Громадянська війна в Росії 1917-1922: причини, етапи, підсумок

Громадянською війною в Росії називають ряд збройних конфліктів 1917-1922 років, які сталися на територіях колишньої Російської імперії. Протиборчими сторонами виступили різні політичні, етнічні, соціальні групи та державні утворення. Війна почалася після Жовтневої революції, головною причиною якої був прихід до влади більшовиків. Давайте ближче познайомимося з передумовами, перебігом і результатами Громадянської війни в Росії 1917-1922 років.

Періодизація

Основні етапи Громадянської війни в Росії:

  • Літо 1917 р. – кінець осені 1918 р. Були сформовані основні центри антибільшовицького руху.
  • Осінь 1918 р. – середина весни 1919 р. Антанта почала свою інтервенцію.
  • Весна 1919 – весна 1920 р. Боротьба радянської влади Росії з білими арміями та військами Антанти.
  • Весна 1920 р. – осінь 1922 р. Перемога влади і закінчення війни.
  • Передумови

    Не існує якоїсь певної причини Громадянської війни в Росії. Вона була результатом політичних, економічних, соціальних, національних і навіть духовних суперечностей. Важливу роль зіграли суспільне невдоволення, що накопичилася в роки Першої світової війни й знецінення людського життя з боку влади. Стимулом для протестних настроїв стала також аграрно-селянська більшовицька політика.

    Більшовики ініціювали розпуск Всеросійських Установчих Зборів і ліквідацію багатопартійної системи. Крім того, після прийняття Брестського миру їх почали звинувачувати у руйнуванні держави. Право самовизначення народів і формування в різних куточках країни самостійних державних утворень була сприйнята прихильниками неподільної Росії як зраду.

    Невдоволення новою владою висловлювали і ті, хто був проти розриву з історичним минулим. Особливий резонанс у суспільстві викликала антицерковна більшовицька політика. Всі перераховані вище причини зібралися воєдино і привели до Громадянської війни в Росії 1917-1922 років.

    Військове протистояння приймало різні форми: повстання, збройні сутички, партизанські дії, терористичні акти і масштабні операції з участю регулярної армії. Особливістю Громадянської війни в Росії 1917-1922 років було те, що вона видалася виключно довгою, тяжкою і що захоплює великі території.

    Хронологічні рамки

    Широкомасштабний фронтовий характер Громадянська війна в Росії 1917-1922 років почала набувати навесні-влітку 1918 року, проте окремі епізоди протистояння мали місце вже у 1917 році. Кінцевий рубіж подій також визначити складно. На території європейської частини Росії фронтові бої закінчилися ще у 1920 році. Однак після цього були масові повстання селян проти більшовизму і виступи кронштадських матросів. На Далекому Сході збройна боротьба закінчилася і зовсім в 1922-1923 роках. Саме цей рубіж і вважають закінченням великомасштабної війни. Іноді можна зустріти фразу «Громадянська війна в Росії 1918-1922 років» та інші зміщення на 1-2 роки.

    Особливості протистояння

    Військові дії 1917-1922 років кардинально відрізнялися від битв попередніх періодів. Вони зламали не один десяток стереотипів щодо управління підрозділами, системи управління армією і військової дисципліни. Значних успіхів домагалися ті воєначальники, які командували по-новому, застосовували для досягнення поставленої задачі всі можливі засоби. Громадянська війна була дуже маневреною. На відміну від позиційних боїв попередніх років у 1917-1922 роках не використовувалися суцільні лінії фронту. Міста і селища могли кілька разів переходити з рук у руки. Вирішальне значення мали активні настання, націлені на перехоплення першості у супротивника.

