Тегеранська конференція 1943 року

Після корінного військового перелому в 1943 р. склалися всі передумови для скликання об’єднаної конференції Великої трійки. Ф. Рузвельт і У. Черчілль вже давно закликали радянського лідера провести таку зустріч. Глави США і Великобританії розуміли, що подальші успіхи Червоної армії призведуть до значного посилення позицій СРСР на світовій арені. Відкриття другого фронту ставало не тільки актом допомоги союзників, але й засобом для збереження впливу США і Великобританії. Зрослий авторитет СРСР дозволяв Сталіну в більш жорсткій формі наполягати на згоду союзників з його пропозиціями.

8 вересня 1943 р. радянський лідер висловив згоду щодо термінів проведення зустрічі з Черчиллем та Рузвельтом. Сталін хотів, щоб конференція пройшла в Тегерані. Він обґрунтував свій вибір тим, що в місті вже були представництва провідних держав. Радянське керівництво ще в серпні направило в Тегеран представників органів держбезпеки, які повинні були забезпечувати охорону на конференції. Іранська столиця ідеально підходила для радянського лідера. Покидаючи Москву, він тим самим робив дружній жест стосовно західних союзників, але при цьому в короткі строки міг у будь-який момент повернутися в СРСР. У жовтні в Тегеран був переміщений полк прикордонних військ НКВС, який зайнявся патрулюванням та охороною об’єктів, пов’язаних з майбутньою конференцією.

Черчілль схвалив пропозицію Москви. Рузвельт спочатку були проти, відговорюючись невідкладними справами, але на початку листопада також дав згоду на Тегеран. Сталін постійно згадував про те, що не може надовго залишати Радянський Союз зважаючи військової необхідності, тому конференція повинна відбутися в короткі терміни (27-30 листопада). Причому Сталін залишав за собою можливість покинути конференцію при будь-якому погіршенні становища на фронті.

Позиції союзних держав перед конференцією

Для Сталіна з самого початку війни головним питанням залишалося зобов’язання союзників про відкриття другого фронту. Листування між Сталіним і Черчіллем підтверджує, що на постійні прохання глави СРСР прем’єр-міністр Великобританії незмінно відповідав лише туманними обіцянками. Радянський Союз ніс важкі втрати. Поставки по ленд-лізу не приносили відчутної допомоги. Вступ у війну союзників могло б значно полегшити становище Червоної армії, відволікти частину німецьких військ і скоротити втрати. Сталін розумів, що після розгрому Гітлера західні держави захочуть отримати свою частку пирога», тому зобов’язані надати реальну військову допомогу. Радянський уряд вже в 1943 р. планував взяти під контроль європейські території аж до Берліна.

Позиції США в цілому були схожі з планами радянського керівництва. Рузвельт розумів значення відкриття другого фронту (операція «Оверлорд»). Успішне десантування у Франції дозволяло США зайняти західні німецькі райони, а також ввести свої військові судна в німецькі, норвезькі і датські порти. Президент також розраховував, що взяття Берліна буде здійснено виключно силами армії США.

Черчілль негативно ставився до можливого посилення військового впливу США і СРСР. Він бачив, що Великобританія поступово перестає відігравати провідну роль у світовій політиці, поступаючись двом наддержавам. Набирав військові обороти Радянський Союз вже було не зупинити. Але Черчілль ще міг обмежити вплив США. Він прагнув знизити значення операції «Оверлорд» та поставити у центрі уваги дії англійців в Італії. Успішний наступ на італійському театрі військових дій дозволяло Великобританії «проникнути» в Центральну Європу, відрізавши радянським військам шлях на захід. З цією метою Черчілль посилено пропагував план висадки союзних військ на Балканах.

