Кращі радянські обєктиви: фото, історія

Кучер В.Г.

З появою цифрових фотокамер кожен бажаючий може зробити нескінченну кількість власних знімків з будь-яких ракурсів. Однак досить скоро любителі зберегти прекрасні миті усвідомили, що для хороших робіт (крім голого ентузіазму) їм потрібен пристойний фотоапарат з гідною оптикою, а не мильниця з пластиковою лінзою. Тому поступово прийшла мода на купівлю професійних або напівпрофесійних апаратів. Але тут виявилося, що об’єктиви на них стоять скажених грошей, яких у більшості ентузіастів-любителів просто немає. Альтернатива знайшлася. Нею стали старі радянські об’єктиви, якими, виявилося, можна ще знімати і на крутих сучасних фотоапаратах. Давайте розглянемо найкращі з них, які і сьогодні можна сміливо використовувати, виходячи на фотополювання.

Трохи про історію розвитку радянської фототехніки

Перш ніж розглянути кращі радянські об’єктиви, варто трохи вивчити їх історію. З появою СРСР в цій країні стали намагатися випускати власну унікальну техніку, серед якої були і фотоапарати. Однак, як це було і в інших сферах, в більшості випадків радянські об’єктиви й апарати до них були скопійовані з вдалих закордонних аналогів. Сумно, але це правда. Перші моделі фотокамер ще довоєнного виробництва були оснащені вбудованою оптикою. Лише в тридцяті роки прийшла мода на змінні об’єктиви.

Одним з найперших фотоапаратів з такою оптикою був легендарний ФЕД 1934 року з однойменною об’єктивом. Дана конструкція була начисто “позичена” у німецького малоформатного дальномерного фотоапарата Leica ІІ.

Наступним важливим досягненням у цій сфері став двухобъективный апарат “Комсомолець”, що випускався з 1946 по 1951 рік (копія німецького Voigtländer Brilliant). На відміну від Феда, у цього приладу оптика була не знімна – це об’єктиви Т-21 f 6,3/80 мм типу “Триплет”. А ось у “Москви-2” (Super Ikonta C 531/2 від Zeiss Ikon) вже стояв змінний об’єктив “Индустар-23” 4,5/110 мм.

Наступні пару років особливих просувань у створенні радянської оптики і фотоапаратів не було, а лише копіювалися вже відомі моделі світових брендів або більш ранні екземпляри. До речі, таким способом “Комсомолець” став “Любителем”, а ФЕД – “Пильним”.

У 1951-1956 роках на ринку з’явився малоформатний дальномерный фотоапарат “Зоркий-3” (Leica ІІІ, для якого були розроблені змінні об’єктиви “Юпітер-8” 2/50 і “Юпітер-17” 2/50). Паралельно в 1952-1956 рр. був винайдений і випускався малоформатний дзеркальний однооб’ектівний “Зеніт”, створений на основі дальномерного “Пильного”, але набагато досконаліший, як на той час. Для цього, без сумніву, досягнення застосовувалися такі радянські об’єктиви, як “Индустар-22” 3,5/50 і “Индустар-50” 3,5/50.

Наступним успіхом в даній області стала модернізована переробка “Пильного-3С” апарат “Зоркий-4” (1956-1973 рр..). На той момент це була найпопулярніша модель, яка довгі роки залишалася найкращою у своїй серії. Як правило, “Зоркий-4” комплектувався такими радянськими дзеркальними об’єктивами, як “Юпітер-8” 2/50 і “Индустар-50” 3,5/50. Також є дані, що окрема серія апаратів була оснащена лінзою “Юпітер-17” 2/50. Найімовірніше, це були ті екземпляри, які випускалися в рік святкування п’ятдесятиліття встановлення радянської влади.

У повоєнний час у країні стало випускатися чимало нових моделей на основі старих або запозичених у загниваючого Заходу. Справедливості заради потрібно відзначити, що вітчизняні уми намагалися вносити в такі прилади власні ідеї. Однак найчастіше керівництво гальмувало ці починання. Основна причина полягала, природно, в грошах. Адже розробити щось самому – це довше і дорожче, ніж вкрасти вже готову думку.

