Аншлюс Австрії Німеччиною у 1938 році: передумови та наслідки. Історія Німеччини і Австрії

12-13 березня 1938 року відбулася одна з ключових подій, що передували Другій світовій війні – аншлюс Австрії до Німеччини. Що це означає? Аншлюс Австрії визначення має наступне – «союз», «приєднання». На сьогоднішній день цей термін характеризується негативним відтінком і часто використовується як синонім поняття “анексія”. Аншлюсом іменується операція щодо включення Австрії до складу Німеччини.

Історія та передумови. Після війни

Приєднання Австрії до Німеччини відбувалося в кілька етапів, і до цього існували певні передумови.

Після поразки в Першій світовій війні центральні держави опинилися в дуже непростій ситуації. Німеччина позбавлялася всіх колоній, зобов’язувалася виплачувати репарації і скорочувала до мінімуму збройні сили. А Австро-Угорщина взагалі зникла з політичної карти: численні народи, які об’єднувала ця країна, здобули незалежність. Так, виникли Угорщина і Чехословаччина. Ряд територій перейшов до Югославії, Польщі, Румунії. Сама Австрія різко скоротилася території і тепер об’єднувала землі з переважно німецькою людністю. Примітно, що до жовтня 1919 року це держава іменувалась «Німецька Австрія» (Republik Deutschsterreich), і в планах було в принципі повноцінне об’єднання з Німеччиною.

Проте цьому не судилося збутися: країни Антанти ні в якому вигляді не бажали посилення або збільшення програла Німеччині, тому вони заборонили Австрії об’єднуватися з Німеччиною, що було зафіксовано Сен-Жерменским і Версальським договорами. Ці договори зобов’язували Австрію зберігати свою незалежність, а з приводу будь-яких дій, що стосуються суверенітету, звертатися до рішенням Ліги Націй (організація, подібна до сьогоднішньої ООН). Назва республіки змінювалося на «Австрія». Так почалася історія Австрії, яка тривала аж до аншлюсу 1938 року.

Перша Австрійська республіка

До 1933 року Австрія була повноцінною парламентською республікою. Починаючи з 20-х років, стало непросте протистояння лівоцентристських і правих політичних сил. Першим серйозним зіткненням лівих і правих збройних формувань було Липневе повстання 1927 року, приводом для якої стало виправдання судом правих радикалів, які вбили в ході обстрілу демонстрації лівих сил безліч людей. Тільки з допомогою поліції вдалося відновити порядок, що, однак, варто було чимало життів – 89 осіб було вбито (85 з них – представники лівих сил), понад 600 було поранено.

В результаті світової економічної кризи 1929 року різко погіршився соціально-економічний стан країни, що знову викликало загострення внутрішньополітичної кризи. У 1932 році на місцевих виборах перемогу здобули ліві – соціал-демократи. Праві політичні сили, побоюючись програти загальнонаціональні парламентські вибори, налаштувалися на силове утримання влади. Це і стало однією з передумов аншлюсу Австрії Німеччиною.

Правління Енгельберта Дольфуса

У березні 1933 року в ході парламентської кризи канцлер Енгельберт Дольфус зважився на розпуск тодішнього парламенту, після чого почали прийматися заходи, що призвели до диктатури Вітчизняного фронту – ультраправої австрофашистской політичної партії. Скасовувалися вибори, заборонялася комуністична партія і НСДП, поновлювалася смертна кара за вбивства, підпали, вандалізм.

У той же час у Німеччині почала набирати силу Націонал-соціалістична німецька робітнича партія на чолі з Адольфом Гітлером, одним із завдань якого було возз’єднання Австрії та Німеччини.

Тим не менш, Енгельберт Дольфус вкрай негативно ставився до ідеї приєднання Австрії до Німеччини. У червні 1934 року він заборонив діяльність НСДП на території країни. Крім того, Дольфус на якийсь час зблизився з лідером італійських фашистів Б. Муссоліні, який в той час теж не був зацікавлений у аншлюс Австрії з Німеччиною і розглядав першу країну, швидше, як сферу своїх інтересів. У травні 1934 року Дольфус прийняв так звану Травневу конституцію, основою якої послужив режим Муссоліні.

Перші спроби

25 липня 1934 року 154 бійця 89 австрійського батальйону увірвалися в канцелярію і захопили Енгельберта Дольфуса, вимагаючи від нього відставки на користь Антона Ринтелена, який симпатизував нацистського руху в Німеччині. Дольфус був серйозно поранений, однак підписувати відставку категорично відмовлявся. У результаті через кілька годин він помер. До вечора оточені урядовими військами повстанці були змушені здатися. У той же день Муссоліні продемонстрував свою рішучість протистояти державного перевороту, мобілізувавши і висунувши до кордону 5 дивізій.

