До питання про існування системи освіти на Русі в XI-XIII вв

У публіцистичній літературі можна зустріти думку, що європейська система вищої освіти в Європі в епоху Середньовіччя перебувала на рівні незрівнянно більш високому, ніж у Русі. Так, журналіст і історик Н. Усков у заключній частині своєї історико-публіцистичної роботи “Чому Росія відстала від Європи” пише: “Середньовічна система освіти, що оформилася вже в епоху Каролінгів у VIII–IX ст., сходила до позднеантичному канону […] нічого подібного на Русі ніколи не було і бути не могло. Вона перебувала за межами pax romana. Російська античність — це дрімучий непролазный ліс, який і в XIV ст. відроджувати було нерозумно”. До висновку про повну відсталості системи освіти в Давній Русі також приходить в своїй статті “Чому перший російський університет відкрився більш ніж на 500 років пізніше, ніж університети Європи?” учений і публіцист Ю. Магаршак.

Подібні твердження будуються на двох спірних передумовах. З одного боку, прихильники концепції “дрімучої Русі” вважають, що європейський університет зразка XI-XIII ст. – це установа вищої освіти, порівнянну по своїй суспільній ролі з сучасними вищими навчальними закладами, з іншого боку, вони стверджують, що середньовічна Русь у відношенні освіти просунутого рівня була остаточно відсталою. Спробуємо розібратися, що представляли собою європейські навчальні заклади цієї епохи і яка система освіти існувала в ті часи на Русі.

Походження європейських університетів

По-перше, необхідно пояснити походження терміна “університет”. Енциклопедія Британіка дає наступне визначення. Латинське слово “universitas” спочатку використовувалося для позначення будь-якої спільноти або корпорації. Для позначення освітньої організації це слово використовувалося в обороті “universitas magistrorum et academarium” (лат.: спільнота вчителів і учнів). З плином часу, ймовірно, до кінця XIV ст. цей термін став використовуватися сам по собі з виключним змістом спільноти вчителів і вчених, чиє корпоративне існування було визнано і санкціоновано цивільної або церковною владою. Звичайне позначення освітніх спільнот в середньовічній літературі – це слово “studium” (лат.:училище).

По-друге, слід у загальних рисах прояснити походження перших європейських університетів. Витоки західноєвропейського освіти сходять до монастирських церковним школам, заснованими у Франкському королівстві в епоху Карла Великого, який, варто відзначити, що за все життя так і не навчився писати, про що ми дізнаємося з біографії Карла Великого “Vita Karoli Magni” (лат.: Життя Карла Великого) авторства Эйнхарда, керівника придворної школи. Однак повсюдного розвитку каролінгські школи не отримали, виняток становлять деякі з них, в тому числі, школа при соборі Notre-Dame в Парижі і школа при монастирі св. Женев’єви Паризької, що дали у першій чверті XII ст. початок училищу (studium), яке на початку XIII ст. отримало державне визнання в особі короля Франції Філіпа Серпня і стало основою Паризького університету. Найстарішим навчальним закладом Європи прийнято вважати Болонський університет, який сформувався з об’єднання учнів Ирнерия, знавця і коментатора правового спадщини імператора Юстиніана. Болонська правова школа була заснована у 1088 р. і, отримавши схвалення імператора Фрідріха Барбаросси, згодом стала значним освітнім центром Західної Європи. Оксфордський університет, найстаріший в Англії, також виникла з об’єднання слухачів лекцій в кінці XI ст., а королівську хартію отримав тільки в 1248 р. від Генріха III з династії Плантагенетів. Також в кінці XII ст. сформувався найстаріший університет Іспанії – університет Саламанки, що бере свій початок від церковної школи при старому соборі, хартією короля Леона Альфонсо IX в 1218 р. університет Саламанки отримав державне визнання і був названий “Studium Generale” (лат.: загальна училище). Інших прикладів виникнення в Європі освітніх закладів просунутого рівня у XII ст. невідомо.

Таким чином, поодинокі європейські університети епохи раннього Середньовіччя були училищами, фахівцями, у першу чергу на вивченні церковно-богословських дисциплін і юстиниановского права. Роль сучасних університетів вони, безумовно, не грали, а їхня просвітницька функція була опосередкована впливом Католицької церкви. Важливо відзначити, що вищезгадані навчальні заклади створювалися «знизу», як самокерована співтовариство викладачів і студентів, яке тільки згодом стверджувалося державною і церковною владою.

Витоки давньоруської освіти

Тепер звернемося до системи освіти на Русі, початок якої було покладено великим князем Ярославом Володимировичем Мудрим, заснував у 1030 р. училище у Великому Новгороді. Училище Ярослава стало першим у своєму роді навчальним закладом просунутого рівня в Новгородському князівстві і на Русі. Письмові відомості про цьому навчальному закладі містяться в Повісті тимчасових років, а важливим непрямим підтвердженням існування училища Ярослава стали результати археологічних експедицій, які проводилися під керівництвом академіка РАН Ст. Л. Яніна: у Троїцькому-XII розкопі у Великому Новгороді з нашарувань першої чверті XI ст. була витягнута унікальна знахідка – стародавня книга (кодекс) з текстом, написаним по воску, що спростувало думку про те, що в Давній Русі не знали такого простого і зручного способу вправи в письмовій мові – написання по воску.

Саме до часу роботи училища Ярослава відноситься створення самих ранніх перекладів іноземних авторів на давньоруську мову. До числа таких переказів належать переклади Хроніки Георгія Амартолы, Хроніки Синкелла, переклад «Історії Іудейської війни» Йосипа Флавія, переклади «Християнської топографії» Козьми Индикоплова, «Олександрії», «Повісті про Акире Премудром», «Житія Василія Нового». Ця інтенсивна перекладацька діяльність, як зазначає у своїх коментарях до Повісті тимчасових років академік Д. С. Лихачов, була одним із проявів того великого літературного підйому, яким характеризується князювання Ярослава Володимировича і робота Новгородського училища.