Для всіх нас головним є той факт, що вже з другої половини п’ятдесятих більшість нових моделей в Союзі оснащувалися змінною оптикою. А це означає, що в країні з’явилося кілька підприємств, що спеціалізуються на випуску фотооб’єктивів. Так що цей період став поворотним в історії радянської фотооптики, оскільки тепер вона знайшла певну незалежність.

Основні лінійки об’єктивів в СРСР

Хоча фотооптики випускалося за наступні роки чимало, найбільшу популярність придбали лише кілька марок.

  • “Юпітер”. Цей тип об’єктива був спочатку скопійований з німецького CZJSonnar ще в 1949-м. Всього за роки СРСР було розроблено близько двохсот моделей подібної оптики. Причому призначення у них було різне. Світлосильні радянські об’єктиви “Юпітер”, як правило, копіювалися з найбільш вдалих моделей CZJ Sonnar і підходили до більшості фотоапаратів типу “Київ”, “Салют”, “Нарцис”, “Ленінград”, “Зоркий” і т. п. Варто відзначити, що байонети (розмір різьби) у такий оптики були різними, як і заводи-виробники.
  • Ще один тип радянських об’єктивів, який знайомий практично кожному, – це “Индустар” (назва від “індустріалізація” + модний європейський суфікс -ар). Всього в цій лінійці було трохи більше ста моделей, які вироблялися на абсолютно різних підприємствах СРСР. Головною відмінною особливістю таких приладів була їхня оптична схема, що складається з чотирьох лінз, дві з яких були склеєні між собою. В більшості своїй такі об’єктиви ставили на фотоапарати марок “Зеніт”, ФЕД, “Нева”, “Спорт”, “Москва”, “Зоря”, “Салют” та ін.
  • Також був відомий у всій країні “Геліос”. Оптика цієї марки ставилася не тільки фотоапарати, але й на кінокамери, застосовувалася при аерофотозніманню і т. п. Більшість “Гелиосов” складалося з шести лінз у чотирьох групах, хоча зустрічалися і об’єктиви на сім лінз. У цій лінійці було випущено трохи більше ста двадцяти моделей, які можна було ставити на ті ж фотоапарати, що і “Индустар”, оскільки тип байонета у цій оптики був ідентичним.

  • Трохи менш чисельною була лінійка радянських ширококутних об’єктивів “Світ”. Їх було випущено більше сімдесяти моделей. Подібні прилади могли ставитися на ті ж фотоапарати, що перераховані вище. Хоча були й винятки з цього правила. Приміром, “Світ 1-А” мав змінний хвостик-адаптер, що дозволяло встановлювати його і на апарати з іншими типами різьби.
  • А ось “Калейнар” – це серія досить рідкісних об’єктивів для радянських фотоапаратів, яка була нечисленною. Їх оптична система складалася з чотирьох лінз у чотирьох компонентах. Випускалося це диво на київському заводі “Арсенал”, причому у вільний продаж надходило всього дві моделі лінійки: “Калейнар-3” і “Калейнар-5”. З-за особливих типів байонетов (“Б” і “В”) ця оптика могла ставитися тільки на апарати “Київ-6С”, “Київ-60” (“Б”), а також на “Салют”, “Салют-З” і “Київ-88” (“В”).
  • Не можна забути про лінійці довгофокусних об’єктивів “Таїр”. Подібна оптика не ставилася на готові апарати, а продавалася окремо в якості змінних малоформатних однообъективных дзеркальних фотоапаратів. Цікавою особливістю можна вважати те, що до моделей з літерою “А” в назві йшли в комплекті перехідники. Таким чином, “Таїр” можна було ставити на більшість фотокамер з різними типами байонетов, що і зумовило його поширеність. Інші ж типи таких радянських дзеркальних об’єктивів мали чіткий розмір кріплення: або “Б” або “В”.
  • Ще одна нечисленна лінійка фотооптики СРСР – “Рубін”. Так називалася серія із змінною фокусною відстанню. Апарат був скопійований з Voigtländer Zoomar. Що стосується кріплення, то більшість моделей мали рідкісний байонет “Ц” або “Автомат”, тому могли ставитися лише на обмежену кількість камер: “Зеніт-4”, “Зеніт-5”, “Зеніт-6” (“Ц”), “Київ-10” і “Київ-15” (“Автомат”).
  • Також варто виділити таке сімейство об’єктивів, як “Зенитар”. На відміну від усіх перерахованих вище, оптика цієї марки випускається в Російській Федерації і донині. У “Занитара” в лінійці є як об’єктиви з нормальним фокусною відстанню, так і ширококутні, довгофокусні і моделі із змінною фокусною відстанню.

