Протестантизм
У представників цієї релігії поняття про кільцях вельми хитромудра. На якій руці дівчата носять обручку, залежить від місця проживання, тобто від країни. Незалежно від місця проживання надягають його на безіменний палець. Залишились в самоті чоловіка або дружини, носити кільце не прийнято. Після смерті чоловіка вони знімають його і зберігають вдома. Втрата кільця вважається великим горем і невдачею для єдиного, що залишився в живих чоловіка.
Традиції і прикмети різних народів Землі
В англомовних країнах, тобто у Великобританії і Америці поширена думка про те, що носити кільце – жіноче заняття, і багато чоловіків просто не одягають його на палець. Але в цілому, обоє безустанно носять біжутерію, знімаючи її лише в разі великого дискомфорту, принесеного тиском колечка на шкіру.
За православним традиціям випливає, що не можна нікому віддавати свою обручку. Вважається, що не можна давати нікому навіть приміряти прикраса. Це, по звичаям, може вести до самих плачевних і жахливих наслідків, аж до розірвання шлюбу.
Сприятливою ознакою є заручини молодих “старими” кільцями. Тобто тими, якими обручались їх дід і бабуся. Важливо, щоб предки були живі і мали за плечима довгу і щасливе сімейне життя, яку готові передати молодятам. Заручин предметами одруження померлих – дуже погана прикмета.
У північних країнах існують свої традиції. Для надання шлюбу більшого комфорту перед обміном кільцями обидва примірники опускають у склянку з водою і перетворюють вміст склянки лід. Перед вінчанням проводять разморозку. Робиться це для того, щоб кільця пам’ятали, що колись були одним цілим і завжди будуть притягатися один до одного.
У православних християн існує повір’я про те, що кільця повинні купуватися без примірки. Тобто, приміряти в магазині до вінчання не варто.