Організаційні питання напередодні конференції

26 листопада 1943 р. у Тегеран прибув Сталін, на наступний день — Черчілль і Рузвельт. Ще напередодні конференції радянському керівництву вдалося зробити важливий тактичний хід. Радянський і англійське посольства знаходилися поруч, а американський — на значній відстані (близько півтора кілометрів). Це створювало проблеми щодо забезпечення безпеки американського президента під час переїздів. Радянська розвідка отримала дані про підготовлюваний замах на членів Великої трійки. Керував підготовкою головний німецький диверсант — О. Скорцені.

Сталін попередив американського лідера про можливий замах. Рузвельт погодився поселитися на час конференції в радянському посольстві, що дозволяло Сталіну вести двосторонні переговори без участі Черчілля. Рузвельт був задоволений і відчував себе в цілковитій безпеці.

Тегеранська конференція: дата проведення

Конференція розпочала свою роботу 28 листопада і офіційно закрилася 1 грудня 1943 р. В цей короткий термін відбулося кілька плідних офіційних і особистих зустрічей між главами союзних держав, а також між начальниками генеральних штабів. Союзники домовилися, що всі переговори не будуть публікуватися, але це урочиста обіцянка було порушено в роки холодної війни.

Тегеранська конференція відбулася у досить незвичному форматі. Характерною її особливістю була відсутність порядку денного. Учасники зустрічі вільно висловлювали свої думки та побажання, не дотримуючись жорсткого регламенту. Коротко про Тегеранської конференції 1943 року читайте далі.

Питання про другому фронті

Перше засідання Тегеранської конференції 1943 (коротко про неї ви маєте можливість дізнатися зі статті) відбулося 28 листопада. Рузвельт виголосив доповідь про дії американських військ на Тихому океані. Черговим пунктом зустрічі стало обговорення планованої операції «Оверлорд». Сталін виклав позицію Радянського Союзу. На його думку, дії союзників в Італії є другорядними і не можуть чинити серйозного впливу на загальний хід війни. Основні сили фашистів знаходяться на Східному фронті. Тому десантування в Північній Франції стає першочерговим завданням союзників. Ця операція змусить німецьке командування зняти частину військ з Східного фронту. У цьому випадку Сталін обіцяв підтримати союзників новим масштабним наступом Червоної армії.

Черчілль явно був налаштований проти операції «Оверлорд». До наміченого терміну її проведення (1 травня 1944 р. він пропонував взяти Рим і здійснити висадку союзних військ у Південній Франції і на Балканах («з м’якого підчерев’я Європи»). Британський прем’єр-міністр заявив, що не впевнений в тому, що підготовка до операції «Оверлорд» буде закінчена до наміченого терміну.

Таким чином, на Тегеранської конференції, дата проведення якої вам вже відома, відразу виявилася основна проблема: розбіжності союзників з питання про відкриття другого фронту.

Другий день конференції почався з наради начальників штабів союзників (генерали А. Брук, Дж. Маршалл, маршал К. Е. Ворошилов). Обговорення проблеми другого фронту прийняло більш різкий характер. Представник американського генштабу Маршалл у своєму виступі заявив, що операція «Оверлорд» розцінюється США в якості першорядної задачі. Але англійський генерал Брук наполягав на активізації дій в Італії і ухилявся від питання про статус «Оверлорда».

Між нарадою військових представників і черговою зустріччю лідерів союзних держав відбулася символічна урочиста церемонія: передача жителям Сталінграда почесного меча в дар від короля Георга VI. Ця церемонія розрядила напружену обстановку і нагадала всім присутнім про необхідність злагоджених дій заради спільної мети.

На другому засіданні Сталін зайняв жорстку позицію. Він прямо запитав у американського президента, хто є командувачем операцією «Оверлорд». Не отримавши відповіді, Сталін зрозумів, що фактично операція ще зовсім не підготовлена. Черчілль знову почав описувати переваги військових дій в Італії. За спогадами дипломата і перекладача В. М. Бережкова, Сталін різко встав і заявив: «…нам тут робити нічого. У нас багато справ на фронті». Конфліктну ситуацію пом’якшив Рузвельт. Він визнав справедливість обурення Сталіна і пообіцяв домовитися з Черчіллем про прийняття який влаштовував всіх рішення.

