Особливо небезпечні інфекції: список, симптоми та особливості лікування

У світі досить багато захворювань, які є рідкісними, лікуються складно або зовсім не піддаються терапії. Чума і холера – особливо небезпечні інфекції, які ведуть до смертельного результату. Крім них, звичайно ж, є й інші, подробиці про які наведені нижче. Наказ про особливо небезпечних інфекціях був виданий ВООЗ. У ньому були прописані основні профілактичні заходи, поведінка в разі зараження і контакту з хворим.

Чума

Чума (лат. pestis «зараза») – гостре природно-інфекційне захворювання, що відноситься до розряду карантинних станів. Чума – особливо небезпечна інфекція, що протікає винятково важко і супроводжується безперервною лихоманкою, ураженням лімфовузлів, порушення роботи легенів, серця, печінки. Заключна стадія представлена зараженням крові і летальним результатом.

Збудником особливо небезпечної інфекції є бубонна паличка, відкрита ще в 1894 році французьким ученим Олександром Йерсеном і японським лікарем-бактеріологом Китасато Сибасабуро. За їх висновками, цей агент переносять на собі чорні і сірі пацюки, бабаки, ховрахи, піщанки, мышеподобные гризуни, кішки, верблюди, деякі види бліх.

Зараження чумою відбувається миттєво при укусі блохи, заселенні місця проживання гризунами та іншими тваринами – носіями бубонної палички. Потрапляючи через мікротравми на шкірі, через слизові оболонки або кон’юнктиву, вірус починає поширюватися з космічною швидкістю. На місці укусу (зараження) у людини виникає гниюча папула, заповнена білої мутною рідиною. Після розтину гнійника інфекція поширюється по всьому тілу. Наступною стадією розвитку хвороби вважається набухання лімфовузлів і труднощі з ковтанням. Буквально через кілька годин у хворого відзначається різкий підйом температури, порушення процесів дихання і серцебиття, зневоднення.

Холера

Холера – це гостра кишкова інфекція, яка розвивається при ураженні людини вірусом вібріона. Хвороба проявляється проносом, блюванням, зневодненням, сухістю шкірних покривів і склер, загостренням рис обличчя, олигоанурией. Для виявлення холери застосовується скринінгове дослідження блювотних і калових мас, бактеріологічні аналізи

Холера – це особливо небезпечний інфекційний агент, наукова назва якого – Vibrio cholerae. На сьогоднішній день відомо більше 150 серогруп холерних вібріонів, які містяться в стічних водах і забруднених водоймах досить тривалий час. Як і будь-яка інша складна бактерія, Vibrio cholerae стійка до впливів зовнішнього середовища. Особливо сприятливим середовищем для неї є скисле молоко або м’ясо.

Згідно Санпін, особливо небезпечна інфекція відразу після зараження холерним вібріоном ніяк себе не проявляє. Інкубаційний період дії коливається від декількох годин до 5 днів включно. Розпал холери прийнято вважати гострим станом, коли вся симптоматика проявляється майже відразу. Протягом 10 годин тіло людини втрачає приблизно 20-30 % рідини, стілець є рідким і постійним, блювотні маси можуть бути джерелом зараження оточуючих людей.

Поліомієліт

Поліомієліт – вірусна інфекція, при якій уражається сіра речовина спинного мозку, що призводить до розвитку множинних паралічів, парезів. В залежності від форми хвороби у пацієнта можуть спостерігатися: гарячкові напади, порушення рухової функції, розлади травлення або швидкий розвиток периферичних паралічів, деформація кінцівок, астенічний синдром, порушення роботи вегетативної нервової системи.

В залежності від типу збудника, який потрапив у кров, розрізняють декілька основних форм хвороби:

  • Спінальна. Характерні мляві паралічі, парези грудини, нижніх і верхніх кінцівок, м’язів діафрагми, шиї і тулуба.
  • Бульбарна. Пов’язана з ураженням центральної нервової системи та розвитком мовленнєвих розладів – дизартрія, дисфонія. Крім цього, у хворого відзначається порушення функції ковтання, жування, збої в роботі серця, легеневі спазми.
  • Понтинная. У пацієнта відзначається повна або часткова втрата лицьовій міміки, втрата мови, звисання кута рота на одну половину обличчя.
  • Энцефалопатическая. Представлена тотальним ураженням мозкових і спинномозкових структур.
  • Змішана. Включає в себе всі відомі форми хвороби.