Можна використовувати оптику від старих фотоапаратів на сучасних камерах?

Розібравшись з лінійками кращих радянських об’єктивів, варто дізнатися, які з них можна використовувати і сьогодні. Теоретично практично все, адже більшість плівкових фотоапаратів часів СРСР досі в робочому стані. Так що можна поставити плівку і знімати, що захочеш. Більш того, деякі фотохудожники сьогодні, сумуючи за ретро, відкладають цифрові апарати і дістають радянських їх предків.

Однак таких диваків-ентузіастів одиниці, а ось більшість любителів фото цілком влаштовує хороша цифрова техніка, на якій, до речі, дійсно можна використовувати радянську оптику. Але щоб під’єднати це диво, необхідно використовувати спеціальні перехідники, так як у більшості мастодонтів фотооптики байонети відрізняються від тих, що стоять на сучасних “Никонах”, “Кенонах”, “Олимпусах” або “Соні” (найбільш популярні марки цифрових апаратів).

Які перехідники використовуються для старої фотооптики

Хоча видів перехідників для радянських об’єктивів сьогодні існує чимало (спасибі працьовитим китайцям), найчастіше доводиться мати справу з трьома з них, кожен з яких розрахований на певний тип байонета:

  • Перехідник для оптики з різьбленням М39.
  • Байонет Н.
  • Перехідник на М42.

Останній є одним з найбільш поширених. Тому з його допомогою можна підключити переважна більшість радянських об’єктивів. М42 чудово підходить практично до всім сучасним моделям “Ніконов” і “Кенонов”. Крім діаметра кріплення, перехідники ще відрізняються своїми додатковими функціями. Так, найпростіші з них – це звичайні металеві кільця, які дозволяють прикрутити оптику до фотоапарату.

Більш дорогі моделі зазвичай оснащені антибліковим склом, головне завдання якого (всупереч запевненням безлічі продавців) – не дати накопичилася за роки пилу та заводському мастилі потрапити в цифровий апарат. Самими крутими вважаються перехідники з чіпами. Вони дозволяють хоч трохи автоматизувати роботу ретрооптики. Тут вже для кожної лінійки фотоапаратів розроблені окремі кільця, адаптовані під механіку. Однак швидкість і маневреність їх роботи все одно поступається сучасним аналогам.

Придбати будь-який з перехідників можна в будь-якому мало-мальськи серйозному магазині фототехніки або через Інтернет. Також чимало умільців роблять подібні аксесуари своїми руками. Ось тільки це довго і занадто трудомістко, в той час як самі прості кільця типу М42 або М39 стоять сущі копійки.

Цікаве:  Як зробити гарне фото: 15 рад

Як приєднувати вінтажну оптику?

Щоб підключити радянські об’єктиви на “Нікон”, “Кенон”, “Олімпус”, “Соні” або інші сучасні апарати, потрібно зробити ряд простих дій:

  • Насамперед варто вимкнути фотоапарат (і хто б міг подумати, що деякі можуть про таке забути).
  • Далі потрібно прикрутити перехідник до оптики, яку попередньо слід очистити від пилу, мастила та інших забруднень. До речі, для цього краще використовувати спеціальні ганчірочки або набори.
  • Потім знімається рідна оптика з фотоапарата. Як правило, для цього потрібно натиснути кнопку недалеко від байонета і відкрутити об’єктив. У будь-якому випадку попередньо потрібно вивчити інструкцію (незважаючи на те, що наша національна традиція наказує прочитання цього талмуду тільки в разі поломки).
  • Остання дія – безпосередньо сама установка радянського об’єктива на “Нікон”, “Кенон”, “Соні” і т. п. Щоб це зробити, потрібно відшукати червону або білу крапку на перехіднику і, зіставивши її з аналогічною міткою на самому фотоапараті, вкрутити оптику. Тепер включаємо апарат в режим “М” і користуємося пристроєм.