30 листопада відбулося чергове нараду військових представників. Великобританія і США затвердили нову дату початку «Оверлорда» — 1 червня 1944 р. Про це Рузвельт відразу ж повідомив Сталіну. На офіційній зустрічі це рішення було остаточно затверджено та закріплено у «Декларації трьох держав». Глава радянської держави був повністю задоволений. Іноземні та радянські спостерігачі підкреслювали, що вирішення питання про відкриття другого фронту стало дипломатичною перемогою Сталіна і Рузвельта над Черчіллем. У кінцевому рахунку це рішення зробило вирішальний вплив на весь подальший хід Другої світової війни і післявоєнний устрій.

Японський питання

США були вкрай зацікавлені у відкритті військових дій СРСР проти Японії. Сталін розумів, що при особистій зустрічі Рузвельт обов’язково підніме це питання. Від його рішення буде залежати, чи підтримають США план проведення операції «Оверлорд». Вже на першому засіданні Сталін підтвердив свою готовність негайно розпочати воєнні дії проти Японії після беззастережної капітуляції Німеччини. Рузвельт розраховував на більше. Він просив у Сталіна надати дані розвідки з Японії, хотів використовувати радянські далекосхідні аеродроми і порти для розміщення американських бомбардувальників і військових кораблів. Але Сталін відхилив ці пропозиції, обмежившись тільки за згодою оголосити війну Японії.

У будь-якому випадку Рузвельт був задоволений рішенням Сталіна. Обіцянка радянського керівництва зіграло велику роль у зближенні СРСР і США в роки війни.

Лідери союзних держав визнали, що всі окуповані Японією території повинні бути повернуті Кореї і Китаю.

Питання про Туреччині, Болгарії та чорноморських протоках

Питання про вступ Туреччини у війну проти Німеччини найбільше турбував Черчілля. Британський прем’єр-міністр розраховував, що це відверне увагу від операції «Оверлорд» і дозволить англійцям збільшити свій вплив. Американці займали нейтральну позицію, а Сталін був різко проти. В результаті рішення конференції щодо Туреччини були туманними. Питання відкладалося до зустрічі представників союзників з президентом Туреччини В. Іненю.

Великобританія і США перебували у стані війни з Болгарією. Сталін не поспішав оголошувати війну Софії. Він розраховував, що при окупації німцями Болгарія звернеться за допомогою до СРСР, що дозволить безперешкодно ввести на її територію радянські війська. При цьому Сталін пообіцяв союзникам, що оголосить Болгарії війну, якщо вона нападе на Туреччину.

Важливе місце займав питання Тегеранської конференції про статус чорноморських проток. Черчілль наполягав на тому, що нейтральна позиція Туреччини у війні позбавляє її права на контроль за Босфором і Дарданеллами. Насправді британський прем’єр-міністр побоювався поширення радянського впливу на цю зону. На конференції Сталін дійсно порушив питання про зміну режиму проток і заявив, що СРСР, незважаючи на величезний внесок в загальну війну, як і раніше, не має виходу з Чорного моря. Рішення цього питання було відкладено на майбутнє.

Питання про Югославії та Фінляндії

СРСР підтримував рух опору в Югославії. Західні держави орієнтувалися на емігрантський королівський уряд Михайловича. Але члени Великої трійки все ж змогли знайти спільну мову. Радянське керівництво заявило про відправку до В. Тіто військової місії, а англійці пообіцяли надати базу в Каїрі для забезпечення зв’язку з цією місією. Тим самим союзники визнали югославський рух опору.

Для Сталіна велике значення мав питання про Фінляндії. Фінський уряд вже робив спроби укладення миру з Радянським Союзом, але ці пропозиції не влаштовували Сталіна. Фіни пропонували прийняти кордон 1939 р. з невеликими поступками. Радянський уряд наполягав на визнанні мирного договору 1940 р., негайне виведення німецьких військ з Фінляндії, повної демобілізації фінської армії і відшкодування завданих збитків «хоча б в половинному розмірі». Також Сталін вимагав повернення порту Петсамо.

