Вірус Марбург
Вперше про вірус Марбург, або геморагічної лихоманці Марбурга, заговорили у 1967 р., після низки епідемій, що спалахнули в Марбурзі, Бєлгороді та Франкфурті-на-Майні. Зараження сталося після контакту людей з африканськими зеленими мавпами. Крім цього, переносниками вірусу є плодоїдні кажани з сімейства Pteropodidae. Таким чином, поширення вірусу збігається з середовищем існування цих тварин. Захворювання характеризується високою здатністью заражати і важким перебігом. Показники смертності досягають 90 %. Інкубаційний період становить від 2 до 21 дня.
Перша симптоматика проявляється різко: лихоманка, сильні головні болі, міалгія в поперековій області, висока температура. Вірусні частинки розмножуються у всіх органах організму, вражаючи лімфоїдну тканину, печінку, селезінку, шкіру і головний мозок. Нерідко відзначають локалізовані некрози органів сечостатевої системи. На наступній стадії з’являються нудота, блювота і профузна діарея, що триває до декількох днів. З розвитком хвороби симптоми стають все більш важкими: стрімка втрата ваги, панкреатит, дисфункція внутрішніх органів, порушення центральної нервової системи, що супроводжуються галюцинаціями і маренням.
Частими проявами є шлунково-кишкові, маткові та носові крововиливи. Обнаруживающаяся в сечі та фекаліях кров являє собою небезпеку, оскільки служить джерелом зараження. Що стосується летальних результатів, то смерть настає на 8-16 день після прояву перших симптомів, їй передує шоковий стан пацієнта і рясні крововтрати, у тому числі і крововиливи під кон’юнктиву.
Не існує спеціалізованого лікування або вакцини. Пацієнтам проводять симптоматичне лікування: внутрішньовенні вливання водно-сольових розчинів, переливання крові, оксигенотерапію.
Клінічні прояви захворювання ідентичні з іншими тяжкими інфекціями, такими як черевний тиф, лептоспіроз, холера та інші. Точна діагностика може бути проведена тільки в лабораторних умовах (з дотриманням особливих заходів контролю і безпеки) за допомогою реакції сироваткової нейтралізації та полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскриптазою (зт-ПЛР).
У виживших пацієнтів період відновлення має затяжний характер: довго зберігається нерухомість, біль, алопеція розвивається. Також супутніми захворюваннями можуть стати енцефаліт, орхіт, пневмонія і когнітивні порушення. Були експериментальні спроби лікування сироваткою, отриманої від видужуючих, проте її ефективність не була доведена. В даний час проводиться тестування ряду потенційних вакцин, але їх використання в клінічних випадках стане можливим тільки через кілька років.
