Які бувають функціонально-смислові типи мовлення

“Визначте функціонально-смисловий тип мовлення даного уривка”, – таке завдання нерідко присутній у ЄДІ з російської мови. Дана стаття буде корисна для підготовки до цього іспиту. Також в декількох розділах піде мова про відміну цієї класифікації текстів від деяких інших.

Основні функціонально-смислові типи мовлення

Як видно з назви, ця класифікація текстів заснована на призначення їх для тих чи інших цілей.

Головні функціонально-смислові типи мовлення: опис, міркування та оповідання. Кожен з них має свої відмітні риси і в залежності від стилістики тексту може мати певні виражальні засоби.

Це варто запам’ятати!

Іноді у варіантах відповіді на таке запитання в ЄДІ присутні, поряд з дійсно існуючих функціонально-смисловими типами мовлення, і стилі текстів. Тому потрібно провести межу між цими двома поняттями.

Типи мовлення характеризують текст з погляду його функціонального призначення, а стилі є системами певних художніх мовних виражальних засобів. До останніх належать такі різновиди мови, як науковий, публіцистичний, художній, розмовний та деякі інші. Для більшої ясності далі буде коротко розглянуто кожний з цих стилів мовлення.

Мова науки і документів

Як правило, такі тексти є гранично затиснутим, лаконічним висловом думки автора. Наприклад, в наукових роботах неприйнятні будь-які суб’єктивні судження, а навпаки, їх автори повинні прагнути до абсолютної об’єктивності, що проявляється в доказі кожного спірного затвердження. В подібних працях зазвичай відсутня емоційність. Тому читати їх для людини, що не належить до певних кіл, є справою не цілком звичним.

До того ж науковий стиль літератури припускає наявність численних термінів, найчастіше мають іноземне походження (більшість з таких слів прийшли з грецької мови або латиною), кожен з яких вимагає окремого розгляду і розшифровки. Це пояснюється тим, що в Європі перші наукові дослідження, як правило, робилися католицькими ченцями, а мовою богослужіння, який вважався найбільш прийнятним для всієї офіційної літератури, була латинь.

З цієї причини і навчання в перших університетах, які були засновані в період середньовіччя, велося на цьому стародавньому мовою. До того ж, основу навчального курсу з будь-якого предмету становили праці давньогрецьких і римських наукових діячів, які читалися студентами в оригіналі.

Крім цього стилю мовлення існує також і формальний, який призначений для складання різних офіційних документів. Він є ще більш впорядкованої різновидом наукового стилю. Для таких текстів, як правило, характерні різні кліше, дотримання яких – обов’язкова умова складання ділових паперів.

В таких документах також відсутня будь-яка емоційність, судження авторів. Та й самі автори цих текстів, як правило, не зазначаються. Такий стиль є найбільш знеособленим з усіх існуючих.

В газетах пишуть…

Публіцистичний стиль можна назвати проміжною ланкою між художнім і науковим. Тут, так само як і в останньому, є певна чіткість і логічність викладу думок, часто застосовується лексика, характерна для академічних робіт. Тим не менш у журнальних і газетних статтях, а також в рекламних проспектах є набагато більше свободи для автора. Він може висловлювати свою особисту думку з приводу тих чи інших явищ, використовувати лексичні засоби, характерні для розмовної мови, а також риторичні запитання.

Все це надає матеріалам преси необхідну емоційність, яка сприяє залученню читацької аудиторії.

Літературну і нелітературну мову

Для романів, оповідань, повістей та інших жанрів літератури характерний художній стиль мовлення. Він є найбагатшим з точки зору лексичного різноманіття, а також наявності різних засобів виразності, які часто вживаються авторами з метою зробити свої твори більш яскравими.

У літературних творах можуть також бути присутні елементи всіх інших стилів мови. Наприклад, для додання висловлюванням якогось персонажа більшої життєвості і достовірності застосовуються слова, характерні для розмовного лексикону.