На Тегеранській конференції 1943 року, коротко про яку йдеться в статті, радянський лідер пом’якшив вимоги. Натомість Петсамо він відмовлявся від оренди на півострів Ханко. Це була серйозна поступка. Черчілль був упевнений, що уряд СРСР будь-якою ціною буде утримувати контроль над півостровом, що представляє собою ідеальне місце для радянської військової бази. Добровільний жест Сталіна справив належне враження: союзники заявили, що СРСР має повне право на пересування кордону з Фінляндією на захід.

Питання про Прибалтиці і Польщі

1 грудня відбулася особиста зустріч Сталіна і Рузвельта. Американський президент заявив, що не заперечує проти зайняття радянськими військами територій прибалтійських республік. Але при цьому Рузвельт зауважив, що потрібно рахуватися з громадською думкою населення прибалтійських республік. У письмовій відповіді Сталін різко висловив свою позицію: «…питання… не підлягає дискусії, так як Прибалтика входить до складу СРСР». Черчіллю та Рузвельту залишалося лише визнати своє безсилля у цій ситуації.

Щодо майбутніх кордонів та статусу Польщі особливих розбіжностей не було. Ще під час Московської конференції Сталін категорично відмовився налагоджувати контакти з польським емігрантським урядом. Три лідера сходилися на думці, що майбутній устрій Польщі цілком залежить від їх рішення. Польщі пора розпрощатися з претензіями на роль великої країни і стати малим державою.

Після спільного обговорення була прийнята «Тегеранська формула» прем’єр-міністра Великобританії. Ядро етнографічної Польщі повинно розташовуватися між лінією Керзона (1939) та річкою Одер. В склад Польщі включалася Східна Пруссія і Оппельнская провінція. Це рішення було засноване на пропозицію Черчілля про «трьох сірниках», полягає в тому, що кордони СРСР, Польщі та Німеччини одночасно пересувалися на захід.

Абсолютно несподіваним для Черчілля і Рузвельта стала вимога Сталіна про передачу Радянському Союзу Кенігсберга. Радянське керівництво з кінця 1941 р. виношувало плани, обґрунтовуючи їх тим, що «росіяни не мають незамерзаючих портів на Балтійському морі». Черчілль не став заперечувати, але сподівався, що в майбутньому йому вдасться відстояти Кенігсберг для поляків.

Питання про Франції

Сталін відкрито висловлював своє негативне ставлення до вишистской Франції. Існуючий уряд підтримав і виступила союзником нацистів, тому було зобов’язане понести заслужене покарання. З іншого боку, радянське керівництво було готове співпрацювати з Французьким комітетом національного визволення. Ш. де Голль пропонував Сталіну дуже амбітні плани щодо спільного управління післявоєнної Європою, але вони не знаходили відгуку у радянського лідера. Союзники взагалі не розглядали Франції як провідної держави, має рівні з ними права.

Особливе місце на конференції зайняло обговорення французьких колоніальних володінь. Союзники зійшлися на думці, що Франція повинна буде відмовитися від своїх колоній. Радянський Союз при цьому продовжував свою боротьбу проти колоніалізму в цілому. Рузвельт підтримував Сталіна, так як французьким Індокитаєм хотіла заволодіти Великобританія.

Питання про післявоєнний устрій Німеччини

Для Сталіна, Черчілля і Рузвельта загальної була думка про обов’язкове розчленування Німеччини. Ця міра повинна була припинити будь-яку можливу спробу відродження «прусського мілітаризму і нацистської тиранії». Рузвельт планував поділ Німеччини на декілька самостійних невеликих держав. Черчілль був стриманішим, тому що надмірне дроблення Німеччини могло створити труднощі для післявоєнної економіки. Сталін просто заявляв про необхідність розчленування, але не озвучував свої плани.

