Які існують обмеження свободи?

Почувши словосполучення «обмеження свободи», перше, що представить собі більшість з нас: наручники, решітка і тюремна камера. Насправді за цим поняттям криються не настільки кардинальні міри покарання за порушення закону. Обмеження – не позбавлення волі з повною ізоляцією від суспільства на певний строк, відповідно до статті Кримінального кодексу, що застосовується до засудженого. Це всього лише покарання у вигляді обмеження пересування за межі визначеної для кожного з них території.

Схожі поняття

Найчастіше розібратися людині, далекій від кримінального права, що криється за домашнім арештом, відбуванням покарання в колонії (а їх декілька), бути вміщеним у виховну або лікувальний заклад, дійсно непросто. Всі з них в тій чи іншій мірі впливають на обмеження прав і свобод громадянина. Але у кожного своя, особлива, ступінь покарання. Вони навіть відносяться до різних правових кодексів. Одні до кримінального, інші – кримінально-процесуальним. Так, «домашній арешт» – визначення з КПК. І він є не мірою покарання, а запобіжним заходом, який також можна віднести до «звільнення від арешту під заставу» та «взяття під варту». Їх призначають при скоєнні незначних злочинів і відповідно з деякими особливостями, наприклад, сімейних обставин, віку, стану здоров’я та інших пом’якшуючих умов.

До покарань у вигляді позбавлення волі відноситься поміщення засудженого в:

  • колонії-поселення;
  • лікувальна виправний заклад;
  • в’язницю;
  • виховну колонію для неповнолітніх злочинців;
  • виправні колонії загального, суворого чи особливого режимів.

Покарання обмеженням волі також застосовується за порушення закону незначної або середньої ступені важкості. Це сама «молода» з усіх існуючих захід впливу за ті чи інші правові проступки.

Нова редакція статті була введена в дію в січні 2010 року. Згідно їй, засуджений людина може відбувати покарання за місцем свого проживання, ходити на роботу або навчання, зустрічатися з друзями і родичами. Природно, певні обмежувальні рамки існують. Вони розробляються співробітниками кримінально-виконавчої інспекції для кожного окремо і мають свої персональні особливості, але є і загальні для всіх:

  • не виходити з дому в певні години, як правило, нічні;
  • не виїжджати за межі свого населеного пункту без спеціального на те дозволу КВІ;
  • без попередження наглядових органів самовільно не змінювати місця роботи, навчання і проживання;
  • не відвідувати концерти, мітинги, збори та інші заходи масового скупчення народу.

З волі судді

Як можна судити з викладеного, про покарання за кримінальний злочин у вигляді обмеження волі за місцем свого основного проживання не відмовився б жоден злочинець. Однак не кожен з них може на подібні послаблення закону навіть сподіватися. Цей вид покарання у нас застосовується не так активно як основної міри. І він призначається лише за злочини, термін позбавлення волі за якими не перевищує чотирьох років. Він присуджується за порушення закону, згідно з Кримінальним кодексом, невеликої та середньої тяжкості. Але в якості додаткової міри до основної обмеження волі можна зустріти досить часто. Воно призначається “плюсом” до реального позбавлення волі від 6 місяців до 2 років і приводиться у виконання тільки після відбуття першої частини покарання.

Тривалість терміну призначення другої частини залежить від сукупності всіх пом’якшуючих і обтяжуючих обставин, які були виявлені в ході розслідування злочину. При винесенні вироку суддя враховує і ті і інші. Наприклад, якщо людина вперше переступив закон, він щиро розкаявся, був залучений в злочинну схему крім свого бажання або через незнання, він єдиний годувальник у родині, на руках якого знаходяться старі батьки, хвора дружина, кілька малолітніх дітей, то у нього є всі шанси сподіватися на поблажливість суду і призначення йому покарання у вигляді обмеження волі. РФ з введенням змін до КК та КПК у 2010 році мала дещо поліпшити статистику за кількістю перебувають у колонії злочинців, розвантажити виправні установи, знизити бюджетні витрати на їх утримання в місцях позбавлення волі.

Але в якості основної міри покарання обмеження волі у нас в країні призначається рідко, хоча понад 200 статей Кримінального Кодексу передбачають її застосування. Можливо, так відбувається через занадто високого показника рецидивів. Людей, які мають всього одну судимість, дуже мало. Крім того, до раз преступившим закон у співробітників правових органів складається упереджене ставлення, і щонайменше порушення з боку звільнених тягне застосування до них за одне і те ж злочин більш жорстких санкцій, ніж до тих, хто раніше не привертав увагу поліцейських.

