливе. Образ Малюти Скуратова в народній творчості – втілення лиходія. А окремі історичні факти говорять про те, що у другій половині XVI століття на московському троні сидів кат і садист. Отже, які ж причини і наслідки опричнини? Як вона організована?

Причини опричнини

У 1558 році почалася Лівонська війна. Через рік було оголошено перемир’я, після чого в Російському царстві утворилася потужна коаліція ворогів. Землі Івана Грозного опинилися в невигідному становищі, що і послужило причиною опричнини.

У шістдесяті роки почалися репресії. Іван Грозний відправив у відставку Сильвестра, який не раз виступав проти радикальних заходів. У середовищі бояр почалися невдоволення, викликані замахами на прерогативи Думи. А царський указ, який обмежив вотчинні права, викликав шквал обурень.

В оточенні Івана Грозного напруження досягло кульмінації 1563 році. Цар відправив у заслання кількох перебіжчиків, відправив у монастир Ефросинью Старицкую, а потім стратив винних у поразці на річці Уле.

Організація

Пристрій опричнини цар здійснив за зразком чернечих орденів. Духовним центром стала Олександрівська слобода. Ідеологічним змістом – «просівання російського життя». Просіяти російську життя Іван Грозний планував насамперед від єретичних полови.

Як вже було сказано вище, спершу опричників налічувалося близько тисячі, але з часом їх кількість зросла у декілька разів. Зовні вони нагадували ченців – та ж чорна скуфейка і підрясники. Безумовно, були озброєні. Опричники присягали Іван Грізний, а сам цар іменував себе «опричным ігуменом». Наближеними його стали Афанасій Вяземський і Малюта Скуратов. Останній значився паламарем. Богослужіння займало близько дев’яти годин. Роки опричнини – 1565-1572.

Митрополит Філіп

На початку 1565 року Іван Грозний оголосив про своє зречення, при цьому пояснив своє рішення зрадою бояр. Загострилася обстановка. Боярській думі довелося вмовляти царя залишитися, що він і зробив, заснувавши Опричнину.

У 1566 році митрополитом став Філіп. Згідно підписаної царем грамоті, він не повинен був втручатися у справи опричнини. Наслідки виступів проти указів царя митрополита Філіпа були жахливі. Опричники насмерть забили його слуг, а проти нього порушили справу. Філіпа в кінцевому рахунку заслали в Тверській монастир.

Страти

Івана Грозного і не дарма прозвали Грізним. Дуже жорстоко і різко він обходився з тими, кого вважав зрадниками або єретиками. У 1568 році відбулася перша масова страта. Челябина-Федорова звинуватили в організації змови проти царя. Стратили не тільки його, але ще тридцять чоловік, які нібито були його спільниками. Маєтки зрадників розгромили, слуг перебили.

Підсумки опричнини легко було передбачити. Страчено було величезна кількість бояр, яких звинувачували в зраді дуже поспішно. Репресії носили безладний характер – вбивали всіх, хто протестував проти Опричнини.

Дослідники не раз висували думку про психічну хворобу Івана Грозного. При уважному аналізі цієї історичної особистості видно, що з роками негативні риси його загострилися, як це нерідко відбувається. Все ж жорстокість була патологічною. Версію про наявність психічного захворювання у російського царя підтримує більшість дослідників. Причому захворювання, яким він страждав – параноїдальна шизофренія. У нього була манія переслідування, що і спонукало його на численні страти й заслання. Тобто опричнина — це політика правителя-божевільного? Можливо, і так.

Репресії 1570-1571 років

На цей раз і гнів царя викликали його наближені. Страчені були керівники опричнини, серед них Афанасій Вяземський і Іван Висковатый. Всього в 1570 році до смерті Іван Грозний засудила близько двохсот осіб. Така кількість зрадників знищити швидко неможливо. Катам-опричникам доводилося рубати, вішати, рубати, обливати окропом. Цар приймав у стратах безпосередню участь. Опричники ж підтримували його криками «гойда».

Важко довелося не тільки засудженим, але і їх сім’ям. У дружин відбиралися маєтності, самих же їх відправляли у заслання. Пізніше цар придумав нові інструменти для страти, а саме розпечені сковороди, кліщі, печі, особливі мотузки, перетирающие тіло.

Кінець

А в 1571 році відбувся похід кримського хана на Москву. Ця подія поклала кінець опричнине. Ті, хто організовував масові страти, виявилися нездатними протистояти справжньому ворогові. Опричники звикли грабувати мирне населення, але не воювати.

Наслідки

Ліквідувати залишки феодальної роздробленості – така основна мета опричнини. Підсумки не відповідали поставленим завданням. Не вдалося ліквідувати роздробленість, ні підірвати боярсько-князівської незалежність. Підсумком опричнини став глибоку кризу, в якій опинилася Росія в кінці XVI століття. Соціальна нестабільність посилилася. Настали Смутні часи: голод, неврожай, нашестя іноземних військ, поява самозванців, повне зубожіння народу, деградація держави.

Репресії тривали протягом семи років. Жертвами їх стали близько чотирьох тисяч осіб. Однак тут історики розходяться в думці. Деякі вважають, що ця цифра дуже занижена. Голод, який стався наприкінці століття, один з найстрашніших підсумків опричнини. Почастішали втечі селян, що призвело до необхідності посилення заходів. До наслідків опричнини слід також віднести падіння авторитету царської влади. Система державного управління до кінця століття змінилася військовою диктатурою.