    Громадянська війна в Росії 1917-1922 років характеризувалася використанням різнопланових тактик і стратегій. Під час встановлення радянської влади в Москві і Петрограді була використана тактика вуличних боїв. У жовтні 1917 року військово-революційний комітет, яким керували в. І. Ленін та Н. В. Подвойський, розробив план захоплення головних міських об’єктів. Під час боїв у Москві (осінь 1917 року) загони Червоної гвардії наступали від околиць до центру міста, який був зайнятий Білою гвардією і юнкерами. Для придушення опорних пунктів використовувалася артилерія. Подібна тактика використовувалася під час встановлення радянської влади в Києві, Іркутську, Калузі і Читі.

    Формування центрів антибільшовицького руху

    З початком формування частин Червоної та Білої армій Громадянська війна в Росії 1917-1922 років стала більш масштабною. У 1918 році військові операції велися, як правило, вздовж залізничних сполучень і зводилися до захоплення важливих вузлових станцій. Цей період назвали «ешелонною війною».

    У перші місяці 1918 року на Ростов-на-Дону і Новочеркаськ, де були зосереджені сили добровольчих підрозділів генералів Л. Р. Корнілова та М. В. Алексєєва, йшов наступ червоногвардійців під проводом Р. Ф. Сівера і В. А. Антонова-Овсієнка. Навесні того ж року чехословацький корпус сформований з військовополонених австро-угорців, відправився по Транссибірській залізниці на Західний фронт. Протягом травня-червня цей корпус скинув владу в Омську, Красноярську, Томську, Владивостоці, Новоніколаєвську і на всій території, прилеглої до Транссибу.

    Під час другого Кубанського походу (літо-осінь 1918 р.) Добровольча армія взяла вузлові станції: Тихорєцьку, Торговельну, Армавір і Ставрополь, що фактично визначило результат Північнокавказької операції.

    Початок Громадянської війни в Росії ознаменувався великою діяльністю підпільних організацій Білого руху. У великих містах країни діяли осередки, які пов’язані з колишніми військовими округами і військовими частинами цих міст, а також місцевими кадетами, есерами і монархістами. Навесні 1918 року в Томську діяло підпілля під керівництвом підполковника Пепеляева, в Омську – полковника Іванова-Ринова, в Николаевске – полковника Гришина-Алмазова. Влітку 1918 року було затверджено секретне положення щодо вербувальних центрів армії добровольців в Києві, Одесі, Харкові і Таганрозі. Вони займалися передачею розвідувальної інформації, відправляли через лінію фронту офіцерів і мали намір виступити проти влади, коли Біла армія наблизиться до міста їх базування.

    Аналогічна функція була і в радянського підпілля, яке активно діяло в Криму, у Східному Сибіру, на Північному Кавказі та Далекому Сході. Воно створило досить сильні партизанські загони, які пізніше увійшли до складу регулярних частин Червоної армії.

    До початку 1919 року Біла і Червоні армії були остаточно сформовані. До складу РККР увійшло 15 армій, які охопили весь фронт Європейської частини країни. Вище військове керівництво було зосереджено у Л. Д. Троцького – Голови РВРР (Революційного військової ради республіки) і С. С. Каменєва – Головнокомандувача. Тиловим забезпеченням фронту і регулюванням економіки на територіях Радянської Росії займався СТО (Рада Праці і Оборони), головою якого був Володимир Ілліч Ленін. Він же очолював Раднарком (Рада Народних Комісарів) – фактично, радянський уряд.

    Червоної армії протистояли об’єднані армії Східного фронту під командуванням адмірала А. В. Колчака: Західна, Південна, Оренбурзька. До них також приєдналися армії Головнокомандувача ЗСПР (Збройними Силами Півдня Росії), генерал-лейтенант А. В. Денікіна: Добровольча, Донська і Кавказька. Крім того, в загальному Петроградському напрямку діяли війська генерала від інфантерії М.Н. Юденича – Головнокомандувача Північно-Західним фронтом і Є. К. Міллера – Головнокомандувача військом Північної області.

