Способи терапії
Вибір оптимального способу лікування лімфаденіту, його симптомів і причин залежить від того, який розвинувся тип інфекції. Як тільки інфекція поширюється на сусідні лімфатичні вузли, вона може швидко поширитися і на інші органи, тому важливо визначити шляхи зараження і почати лікування.
Лікування подчелюстного лімфаденіту та інших його видів може включати:
- Антибіотики перорального (через рот) або ін’єкційного застосування (уколи) для боротьби з шкідливими бактеріями.
- Болезаспокійливі і жарознижуючі препарати.
- Протизапальні засоби.
- Хірургічна обробка з дренуванням гнійного лімфовузла.
Лікування на ранній стадії може запобігти розвитку ускладнень.
Медикаментозне лікування
Лікування симптомів та причин лімфаденіту залежить від типу запальної реакції та інфекції. Дуже важливо почати лікування на ранній стадії. Так як інфекція з одного вузла може швидко поширитися на сусідні органи і тканини.
- Згідно з дослідженнями, опублікованими в Current Infectious Disease Reports, лікування лімфаденіту антибіотиками часто буває успішним на ранніх етапах розвитку хвороби. Однак збільшення поширеності стійких до антибіотиків бактерій вимагало вибору інших препаратів, які проявили меншу резистентність або зійшлися з іншими типами лікування.
- Анальгетики, або болезаспокійливі, інколи використовуються для боротьби з болем, особливо при лікуванні симптомів лімфаденіту у дітей. Звичайними анальгетиками є ацетамінофен (“Панадол”, “Парацетамол”) і нестероїдних протизапальних засобів (НПЗП – нестероїдні протизапальні засоби/препарати), що використовуються для зменшення запалення. Важливо знати про небезпеки легковажного застосування НПЗП, тому що вони підвищують ризик серцевої недостатності, появи виразок у шлунково-кишковому тракті і серйозних алергічних реакцій.
- У деяких випадках може знадобитися хірургічне втручання для дренування лімфатичного вузла, заповненої гноєм (абсцесу). Дослідження, опубліковані в Clinical Infectious Diseases, показують, що хірургічне втручання дуже ефективно, при цьому рівень позитивної динаміки варіюється від 81 до 92 %. Особливо у дітей при лікуванні шийного і подчелюстного лімфаденіту. Основним недоліком хірургічної терапії є ризик паралічу лицьового нерва і надмірне рубцювання (шрамування) тканин.