В результаті на Тегеранської конференції (1943 рік) були затверджені тільки загальні принципи післявоєнного устрою Німеччини. Практичні заходи відкладалися на майбутнє.

Інші рішення Тегеранської конференції

Одним з другорядних питань стало обговорення створення міжнародної організації, яка могла б підтримувати безпеку в усьому світі. Ініціатором цього питання став Рузвельт, запропонував свій план створення такої організації. Один із пунктів передбачав утворення Поліцейського комітету (СРСР, США, Великобританія і Китай). Сталін в принципі не заперечував, але вказував, що необхідно створити дві організації (європейську та далекосхідну або європейську і світову). Такої ж думки дотримувався і Черчілль.

Ще одним підсумком Тегеранської конференції було прийняття «Декларації трьох великих держав про Іран». В ній було закріплено визнання незалежності і суверенітету Ірану. Союзники підтвердили, що Іран надав неоціненну допомогу у війні і пообіцяли надати країні економічну допомогу.

Вмілим тактичним кроком Сталіна став його особистий візит до іранському шаху Р. Пехлеві. Глава Ірану був розгублений і порахував цей візит величезною честю для себе. Сталін пообіцяв допомогти Ірану зміцнення військових сил. Тим самим Радянський Союз придбав вірного і надійного союзника.

Підсумки конференції

Навіть іноземні спостерігачі констатували, що Тегеранська конференція стала блискучою дипломатичною перемогою Радянського Союзу. В. Сталін проявив неабиякі дипломатичні якості для «проштовхування» потрібних рішень. Головна мета радянського лідера була досягнута. Союзники домовилися про дату проведення операції «Оверлорд».

На конференції намітилося зближення позицій США та СРСР з основних питань. Часто Черчілль опинявся в самоті і був змушений погоджуватися з пропозиціями Сталіна і Рузвельта.

Сталін вміло користувався тактикою «батога і пряника». Свої безапеляційні заяви (доля прибалтійських республік, передача Кенігсберга та ін) він пом’якшував деякими поступками західним державам. Це дозволило Сталіну домогтися вигідних рішень на Тегеранській конференції стосовно післявоєнних кордонів СРСР. Вони зіграли величезну роль в історії.

Підсумком Тегеранської конференції стало те, що вперше були вироблені загальні принципи післявоєнного устрою світу. Великобританія визнала, що провідна роль переходить до двох наддержавам. США посилили свій вплив у Західній, а Радянській Союз — у Східній і Центральній Європі. Ставало ясно, що після війни відбудеться крах колишніх колоніальних імперій, в першу чергу Великобританії.

Суть

В чому суть Тегеранської конференції? Вона містила в собі величезний ідейний зміст. Відбулася в 1943 році конференція підтвердила, що країни з різними політичними строями і взаємовиключними ідеологіями цілком здатні домовитися з найбільш важливих питань. Між союзниками встановилися тісні довірчі відносини. Особливе значення мала більш чітка координація ведення бойових дій та надання взаємної допомоги.

Для мільйонів людей по всьому світу конференція стала символом неминучої перемоги над ворогом. Сталін, Черчілль і Рузвельт подали приклад того, як взаємні розбіжності можуть бути легко подолані під впливом загальної смертельної небезпеки. Багато істориків вважають успішну конференцію зенітом антигітлерівської коаліції.

На Тегеранській конференції, коротко про яку ми вели мову у статті, вперше зібралися разом лідери «Великої трійки». Успішне взаємодія продовжилося в 1945 р. в Ялті і Потсдамі. Відбулося ще дві конференції. Потсдамська, Тегеранська, Ялтинська конференції заклали основи майбутнього устрою світу. В результаті домовленостей була створена ООН, яка навіть в умовах холодної війни, в якійсь мірі, прагнула до підтримання миру на планеті.