    Інтервенція

    Громадянська війна та іноземна інтервенція в Росії були тісно пов’язані один з одним. Інтервенцією називають збройне втручання іноземних держав у внутрішні справи країни. Її основні цілі в даному випадку: змусити Росію продовжити воювати на боці Антанти; захистити особисті інтереси на російських територіях; надати фінансову, політичну і військову підтримку учасників Білого руху, а також урядам країн, що розвиваються, утворених після Жовтневої революції; і не допустити, щоб ідеї світової революції проникли в країни Європи і Азії.

    Розвиток війни

    Навесні 1919 року були зроблені перші спроби комбінованого удару «білих» фронтів. З цього періоду Громадянська війна в Росії набула широкомасштабний характер, в ній стали використовуватися всі роду військ (піхота, артилерія, кіннота), велися військові дії за сприяння танків, бронепоїздів і авіації. У березні 1919-го східний фронт адмірала Колчака почав свій наступ, завдавши удару по двох напрямках: на Вятку-Котлас і на Волгу.

    Армії радянського Східного фронту під командуванням С. С. Каменєва на початку червня 1919 року змогли стримати наступ білих, завдавши їм зустрічні удари на Південному Уралі і в Прикам’ї.

    Влітку того ж року ЗСПР почали свій наступ на Харків, Царицин і Катеринослав. 3 липня, коли ці міста були взяті, Денікіним була підписана директива «Про похід на Москву». З того моменту і до жовтня війська ЗСПР займали основну частину України і Чорноземного Центру Росії. Вони зупинилися на лінії Київ – Царицин, що проходить через Брянськ, Орел і Воронеж. Практично одночасно з виходом ЗСПР на Москву, Північно-Західна армія генерала Юденича вирушила на Петроград.

    Осінь 1919 року стала для Радянської армії найбільш критичним періодом. Під гаслами «Все – на оборону Москви» і «Все – на захист Петрограда» була проведена тотальна мобілізація комсомольців і комуністів. Контроль над залізничними коліями, які сходилися до центру Росії, дозволив Реввоенсовету Республіки перекидати війська між фронтами. Так, у розпал боїв на московському напрямку під Петроград і на Південний фронт було перекинуто декілька дивізій із Сибіру і Західного фронту. У той же час білі армії так і не змогли встановити спільний антибільшовицький фронт. Виняток становили хіба що кілька локальних контактів на рівні загонів.

    Зосередження сил з різних фронтів дозволило генерал-лейтенанту Ст. Н. Єгорову, командуючому південним фронтом, створити ударну групу, основою якої стали частини Естонської і Латиської стрілецьких дивізій, а також кінна армія К. Е. Ворошилова і С. М. Будьонного. Були нанесені значні ударів по флангах 1-го Добровольчого корпусу, який перебував під командуванням генерал-лейтенанта А. П. Кутепова і наступав на Москву.

    Після насичених боїв жовтня-листопада 1919 року фронт ЗСПР був зломлений і білі почали відступати від Москви. У середині листопада були зупинені і розбиті підрозділи Північно-Західної армії, яким не вистачило 25 кілометрів, щоб дійти до Петрограда.

    Битви 1919 року відрізнялися широким використанням маневру. З метою прориву фронту та проведення в тилу противника рейду використовували великі кінні з’єднання. Біла армія з цією метою користувалася козацькою кіннотою. Так, четвертий Донський корпус під керівництвом генерал-лейтенанта Мамонтова восени 1919 року здійснив глибокий рейд від міста Тамбова до Рязанської губернії. А Сибірському козачого корпусу генерал-майора Іванова-Ринова, вдалося прорвати «червоний» фронт близько Петропавловська. Тим часом «Червона дивізія» Південного фронту РККА здійснила рейд по тилах корпусу добровольців. В кінці 1919 року перша Кінна армія почала рішуче наступати на Ростовське і Новочеркаське напрямку.

    У перші місяці 1920 року на Кубані розгорнувся запеклий бій. В рамках операцій на річці Манич і близько станиці Егорлыкской відбулися останні масові кінні бої в історії людства. Кількість вершників, які взяли в них участь з обох сторін, становила близько 50 тисяч. Підсумком жорстокого протистояння було поразку ЗСПР. У квітні того ж року білі війська стали називатися «Руською армією» і підкорятися генерал-лейтенанту Врангелю.