У пріоритеті – крадіжки

Але з ряду статей при першому в своєму житті порушення можна обійтися або умовним покаранням, або обмеженням волі. Природно, при наявності істотних пом’якшуючих обставин. В особливому розділі Кримінального кодексу частина статей, починаючи з 105-й і закінчуючи 271-й, передбачає застосування обмеження свободи людини. Найбільш часто вона використовується при розгляді судом злочину за частиною першою статті 158 – «Крадіжка». Бувають розкрадання, приносять потерпілим незначної шкоди. До того ж досить часто виявленому злочинцеві вдається домовитися з потерпілими до суду, відшкодувати збиток, у тому числі й моральну, бо по ряду випадків справа навіть не доходить до судових розглядів з причини «примирення сторін». Але навіть при відсутності добровільного покриття збитків у підозрюваного у вчиненні злочину є всі шанси залишитися на волі.

Однак до певного розряду громадян цей вид покарання не застосовується. До них відносяться:

  • військовослужбовці;
  • вагітні жінки;
  • неповнолітні;
  • приїжджі, які не мають громадянства РФ;
  • особи без певного постійного місця проживання;
  • громадяни іншої держави.

Обставини застосування і строки обмеження волі стосовно тих, до кого допустимо використання цієї міри покарання, викладені у статті 53 Кримінального кодексу двох перших частинах статті 50 Кримінально-виконавчого кодексу РФ. У них викладені також і всі вимоги до засудженим в процесі всього періоду їх знаходження під контролем поліції. Обов’язкових умов небагато, всі вони легко здійсненні, якщо у громадянина є бажання не обтяжувати своє становище.

Надії є, але вони незначні

Статті Кримінального кодексу, які дають підстави преступившим закон сподіватися на поблажливість служителів Феміди, входять в окрему частину КК РФ. Покарання обмеженням волі можна побачити в декількох розділах злочинів, у тому числі вчинених проти особистості, громадської безпеки, державної влади й інших. Максимальний термін позбавлення волі за деякими з них складає всього 2-4 роки. А в якості мінімальної міри покарання можуть бути виправні або примусові роботи, штраф. Так, у частині першій статті 109 КК україни «Заподіяння смерті з необережності» максимальний термін перебування в колонії – 2 роки. Проте суддя може обмежитися і менш щадящим видом покарання, в тому числі й обмеженням волі на 2 роки. Відбування покарання з частини другої статті 109 збільшується на 12 місяців. Але в числі можливих видів впливу на злочинця також фігурують всі перераховані вище заходи.

Стати причиною смерті людини і практично не понести за це ніякого покарання, крім як 2 або 3 роки не відвідувати місця масового скупчення народу, не виходити в пізній час з дому і не виїжджати без дозволу за межі свого муніципалітету – надто гуманний вид покарання за людське життя. Відсоток призначення обмеження волі за подібні діяння вкрай низький. Особливо, якщо кількість постраждалих – більше однієї людини. Необхідно бути кришталево чистим громадянином, щоб заслужити настільки легкий вид покарання.

Або взяти, наприклад, порушення закону, покарання за яким передбачено главою 18 розділу «Злочин проти особистості» – «Злочин проти статевої недоторканності і статевої свободи особистості». Найпоширеніший вид злочинів з них – згвалтування. Серед можливих заходів покарання – обмеження волі на строк до 3 років. Часто можна зустріти її у вироках суду в якості основної міри? Відповідь очевидна. А ось за завідомо неправдиве повідомлення про акт тероризму (стаття 207) – шанс уникнути решітки досить великий.

Під ковпаком

Гуляти на волі без всякого контролю з боку співробітників кримінально-виконавчої інспекції, перебуваючи на відбуванні покарання навіть за місцем свого проживання, навряд чи вдасться. Умови обмеження свободи, крім виконання вимог не покидати меж одній території, мають на увазі також і персональне спілкування між засудженим та наглядовими службами від 1 до 4 разів на місяць. У кожного своя кількість обов’язкової періодичної реєстрації в спеціалізованому державному органі, що здійснює нагляд за злочинцями. В деяких випадках воно може бути збільшена при необхідності проведення працівниками інспекції виховної роботи щодо своїх підопічних. Крім того, засуджені повинні бути в УІІ на першу вимогу для дачі деяких пояснень з приводу свого перебування в обумовлених місцях або для отримання нових директив від контролюючої організації.

