Важко уявити, що перший персональний комп’ютер увійшов в наше життя зовсім недавно. На початку вісімдесятих років минулого століття вони почали приходити на зміну старим «Минскам» і навіть сучасним на ту пору «еэскам». У той час це були культові речі, які собі дозволити в нашій країні (тоді ще СРСР) могли лише великі відомства.
Малий та молодецький
Маленький системний блок з стоячою на ньому монітором представлявся ліліпутом в країні Велетнів. Адже тільки один мегабайт оперативної пам’яті тих Велетнів займав площу розміром з пристойну кімнату, а машинний зал був саме величезним залом, в якому щось крутилося, крутилося, дзижчало. І все це вимагало дуже жорстких температурних режимів, для чого працював не один десяток кондиціонерів. І тут на сцену виходить він! Маленький, весь в білому! Персональний комп’ютер. Так, за нинішніми мірками він був карликом не тільки за розмірами, але і за своїми характеристиками! Але тоді ці характеристики були порівнянні з характеристиками монстрів, поглощавших простір і енергію. А розміри його при таких характеристиках приводили до здивування. Невже це можливо? Втім, треба відзначити, що людей, хоч краєм вуха чули про ці диво-комп’ютерах, були одиниці.