Феномен жіночої освіти на Русі

Однією з найважливіших віх розвитку освіти на Русі є організація жіночого училища у Києві при Андріївському монастирі в 1086 р. святою Анною Всеволодовной, сестрою великого князя київського Володимира Мономаха, про це ми дізнаємося з Лаврентіївському літописі. Ганна керувала створеним нею училищем протягом 26 років. Освіту в цьому навчальному закладі мало прикладної виховний характер. Не можна не згадати, що Анна Всеволодівна мала неабиякими дипломатичними здібностями, керувала посольством у Візантію в 1089-1090 рр. Інший приклад існування жіночої освіти на Русі пов’язаний з ім’ям святої Єфросинії Полоцької, що веде своє походження від великого князя Володимира Святославича. Близько 1130-1140 рр. вона заснувала при Спаському полоцьком монастирі дівоче училище і скрипторій, де переписувалися та, можливо, перекладалися книги. Примітно, що Єфросинія Полоцька також грала роль в реалізації дипломатичних відносин на Русі, вона правила дипломатичну і паломницьку місію до візантійського імператора Мануїлу Комніну і Єрусалимське королівство, де і померла у 1167 р. Тут необхідно відзначити, що в Північній Європі у VI – IX ст. існували школи для дівчаток при жіночих монастирях, наприклад, засновані святими Ітой в Ірландії, Хільдою з Вітбі в Англії, Леобой в Німеччині, проте в подальші часи жінки отримували домашнє або придворне виховання, а поява систематичного жіночої освіти в Європі відноситься до кінця XVI ст., ознаменувалася Реформацією. Тому факт виникнення жіночої освіти на Русі ще в XII ст. – видатний, і він дає підстави вважати, що серед європейських країн XI-XIII ст. саме на Русі жіноча освіта отримала найбільше розповсюдження.

Смоленське училище і торгове право

В кінці XII століття училище засновується князем Романом Ростиславичем у Смоленську. Імовірно, Смоленське училище стає першим центром вивчення права на Русі, що обумовлено особливим становищем Смоленська – у той час великого культурного і торгового центру Русі, що стоїть на перетині шляхів у Західну Європу. Передумови для виникнення в Смоленську правової школи, як зазначає у своїх лекціях з історії російського законодавства І. Д. Бєляєв, великий дослідник російського права, існували ще раніше, при смоленськом князя Ростислава Мстиславовиче: відомо, що в 1159 р. він посилав знавців права, послів Івана Ручечника і Якуна, до небожеві Мстиславу для узгодження умов управління Руською землею. Інший важливий приклад розвитку національного права – це договір, укладений в 1229 р. між Смоленським, Вітебським і Полоцьким князівствами з одного боку і Ригою і Готланд з іншого, відомий як Смоленська торгова правда. Складання торговельного договору стало найвищим досягненням російської правової культури. Смоленськ в XII-XII ст. займає особливе положення у формуванні системи освіти Русі домонгольського періоду. Академік В. О. Ключевський, вивчав стародавні смоленські житійні літературні пам’ятники, прийшов до висновку, що в XII — першій половині XIII ст. з розвитку книжкового освіти Смоленськ йшов в ряді перших російських міст.

Перший “університет” на Русі

Важливий приклад існування освіти просунутого рівня на Русі – установа близько 1213 р. великим князем Костянтином Всеволодовичем училища в Ярославлі в стінах Спаського монастиря, згодом перенесеного в Ростов Великий, в монастир святого Григорія Богослова (звідси відоме в літературі назви училища – Григорівський затвор), до князівського двору, про що ми дізнаємося з Лаврентіївського літопису, що є в цій своїй частині фактично придворної літописом Костянтина Всеволодовича. Випускниками училища при Григоріївському монастирі були один з перших російських письменників Єпіфаній Премудрий і Стефан Пермський — просвітитель комі-зирян, творець зырянской писемності, з його житія авторства Єпіфанія можна почерпнути окремі відомості про те, що являло собою це навчальний заклад у XIII-XIV ст. Фактично училище Костянтина Всеволодовича було найбільшим у своєму роді навчальним закладом на Русі існувала найбільш тривалий час. На думку історика А. Р. Мельника, Григорівський затвор проіснував аж до початку XVIII ст.

Висновки

Підводячи підсумок проведеного дослідження, необхідно відзначити наступні відмітні риси давньоруського освіти порівняно з європейським. По-перше – це пріоритет національної культури мовлення: на відміну від європейської середньовічної латиномовний системи освіти, російська спочатку будувалася на основі використання національної мови. По-друге, найстаріші європейські університети зароджувалися “знизу” як самоорганізовані об’єднання студентів і вчителів, а на Русі навчальні заклади з’являлися “зверху” – з ініціативи князів, що показує високий рівень зацікавленості влади у національному освіті. По-третє, між собою розрізняються спеціалізації європейських і вітчизняних училищ. Перші орієнтувалися на вивчення пізньоримського права і церковних дисциплін, другі – мали переважно мовну спрямованість, були центрами вивчення іноземних мов та перекладацької діяльності.

Отже, судження про відсталість і “дрімучості” давньоруської освіти є безпідставним і бездоказовим. Ми можемо з упевненістю говорити про те, що національна система освіти виникла у давньоруській державі у XI ст. і активно розвивалася протягом XI-XIII ст., не поступаючись, а в окремих аспектах перевершуючи європейську освітню культуру.