Плюси використання ретрооптики на сучасних камерах

Як видно з попереднього розділу, під’єднання радянської фотооптики до цифрових апаратів – справа проста. Крім цього, використання такого обладнання має ряд переваг:

  • У першу чергу це ціна. Так, радянські об’єктиви для Nikon і Canon коштують у рази дешевше, ніж їх сучасні аналоги.
  • Крім дешевизни оптики відмінне скло, яке дозволяє робити дуже чіткі знімки, які не деформуються і розтягуються по краях, як це відбувається при роботі з пластиковими замінниками.
  • У подібних пристосувань система лінз, як правило, перевірена роками і дозволяє досягати прекрасних результатів.
  • Ще одна перевага використання радянських об’єктивів для Canon, Nikon, Sony і т. п. – це їх міцність. Велика частина з них виготовлена з практично невбиваного металу. До речі, тому вони і важать в два рази більше, ніж сучасні їх варіанти.
  • Крім цього, така оптика розрахована на роботу в ручному режимі, а значить коліщатка і ходові частини зроблені максимально зручними і зносостійкими.

Недоліки радянської фотооптики при використанні на сучасних камерах

Однак використання радянських об’єктивів для Canon, Nikon, Sony і т. п. є і недоліки, і вони істотні:

  • В першу чергу це старість техніки. Добра половина з неї старше фотографів, использующеих її, або хоча б ровесниця. А це означає, що можливість того, що вона буде зношена і швидко вийде з ладу (незважаючи на хвалена радянська якість), досить велика.
  • Крім того, варто пам’ятати, що більшість об’єктивів були розраховані на чорно-білу зйомку, а значить при роботі з кольором вони можуть давати більш бляклий картинку. Хоча при можливості сучасного фотошопу це дрібниці.
  • Ще один істотний недолік – це якість виготовлення. Згадавши історію фотоіндустрії в СРСР, ми бачимо, що переважна більшість все, що вироблялося в даній сфері, було фактично вкрадено у інших країн. Однак, щоб ніхто не помітив, часто вироблялися мінімальні косметичні зміни. А виходячи з кількості браку (яким так славиться Непорушний), можна зробити висновок, що частина об’єктивів була виготовлена не за Гостом, а значить якість фотографій буде залишати бажати кращого. Так що, купуючи стару оптику made in USSR, можна виявитися саме тим улюбленцем долі, кому дістанеться бракований екземпляр.

  • Якщо попередні причини стосувалися стану об’єктивів, то далі варто перерахувати негативні особливості їх роботи. В першу чергу це те, що фотографувати ними можна тільки в ручному режимі і ніяк інакше (“М”). Звичайно, кільця з чіпами теоретично дозволяють радянському диву пріконнектіться до сучасної електроніки і дещо-як з нею взаємодіяти, але це все одно буде відчутно гірше, ніж при використанні рідної оптики. Так що, вирішивши працювати з мануальними радянськими об’єктивами, важливо приготуватися до ручної праці і необхідності самостійно налаштовувати всі функції в фотоапараті. З іншого боку, більшість професіоналів навіть з крутої сучасною оптикою так і працюють. Тому зйомка радянськими об’єктивами може стати відмінною школою і перевіркою витримки для початківців. Так що спробувати варто, тим більше що в разі невдачі завжди можна поставити назад рідний автоматизований об’єктив.

На які категорії поділяється фотооптики made in USSR

Розібравшись з історією, достоїнствами і недоліками ретрооптики, варто перейти до розгляду того, який радянський об’єктив краще використовувати і для чого саме. Отже, розподілити фотооптику можна за різними категоріями, але найкраще це робити за фокусної відстані (це відстань від оптичного центра об’єктива до матриці, де формується різке зображення об’єкта, що вимірюється в міліметрах). Серед подібної апаратури найпростіше виділити найпоширеніші три види:

  • Ширококутні – це оптика, в якій фокусна відстань коротша, ніж нормальне. Завдяки цій властивості вона відмінно підходить для зйомок пейзажів.
  • Портретні довгофокусні об’єктиви призначені для зйомки крупним планом.
  • Телеоб’єктиви – різновид длиннофокусной оптики, конструкція якої дозволяє зробити оправу і весь об’єктив коротше, ніж його фокусна відстань.