При необхідності виїхати за межі свого населеного пункту для зустрічі з родичами, здачі іспитів або у відрядження слід завчасно отримати на вояж відповідний дозвіл. Покарання у вигляді обмеження волі на увазі деякі послаблення щодо цього пункту обов’язкових умов дотримання режиму. Однак засудженому слід пам’ятати, що у більшості випадків такий дозвіл дається на одну поїздку туди і назад. Для здійснення наступної, навіть по тим же причинам і в те ж місце, потрібне отримання нового схвалення інспекторів. Їх необхідно інформувати про всі можливі зміни в своєму житті, в тому числі і зміни роботи, навчання, місця проживання. Повідомити про майбутню зміну обставин слід не пізніше, ніж за тиждень до очікуваної події.

Два в одному

Відбування за місцем свого проживання кримінального покарання – обмеження волі стало можливим після введеної у січні 2010 року нової редакції відповідної статті закону. Раніше злочинцям відводилась певна територія гуртожитського типу, якийсь виправний центр, куди слід було повертатися щоразу після відвідування місця роботи або навчання. Цілодобовий нагляд у цих установах, звичайно, існував, але був не настільки тотальним, як в режимних колоніях. Зустрічі з родичами також не обмежувалися особливою суворістю. Послаблень було багато, але з перебуванням у домашніх умовах їх, природно, навіть порівнювати не можна. Але навіть при відбуванні покарання за місцем свого проживання багато примудряються не тільки порушувати режим, але і здійснювати нові злочини і тим самим ускладнювати свої умови.

Спочатку слід розібратися, в чому полягає порушення режиму. По-перше, звикаючи до свободи, головна трудність якої – регулярна реєстрація в кримінально-виконавчій інспекції, багато з часом починають нехтувати, навмисно чи ненавмисно, дотриманням цієї умови покарання. Наївно вважаючи, що пара-трійка відвідувань деяких багатолюдних заходів також нікому не зашкодить, переступають цю вимогу. Що до виїзду за межі обумовленої території без дозволу – порушення однозначне. Поїздка з схвалення інспекторів, а при поверненні пізніше обумовленого строку – також наказуемый проступок. Певний раніше покарання у вигляді обмеження волі людини, за систематичне порушення ним режиму може перетворитися в реальний тюремний термін. Невідбутий календарний період покарання стане трохи коротше, але за ґратами, так як день у колонії прирівнюється до двох на волі.

Припустимо, до зміни запобіжного впливу на злочинця йому залишалося перечекати 4 місяці покарання обмеженням, і він отримував довгоочікувану повну свободу. Але після перегляду покарання і заміни на реальний термін він буде вимушений відправитися за ґрати. Але тільки не на 4, а вже на 2 місяці. Термін коротший, але от умови… А якщо він ще і вчинить новий злочин, то тут вже термін покарання, найчастіше у вигляді повного позбавлення волі, буде залежати від сукупності обох вироків – невідбутого і нового.

Право на волі

Крім поняття про свободу людини в цілому, у вигляді взяття під варту, існує ряд інших свобод, кримінально-процесуальних, а конституційних. Одну з них знає практично кожен. Це – свобода слова. В Конституції, в статті 29, вона отримала позначення як «Право на свободу думки і слова». У головному документі держави є визначення і регламентація особистих, соціально-економічних і політичних прав і свобод громадянина. Їх близько 20. І, природно, в тій самій Конституції перелічено причини, за якими може бути застосовано обмеження прав і свобод ставлення кожного з нас на певний час або зовсім.

Так, щодо думки і слова допускається їх не тільки мати, але і висловлювати в усній чи іншій наявній формі викладу. Однак при виявленні у сказаному, написаному, намальованому вираженою прихованої або явної агітації або пропаганди, несучої небезпека роз’єднання суспільства, пробудження в людях расової, соціальної, релігійної або політичної ворожнечі, тут же послідує обмеження прав і свобод людини і громадянина, допустив у своїх висловлюваннях неприйнятні суспільством думки. Аналогічні дії з боку правових структур підуть і при допущенні перевищення інших прописаних у Конституції прав.

Крім згаданих, громадяни нашої країни наділені правами: на життя, охорону честі та гідності, особисту недоторканність, проведення публічних заходів, вільне пересування, приватну власність і багато інших життєво важливих аспектів. Але та ж Конституція визначає і неприпустимі порушення наділених нею привілеїв.

Заборона на право

Обмеження прав і свобод людини настає при доведеному слідчими органами злочин проти будь-якого з пунктів Конституції, а також інших законодавчих актів і положень. І неважливо, у кого вони були здійснені: однієї людини чи цілого народу. Особливий доведеться тримати відповідь за злочин проти держави. Ступінь застосування покарання визначена у статті Конституції № 55. У ній написано, що людину можна позбавити прав і свобод лише до певної міри. Тут важливо не стільки покарання одного, як забезпечення безпеки всіх інших. Так, відразу кілька статей головного правового документа країни більш детально визначають, в чому саме можуть полягати ці обмеження і на якому етапі розглядів вступають у дію правові структури, так як бувають злочини проти прав і свобод, термін покарання за яких досягає найвищої міри.