    Закінчення війни

    В кінці 1919 – початку 1920 року була остаточно розбита армія А. В. Колчака. В лютому 1920-го адмірал був розстріляний більшовиками, а від його війська залишилися лише дрібні партизанські загони. Місяцем раніше, після пари невдалих походів, про розпуск Північно-Західної армії оголосив генерал Юденич. Після поразки Польщі армія П. Н. Врангеля замкнена в Криму виявилася приреченою. Восени 1920 року (силами Південного фронту червоноармійців) вона була розбита. У зв’язку з цим близько 150 тисяч чоловік (як військових, так і цивільних) покинули півострів. Здавалося, що закінчення Громадянської війни в Росії 1917-1922 років не за горами, але все було не так просто.

    В 1920-1922 роках бойові дії проходили на невеликих територіях (Забайкаллі, Примор’я, Таврія) і почали набувати елементи позиційної війни. Для оборони стали активно використовувати зміцнення, для прориву яких ворогуючої сторони потрібна була тривала артилерійська підготовка, а також огнеметная і танкова підтримка.

    Розгром армії П. Н. Врангеля зовсім не означав, що Громадянська війна в Росії закінчилася. Червоним потрібно було впоратися ще з селянськими повстанськими рухами, які називали себе «зеленими». Найпотужніші з них були розгорнуті у Воронезькій і Тамбовської губерніях. Повстанську армію очолив есер А. С. Антонов. Їй навіть вдалося скинути більшовиків до влади в декількох областях.

    В кінці 1920 року боротьбу з бунтівниками доручили частинами регулярної Червоної армії під управлінням М. Н. Тухачевського. Однак чинити опір партизанів селянської армії виявилося навіть складніше, ніж відкритого тиску білогвардійців. Тамбовское повстання «зелених» було придушене лише в 1921 році. А. С. Антонова вбили в перестрілці. Приблизно тоді ж було розбите військо Махна.

    Протягом 1920-1921 років червоноармійці вчинили ряд походів в Закавказзі, за результатами яких в Азербайджані, Вірменії та Грузії була встановлена радянська влада. Для придушення білогвардійців і інтервентів на Далекому Сході більшовиками в 1921 році була створена ДВР (Далекосхідна Республіка). Протягом двох років армія республіки стримувала натиск японських військ в Примор’ї і знешкодила кілька білогвардійських отаманів. Вона внесла значний вклад у результат Громадянської війни та інтервенції в Росію. В кінці 1922 року ДВР приєдналася до РРФСР. У цей же період, здобувши перемогу над басмачами, які боролися за збереження середньовічних традицій, більшовики закріпили свою владу на території Середньої Азії. Говорячи про Громадянську війну в Росії, варто зазначити, що окремі повстанські групи діяли аж до 1940-х років.

    Причини перемоги червоних

    Перевага більшовиків у Громадянській війні в Росії 1917-1922 років, що було зумовлено такими причинами:

  • Потужна пропаганда та використання політичного настрою мас.
  • Контроль центральних губерній Росії, в яких розташовувалися головні військові підприємства.
  • Роз’єднаність і територіальна розрізненість білогвардійців.
  • Підсумки Громадянської війни в Росії

    Головним результатом подій 1917-1922 років стало утвердження більшовицької влади. Революція і Громадянська війна в Росії забрали близько 13 мільйонів життів. Практично половина з них стали жертвами масових епідемій і голоду. Близько 2 млн росіян покинули ті роки батьківщину, щоб убезпечити себе і свої сім’ї. За роки Громадянської війни в Росії економіка держави впала до катастрофічних показників. У 1922 році, порівняно з довоєнними даними, промислове виробництво скоротилося в 5-7 разів, а сільськогосподарське – на третину. Імперія була остаточно зруйнована, а найбільшим з утворених держав стала РРФСР.