Після корінного військового перелому в 1943 р. склалися всі передумови для скликання об’єднаної конференції Великої трійки. Ф. Рузвельт і У. Черчілль вже давно закликали радянського лідера провести таку зустріч. Глави США і Великобританії розуміли, що подальші успіхи Червоної армії призведуть до значного посилення позицій СРСР на світовій арені. Відкриття другого фронту ставало не тільки актом допомоги союзників, але й засобом для збереження впливу США і Великобританії. Зрослий авторитет СРСР дозволяв Сталіну в більш жорсткій формі наполягати на згоду союзників з його пропозиціями.
8 вересня 1943 р. радянський лідер висловив згоду щодо термінів проведення зустрічі з Черчиллем та Рузвельтом. Сталін хотів, щоб конференція пройшла в Тегерані. Він обґрунтував свій вибір тим, що в місті вже були представництва провідних держав. Радянське керівництво ще в серпні направило в Тегеран представників органів держбезпеки, які повинні були забезпечувати охорону на конференції. Іранська столиця ідеально підходила для радянського лідера. Покидаючи Москву, він тим самим робив дружній жест стосовно західних союзників, але при цьому в короткі строки міг у будь-який момент повернутися в СРСР. У жовтні в Тегеран був переміщений полк прикордонних військ НКВС, який зайнявся патрулюванням та охороною об’єктів, пов’язаних з майбутньою конференцією.
Черчілль схвалив пропозицію Москви. Рузвельт спочатку були проти, відговорюючись невідкладними справами, але на початку листопада також дав згоду на Тегеран. Сталін постійно згадував про те, що не може надовго залишати Радянський Союз зважаючи військової необхідності, тому конференція повинна відбутися в короткі терміни (27-30 листопада). Причому Сталін залишав за собою можливість покинути конференцію при будь-якому погіршенні становища на фронті.