Провал першої спроби хоч і показав Гітлеру, що грубими методами на даний момент не вирішити задачу, однак далеко не переконав відмовитися від наміченої мети.

На шляху до Аншлюсу

Після провалу державного перевороту німецький уряд справляло серйозний дипломатичний тиск на нове австрійське уряд на чолі з Куртом фон Шушнигом. Одночасно різко посилила свою діяльність спецслужби Німеччини, вербуючи представників різних політичних сил. Намагаючись згладити на час тиск Німеччини і наростання конфліктів з внутрішніми націоналістичними політичними силами, Шушніг в липні 1936 року відправився на переговори з Гітлером. Підсумком переговорів стало підписання 11 липня 1936 року «Дружньої угоди», за яким Австрія фактично зобов’язувалася дотримуватися політики Третього Рейху. Німеччина ж зобов’язувалася не впливати на внутрішні справи Австрії.

Крім того, Шушніг погоджувався на оголошення амністії для декількох тисяч нацистів, а також допуск деяких на посаді адміністративного керівництва. Подібна угода не викликало особливого резонансу в західних країнах. Навпаки, багато хто вважав і стверджували, що подібні угоди сприяють якнайшвидшому врегулюванню конфлікту, а отже, і зміцненню незалежності Австрії.

Сам Шушніг сподівався на домовленості з країнами Антанти. Адже саме вони після війни зафіксували незалежність Австрії. Вони навіть відмовили у створенні митного союзу між Німеччиною і Австрією в 1931 році. Однак часи мінялися.

Договір з Гітлером

З приходом у Німеччині до влади націонал-соціалістів Версальські домовленості неодноразово порушилися. Найбільш відчутним ударом стала ремілітаризація німцями Рейнської області, збільшення збройних сил Німеччини, італійська агресія в Ефіопії. До 1938 року на Заході з’являлося все більше політиків, які дотримувалися думки, що конфлікти з дрібними країнами в Центральній Європі не стоять нової великої війни.

На початку 1938 року Герінг в бесіді з австрійським статс-секретарем Шмідтом висловив думку, що, швидше за все, аншлюсу Австрії Німеччиною (дата вам вже відома) не уникнути, і якщо австрійцям не подобається таке формулювання, то вони можуть інтерпретувати це як «партнерство».

Тим часом у Відні виявилася заарештованої група змовників, у яких були вилучені якісь папери, названі згодом «паперами Тафса». У цих паперах, адресованих заступником Гітлера Р. Гессом австрійським націоналістам Леопольду і Тафсу, повідомлялося про дуже малу ймовірність того, що хто-небудь з провідних держав Європи заступиться за Австрії, так як всі занурені у власні соціальні, економічні і військові кризи.

Зневірившись, Шушніг відправився в Берхтесгаден – заміську резиденцію Гітлера для переговорів. У бесіді Гітлер пред’явив свої вимоги до Австрії, додавши при цьому, що ніхто зі світових держав за них не заступиться у разі силового втручання Німеччини.

Під контролем Німеччини

Під погрозами негайного вторгнення німецьких військ 12 лютого 1938 року Шушніг підписав пред’явлені йому вимоги з трьох пунктів, фактично ставили країну під контроль Німеччини:

  • Зейсс-Інкварт (займав лідируючі позиції серед австрійських націоналістичних угруповань) заступав на посаду міністра внутрішніх справ Австрії. Це дозволяло німцям безпосередньо впливати на силові структури й правоохоронні органи.
  • Оголошувалася чергова широка амністія для нацистів.
  • Австрійська нацистська партія зобов’язана була вступити у Вітчизняний фронт.
  • Не спостерігаючи якоїсь серйозної підтримки з боку Великобританії і Франції, Шушніг з метою зміцнити свої позиції щодо незалежності Австрії у терміновому порядку призначив на 13 березня 1938 року референдум з приводу того, як народ поставиться до об’єднання з Німеччиною. При цьому він знехтував скликанням наради з власним урядом, що передбачала в таких випадках конституція.

    План «Отто»

    Гітлер, побоюючись волевиявлення народу Австрії на користь незалежності, що могло б у майбутньому сильно перешкодити його планам, 9 березня 1938 року затвердив план «Отто» по захопленню Австрії. 11 березня Гітлер підписав наказ про введення німецьких військ в цю країну. У той же день в містах Австрії почалися нацистські масові демонстрації, а європейські газети стали повідомляти про закриття австро-німецького кордону і стягання до неї німецьких військ.

    Дізнавшись про це, Шушніг заявив про рішення скасувати плебісцит, що, однак, не задовольнило Гітлера. Черговий ультиматум для Австрії передбачав наступне: відставка Шушнига і призначення на його посаду Зейсс-Инкварта.

