В даний час сечокам’яна хвороба не є рідкістю. Однієї з різновидів патології є оксалати в нирках. Вони діагностуються досить часто й становлять небезпеку не тільки для здоров’я, але і для життя хворого. Це обумовлено тим, що даний вид конкрементів має щільну структуру, крім того, поверхня оксалатів покрита шипами. Освіти травмують слизову оболонку органу, провокуючи тим самим розвиток внутрішньої кровотечі, зупинити яке вкрай складно. Оксалатні камені в нирках важко піддаються консервативним методам лікування. У більшості випадків при підтвердженні діагнозу показано хірургічне втручання.
Механізм розвитку захворювання
Епітеліальна тканина органів сечовидільної системи в нормі має своєрідний бар’єр, завдяки якому не відбувається утворення та накопичення солей. Під впливом різних несприятливих факторів порушується виконання захисної функції. В результаті запускається ряд хімічних реакцій, наслідком яких є формування щільних кристалів. При наявності запального процесу або при підвищенні ступеня концентрації сечі освіти переміщуються в ниркові балії і осідають в них. З плином часу кристали розростаються і стають ядрами оксалатів.
Конкременти можуть бути різних розмірів – від 1-2 мм до 4-5 см в діаметрі. У нирках оксалатні камені, як правило, мають коричневий і чорний колір. Темний відтінок свідчить про те, що каменями вже була пошкоджена слизова оболонка органу. Рідше зустрічаються світло-коричневі конкременти, колір яких вказує на те, що вони ще не ставали причиною внутрішніх кровотеч.
Поверхня оксалатів покрита шипами і наростами, у зв’язку з чим вони і вважаються найбільш небезпечними. Якщо камені займають всю порожнину нирки, показано екстрене хірургічне втручання.
