Відстані до віддалених небесних об’єктів, наприклад, зірок, недоступні для прямого вимірювання. Їх обчислюють, спираючись на вимірювані параметри цих об’єктів, такі як блиск зірки або періодична зміна її координат. В даний час розроблено декілька методів обчислення зоряних відстаней, і кожен з них має свої межі застосовності. Розглянемо докладніше, як вчені визначають відстань до зірок.
Використання паралакса
Паралаксом називають зміщення спостережуваного об’єкта щодо віддаленого фону при зміні положення спостерігача. Знаючи відстань між точками спостереження (базис паралакса) і величину кутового зміщення об’єкта, нескладно розрахувати відстань до нього. Чим менше величина зміщення, тим далі знаходиться об’єкт. Міжзоряні відстані величезні, і, щоб збільшити кут, використовують максимально великий базис – для цього вимірюють розташування зірки у протилежних точках земної орбіти. Цей метод називається зоряним річним паралаксом.
Тепер легко зрозуміти, як вимірюють відстань до зірок методом річного паралакса. Воно обчислюється як одна з сторін трикутника, утвореного спостерігачем, Сонцем і віддаленої зіркою, і дорівнює r = a/sin p, де: r – відстань до зірки, а – відстань від Землі до Сонця і p – річний паралакс зірки. Оскільки паралакс всіх зірок менше 1 кутової секунди (1″), синус малого кута можна замінити величиною самого кута в радианной мірою: sin p ≈ p”/206265. Тоді отримуємо: r = a∙206265/p”, або, в астрономічних одиницях, r = 206265/p”.