Ця різновид мови є найменш структурованої і логічно вибудованої. Тут можуть в одному реченні бути змішані елементи інших стилів.

Також в таких текстах нерідко фраза буває побудована за схемою, не характерною і навіть вважається помилковою в науковій художній літературі.

Призначення текстів

Розглянувши різні стилі, характерні для мови тих чи інших творів, потрібно повернутися безпосередньо до теми даної статті та охарактеризувати кожен із функціонально-смислових типів мовлення. Оскільки тепер проблем з розрізнення цих класифікацій у читачів статті виникати не повинно.

Характеристика предмета

До функціонально-смислових типів мовлення, як вже було сказано, належать розповідь, опис і міркування. В даній главі буде розглянуто перший з них. Опис як функціонально-смисловий тип мовлення є статичною їх різновидом. У текстах, де потрібно охарактеризувати той чи інший предмет або явище, використовується саме опис.

Причому стиль такої літератури може бути будь-яким: від наукового до розмовного, адже у кожній сфері життєдіяльності людини може виникнути ситуація, коли одна особа повинна передати відомості про що-небудь знайомим чи незнайомим людям.

Для цього функціонально-смислового типу мовлення характерна наступна структура. У викладі матеріалу обов’язково має бути присутня згадка якого-небудь предмета або явища з подальшим розкриттям його характерних властивостей. Якщо звернутися до формального стилю мовлення, то опис може бути присутнім, наприклад, в інструкціях з експлуатації побутових приладів та іншої техніки.

Як правило, такі тексти не містять інформації про автора, є граничними знеособленими. Їх структура досить чітка. В такій літературі, а також у науковій, опис включає в себе виключно підтверджену інформацію, яка логічно доведена. Властивості предметів і явищ, про які згадується, – це тільки істотні особливості.

У розмовному стилі мовлення опис може не містити згадки про предмет бесіди. Наприклад, коли дві людини спілкуються біля якої будівлі, і один розповідає іншому про те, які організації знаходяться всередині будівлі, то він не обов’язково повинен називати даний об’єкт, а може використовувати в якості що підлягає займенники, або ж просто вказати жестом на будинок, про який в даний момент йде мова.

Найчастіше філологи зараховують опис до статичним функціонально-смислових типів мовлення, однак воно може бути здійснене і в процесі розвитку. Наприклад, коли автор описує, як змінюється природа при зміні часу доби.

У будь-якому випадку, найчастіше говорячи про який-небудь дії, зазвичай вживають недосконалі дієслова. Наприклад, не “зробив”, а “робив”, і так далі. Як правило, певний об’єкт розглядається як щось, що існує в даний момент. Тому тут немає вказівки на його зміна з плином часу, а значить вживання різних доповнень зведено до мінімуму. Пропозиції зазвичай з’єднані між собою паралельної зв’язком, тобто одне з них не є наслідком іншого. Всі предмети описуються за принципом “снігової кулі”, тобто від початку розповіді і до його завершення читач поступово отримує все нові і нові відомості про цікавить його темі. У підсумку він повинен отримати достатньо повну картину.

У художній літературі цей функціонально-смисловий тип мовлення, як правило, зустрічається при описі зовнішності і внутрішнього світу героїв твору. У творах, побудованих за класичним принципом, такі фрагменти поміщені в експозиції.

Мова мемуарів і пояснювальних записок

Функціонально-смисловий тип мовлення оповідання, на відміну від виду, описаного у попередньому розділі, є невід’ємним атрибутом текстів, в яких необхідно відобразити який-небудь процес. Наприклад, життя людини – його дорослішання, зміна світогляду – часто відображається в мемуарах. Як правило, цей жанр художньої літератури рясніє дієсловами. Вони необхідні для опису численних дій, які вчинив той чи інший персонаж. Дієслова тут нерідко застосовуються в досконалому вигляді, для того щоб показати черговість подій. Проте можливе їх вживання і в недосконалому вигляді для того, щоб у читача з’явилося відчуття присутності. Він досягається завдяки тому, що такий дієслово надає розповіді ефект тривалості дії.