Крім внутрішнього документа держави існують і міжнародні, що регламентують користування наділеними людини за фактом його народження правами і свободами. Один з них – Пакт про громадянські і політичні права. Як і в Конституції РФ, в цьому міжнародному документі передбачено заборону на деякі дії, що йдуть на противагу наділених привілеїв. Вони можуть бути виражені в антигуманних і аморальних вчинках, пропаганді військових дії, розпалюванні расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, підбурюванні до насильства. Подібні вчинки неприпустимі і караються обмеженням прав і свобод. Аналогічні покарання передбачено і Пактом про економічні, соціальних і культурних правах. Вони спрямовані на захист загального добробуту будь-якого демократичного суспільства. Забезпечення безпеки допускає позбавлення прав і основних свобод кожного навіть Європейською конвенцією про захист прав людини. Ці обмеження передбачені частиною другою статті 11 документа.

Положення зобов’язує

У деяких обставинах обмеження свободи громадянина чи навіть всього населення, допустимо без яких-небудь порушень з їх боку. Це особливе право настає в умовах воєнного або надзвичайного стану, створеного в результаті техногенної катастрофи чи природних катаклізмів. Стаття 56 Конституції Російської Федерації допускає в цілях забезпечення населенню безпечної зони перебування обмежити їх права на вільне переміщення. Це як приклад. Але в більш широкому сенсі Конституцією допустимо застосування обмеження інших прав і свобод в надзвичайних ситуаціях. Нею передбачені і ті, яких ні в якому разі не можна позбавляти. Наприклад, права на життя.

У будь-якому разі слід розуміти і пам’ятати, що будь-які обмежувальні заходи спрямовані на поліпшення обставин, що склалися. І носити вони можуть тільки легітимний характер. Тобто, для обмеження свобод по кожному надзвичайного стану окремо повинен бути прийнятий і підписаний певний акт, що регламентує повноваження місцевих влад, передбачені Конституцією РФ в цілому, але згідно з ним поширюються на конкретний випадок. Проте бувають винятки із загального правила. Які існують обмеження свободи і можливості їх застосування, крім перерахованих вище, розглянемо на конкретному прикладі.

При широкомасштабному повінь із затоплених ділянок на безпечне місце військовими і рятувальниками вивозилося населення. Невелика група жителів навідріз відмовилася покидати свої будинки, незважаючи на те що вода прибувала. Застосовувати насильницькі дії щодо дурних жителів військові і рятувальники не посміли, бо це йшло в розріз з наявними у населення цивільними правами. Подібну можливість порятунку людських життів насильницьким вивезенням необхідно дуже чітко регламентувати. В іншому випадку, за відсутності правового документа, за добру ініціативу можна поплатитися. І забрані громадяни можуть згодом залучити рятувальників до відповідальності за насильство.

Особливе покарання

Але повернемося до Кримінального кодексу і поняття «Обмеження свободи» при призначенні міри покарання за порушення закону. Як вже згадувалося, всі статті, за якими допустимо застосування цієї санкції до засуджених, викладені в особливій частині КК. Складається вона з 6 розділів і 19 глав. Порядковий номер статей, вписаних в цю частину, знаходиться в межах 105-360. Якщо злочинцю ставиться одна з них, він може сподіватися на те, що йому поведе, і за його статті допустимо досить легке покарання, що дозволяє відбувати весь термін будинку. Але як теж говорилося, подібне трапляється нечасто і обумовлено багатьма умовами.

Розглядаючи цю міру покарання більш упереджено, її можна назвати своєрідним “подарунком для злочинців”, так як крім і так легкого покарання, закон допускає ще деякі послаблення до засудженим до обмеження волі. Наприклад, неявку на реєстрацію до Кримінально-виконавчу інспекцію. Її необхідно проходити кому-то один раз в місяць, а кому-то й чотири. Якщо протягом цих 30 днів засуджений так і не з’явився в КВІ, але телефонний зв’язок з ним вдалося встановити і підтримувати, інспектори установи має право не подавати подання в суд на посилення покарання щодо конкретного громадянина. А при дотриманні всіх вимог наглядового органу він може претендувати на заохочення. Воно може виражатися або в деяких послаблення режиму або скорочення строку, що залишився. Що не кажи – особливе покарання.