Кращі радянські портретні об’єктиви

В даній категорії самими-самими вважаються п’ять моделей оптики часів СРСР:

  • Насамперед, це “Геліос 44/2” з фокусною відстанню (f) два. Його пристрій дозволяється створювати на знімках улюблене багатьма боке. Іншими словами, весь непривабливий задній фон розмивається химерними кружечками. Однак щоб навчитися зосереджувати це диво на те, що потрібно, доведеться добряче попотіти.
  • Ще один “Геліос”, який вважається одним з кращих в своїй категорії, – це модель 40-2. До речі, саме тому вона досі випускається в Росії, хоча і поступається західним аналогам. Це обладнання здатне створити ще більш яскраві боке, так як його фокусна відстань (f) – всього 1,5. Він призначений для портретної та вуличної фотозйомки. “Геліос 40-2” здатний створювати об’ємну і пластичну картинку, а також забезпечувати м’яку промальовування деталей без просвітів і провалів в тінях.

  • “Юпітер-37А” має діафрагму з дванадцяти пелюсток. Як і “Гелиосы”, він відмінно розмиває задній фон при відчинених діафрагмі. До речі, щоб не було розмитості на готовому зображенні через тремтіння рук, краще всього знімати з цим об’єктивом на витягах менш 1/200.
  • Родич 37-го “Юпітер-9” має ще більшу кількість пелюстків діафрагми – п’ятнадцять. Завдяки цьому подібна оптика створює яскраві і чіткі портрети. До речі, цей екземпляр практично повністю скопійований з Carl Zeiss Sonnar 85/2.
  • І останній серед кращих портретних об’єктивів радянської епохи – “Таір – 11А”. Він розроблявся для групової портретної зйомки. У нього ще більше пелюсток діафрагми – двадцять. Тому боці в розмитому задньому фоні у цього приладу виходить найкраще серед перерахованих.

Варто відзначити, що вся згадана оптика чудово підходить не тільки для фотографування, але і для відео. Так, багато сучасні фотоапарати здатні працювати в режимі відеокамери, а здатність перерахованих радянських об’єктивів красиво розмивати фон допомагає створювати надзвичайно романтичний ефект при зйомці кліпів. До речі, разом зі всієї згаданої оптикою можна використовувати макрокільця, які дозволять створювати чудові знімки дрібних деталей.

Кращі ширококутні об’єктиви

У цій категорії не так вже й багато прикладів хорошої апаратури. Можливо, тому що вона у свій час була затребувана значно менше, ніж портретна оптика. Отже, розглянемо найкращі радянські ширококутні об’єктиви:

  • “Зенитар-Н” – це так званий “риб’яче око”, оскільки його кут зору становить майже 180 градусів.
  • Його родич – “Зенитар МС” – до цих пір випускається. Незважаючи на моральну застарілість, він відмінно підійде для тих, хто хоче набити руку в портретній фотографії. Однак для більш серйозних робіт у майбутньому варто накопичити і купити щось більш сучасне.
  • А ось дідок “Світ-20М” ще може робити відмінні фотографії. Найчастіше він застосовується для зйомки архітектурних творів і пейзажів. Його особливістю є висока різкість по всій площі кадру.

Телеобъктивы

Що стосується телеоб’єктивів, то їх список дуже короткий, оскільки і в часи СРСР вони були рідкісними і дуже дорогими:

  • Найвідомішим і вдалим у цій категорії і донині вважається “Телезенитар-До”. У нього просто відмінна світлосила і вбудована бленда (захист від відблисків). Він належить до тих різким радянським об’єктивам, з якими можна фотографувати пейзажі і предмети здалеку. Також він добре себе зарекомендував для зйомки на різних заходах, якщо об’єкт знаходиться на великій відстані. Головним мінусом такої оптики є відсутність стабілізатора зображення. З-за цього знімати найкраще зі штатива, так як при ручній зйомці ймовірність тремтіння і розмитого зображення досить велика.

Також непогано себе зарекомендував телеоб’єктив “Граніт-11”, який проводився в Українській РСР на “Арсеналі”. Він був одним з небагатьох радянських зум-об’єктивів. До речі, і після розпаду СРСР завод “Арсенал” продовжував випускати його, правда, під іншою назвою – МС ZOOM ARSAT. “Граніт-11”, як і “Телезенитар-К”, здатний робити різні знімки з дальньої відстані. При цьому при зумуванні довжина апарата не збільшується, що досить практично в роботі. Він також обладнаний вбудованою блендою. Варто додати, що сьогодні цей телеоб’єктив часто використовується в фотостудіях в ролі портретного об’єктиву.