Крім художньої літератури, так само як і опис, функціонально-смисловий тип мовлення розповідь може використовуватися і в будь-яких інших стилях.

Наприклад, у такому неприємному для всіх службовців людей документі, як пояснювальна записка, людина викладає причину свого непорядну вчинку. Він переказує події, що перешкодили йому виконати свої обов’язки.

Для цих цілей використовується розповідь. Воно може бути як особистісно забарвленим, так і знеособленим, в залежності від характеристик тексту, в межах якого існує. Наприклад, в історичних енциклопедіях опис тих чи інших подій, як правило, не містить їх моральної і політичної оцінки. Розповідь у них зазвичай ведеться від третьої особи. А в художній літературі, навпаки, автор нерідко виступає у ролі розповідача, поміщаючи в твір опис особистісних переживань і оцінок.

Коли потрібно зробити висновки

Функціонально-смисловий тип мовлення міркування також заслуговує детального розгляду. Тексти цього виду неможливі без наявності в них суб’єктивної складової. Такі літературні твори, або зразки усної мови, завжди містять думки автора з приводу тих чи інших обставин або якого-небудь предмета.

Функціонально-смисловий тип мовлення міркування є одним з найбільш регламентованих і структурованих видів. Якщо розглянути його в класичному вигляді, то схема таких текстів зазвичай така: вступ, висунення тези, докази, висновки. Читач може зауважити, що цей принцип характерний для наукових робіт, які містять в собі елементи дослідження. І дійсно, в таких працях, як правило, спочатку викладається актуальність цієї проблеми, дається історія її вивчення. Все це відноситься до запровадження. Потім відбувається висування тези. Що ж він собою являє?

Під цим поняттям мається на увазі постановка якого-небудь питання. Коли проблема позначена, то даються шляхи її вирішення, тобто відповідь. Все це входить в поняття “теза”. Більшу частину обсягу тексту, написаного з застосуванням такого функціонально-смислового типу мовлення, складає частину, де відбувається доказ вірності обраного відповіді. Варто зауважити, що замість підтвердження теза може бути спростована.

За цією частиною, як правило, випливають висновки.

Ця схема в класичному вигляді присутня тільки в наукових роботах і іноді в художній літературі. У розмовній мові зазвичай опускаються такі її частини, як введення і висновки, а іноді і постановка тези. Адже учасники розмови можуть бути заздалегідь поінформовані про сутність розглянутої проблеми.

На відміну від функціонально-смислових типів мови опису і розповіді, міркування поділяється на кілька підвидів. В якості основних з них можна назвати такі як роз’яснення, доказ і висновок.

Перше являє собою підтвердження будь-якого положення. Як правило такий функціонально-смисловий тип мовлення (розповідь тут недоречне) як раз і вживається в науковій літературі.

Роз’яснення можна віднести такі фрагменти промови, в яких одна особа вводить іншої людини в курс справи.

Це може відбуватися в умови розмовної ситуації, тому всі частини, крім доказової, тут можуть бути опущені.

Умовивід, як правило, містить не одну тезу, а кілька, вжитих у логічній послідовності.

Висновок

У даній статті були розглянуті такі функціонально-смислові типи мовлення, як міркування, опис і розповідь. Існує мало творів літератури, які б містили лише один-єдиний вид. Але окремі їх уривки можна охарактеризувати однозначно. Стаття може бути корисна студентам і школярам для підготовки до іспитів. Відомо, що одним з питань ЄДІ з російської мови часто буває такий: “До функціонально-смислових типів мовлення належать…”. Потрібно вибрати правильні із запропонованих варіантів. Або, наприклад, таке завдання: “Який функціонально-смисловий тип мовлення у даного уривка?”. Вищевикладений матеріал може допомогти у виконанні цього тесту.