    Шушніг терміново звернувся за допомогою до Муссоліні, проте відповіді так і не було. З часів 1934 року багато чого змінилося: Муссоліні було важливіше зберегти дружні відносини з Німеччиною.

    Про возз’єднання Австрії з Німецькою імперією

    Не бачачи іншого шляху, в 18 годин він прийняв ультиматум, сподіваючись на запобігання вторгнення німецьких військ, одночасно наказавши армії не чинити опору, якщо таке все ж станеться. Однак Гітлера вже було не зупинити. У той же вечір німцями була «зліплено» та надіслана німецькому послу у Відні фальшива телеграма нового канцлера Австрії, в якій Зейсс-Інкварт просив німецький уряд, надіслати війська для забезпечення порядку в країні. Сам же автор був поінформований про цю телеграмі вже після її відправки. Грунт необхідний для реалізації плану «Отто» була закладена. В ніч з 11 на 12 березня німецькі збройні сили перетнули кордон Австрії. Австрійська армія, отримавши наказ не чинити опір, капітулювала. Вже в 4 ранку до Відня приїхали Гіммлер, Шеленберг, Гесс. Колишнього канцлера Шушнига взяли під варту і через кілька тижнів відправили в концтабір, де він пробув аж до травня 1945 року.

    Ввечері 13 березня в Відень прибув і сам Гітлер. У той же день був опублікований закон «Про возз’єднання Австрії з Німецькою імперією». Відтепер Австрія ставала частиною Німеччини і іменувалася як Остмарк.

    Сам же Гітлер був дуже окрилений цією перемогою. Очевидці описували, що він неодноразово пускався в чуттєві речі, стверджуючи, що «з волі Бога він відправився юнаків до Німеччини і тепер повертає батьківщину в лоно Рейху». Збулися найгірші побоювання Шушнига: історія Австрії на цьому скінчилася. Вона тимчасово зникла з історичної арени.

    Аншлюс Австрії та її наслідки. Реакція Заходу

    Але, як і будь-яка історична подія, аншлюс Австрії та Німеччини мав ряд наслідків.

    У світі відбулися події взяли як доконаний факт. Великобританія, що тримала на той момент курс на політику умиротворення, не виявила особливого бажання заступитися за Австрію, відкрито говорячи про відсутність у неї будь-яких зобов’язань перед цією країною. Італія в особі її лідера Муссоліні не стала перешкоджати аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною у 1938 році, усвідомлюючи, що для країни важливіше зберегти дружні відносини з Третім Рейхом.

    Мабуть, єдиною країною, чиї інтереси були порушені при зникненні Австрії, опинилася Франція. Турбуючись про свою безпеку і майбутнє Версальської системи, французькі політики робили низку заяв про те, що необхідно консолідувати зусилля з Лондоном і спробувати врятувати существующею систему безпеки, однак, не отримавши підтримки ні в Лондоні, ні в Римі, так і не змогли зробити що-небудь істотне.

    Остмарк

    З метою закріпити успіх 10 квітня 1938 року в Німеччині та Остмарке був організований плебісцит на підтримку вже відбулося об’єднання. За німецькими даними, в підтримку аншлюсу проголосувало більше 99 % учасників плебісциту. Для австрійців ж аншлюс спочатку приніс великі надії, сподівання на те, що у великій імперії народ буде жити краще. І спочатку їх очікування частково виправдовувалися – вже у квітні 1938 була запущена програма економічної допомоги Австрії. Слідом за цим відбулася грошова реформа. У 1938-1939 роках спостерігалося економічне зростання – 13 %. Вирішувалися багато соціальні проблеми. Так, в січні 1938 року, у Верхній Австрії нараховувалося близько 37 тис. безробітних. Рік тому, завдяки припливу капіталу з Німеччини, їх кількість зменшилася до 11 тис. Однак все це зникло з початком війни – Австрія використовувалася як ресурс.

    Крім того, горе прийшло тим національностям, які, слідуючи фашистської ідеології, не повинні були існувати в Німеччині. Проте в цілому, аж до падіння Вермахту, австрійці досить лояльно ставилися до існуючого режиму. Тільки в квітні 1945 року Австрію звільнять союзні війська, а повноцінний суверенітет вона отримає в 1955 році.

    Мюнхенська змова

    Аншлюс Австрії для Гітлера був величезною перемогою, символізувала поразка всієї Версальської системи. Переконавшись у неузгодженості провідних держав, їх слабкості і небажання вступати в новий затяжний конфлікт, надалі Гітлер вже діяв набагато рішучіше, грубо відкидаючи всі можливі Версальські обмеження. Найяскравішим доказом служить те, що, не зупиняючись на досягнутому, Німецький уряд відразу стало вимагати перегляду територіальних кордонів Чехословаччини. Вже у вересні того ж року будуть підписані всім відомі Мюнхенські угоди, які по праву можна вважати прологом до Другої світової війни.