Натуральна віспа

Натуральна віспа (лат. variola, variola major) – особливо небезпечна вірусна інфекція, що передається повітряно-крапельним і аерозольним (пиловим) шляхом від зараженої людини. Інкубаційний період ЗНО становить 3-8 календарних днів. По закінченні цього періоду у хворого відзначаються всі епідеміологічні ознаки складного запального процесу. Про розпалі хвороби свідчать наступні симптоми:

  • важка інтоксикація;
  • двохвилева лихоманка;
  • освіта гнійних пустул на тілі;
  • неврологічні розлади (внаслідок не спадає високої температури);
  • порушення роботи дихальної і серцево-судинної систем – збільшення лімфовузлів, бронхіальні стенози, аритмія, слабкість грудних м’язів і труднощі вдиху-видиху.

Вірус натуральної віспи – патогенний агент зовнішнього середовища, найбільш стійкий до впливу температурних і інших природних факторів. Період його перебування на відкритому повітрі може значно перевищувати 60 днів. Антигенами ЗНО є:

  • ранній ES-антиген;
  • родоспецифический LS-антиген;
  • группо-специфічний нуклеопротеидный NP-антиген.

Загальний показник чутливості живого організму до впливу ЗНО становить 95-98 %. Проникаючи через слизові оболонки, мікротравми на шкірі всередину об’єкта, вірус починає швидко вбудовуватися в ДНК-структуру, приводячи до загального ослаблення імунних процесів. Головними шляхами передачі є:

  • Посуд.
  • Натільна білизна та гігієнічні приналежності.
  • Біологічно активні компоненти: кров, слина, сперма.
  • Шерсть домашніх тварин.

У тому випадку, якщо ЗНО призвів до загибелі людини, його тіло також є осередком особливо небезпечної інфекції.

Жовта лихоманка

Жовта лихоманка є однією з найбільш небезпечних вірусних інфекцій. Поширена в Центральній і Південній Америці, а також Африці. Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щорічно публікується список цих країн. У рік реєструється понад двісті тисяч випадків зараження, тридцять тисяч з них з летальним результатом. Збудником лихоманки є РНК-містить вірус. Джерелом поширення інфекції є тварини. Захворювання поширюється по трансмиссивному механізму.

Ознаки захворювання проявляються від 3 до 6 днів після заряджання. Жовта лихоманка існує в двох епідеміологічних формах:

  • лихоманка джунглів – це передача інфекції від комахи людині;
  • лихоманка населених пунктів – це передача інфекції від людини до людини.

Захворювання характеризується лихоманкою, висипом, ураженням органів видільної системи, печінки. Розвиток захворювання поділяється на кілька стадій:

  • гостра стадія з ознаками нудоти, блювоти і підвищення температури;
  • більш токсична друга стадія з розвитком жовтяниці і болями в животі.

За правилами ВООЗ при виїзді в країни сприятливого розвитку вірусу необхідно провести вакцинацію від даного вірусу. Дана щеплення діє 10 років і за необхідності проводиться повторно за 10 днів до відвідування країни.

Вірус Ебола

До особливо небезпечних інфекцій відноситься і вірус Ебола, яким можна заразитися через повітря або через їжу. Зараження може відбутися тільки під час контакту здорового організму і біологічної рідини зараженого, не так давно померлого від цієї хвороби. Якщо говорити простіше, вірус передається з кров’ю, слиною, потом, сльозами, спермою, сечею, кишкової слизом і блювотними масами. До того ж зараженими можуть бути і предмети, недавно використовувані хворим, на яких залишилися будь-які з перерахованих вище продуктів життєдіяльності організму.

До прояву симптомів людина не є заразним, навіть при наявності вірусу в організмі. Симптоми з’являються через 2 дні, максимум 3 тижні. Хвороба супроводжується:

  • високою температурою, починаючи з 38,5 °С і вище;
  • головними болями;
  • суглобовими і м’язовими болями;
  • болем у горлі і його почервонінням;
  • слабкістю м’язів;
  • відсутністю апетиту.

По ходу течії і розвитку захворювання у пацієнта зменшується число клітин, відповідальних за згортання крові. Результатом цього стає поява як внутрішнього, так і зовнішнього кровотечі. Часто хворі страждають від кров’яний блювоти, проносу і висипу. Це головні проблеми особливо небезпечної інфекції. За даними, отриманим завдяки спалаху епідемій в 2013-1014 роках, вдалося встановити смертність хвороби, вона складає 50 %. Але також були і спалаху хвороби, у яких смертність досягала 90 %.

Вірус Марбург

Вперше про вірус Марбург, або геморагічної лихоманці Марбурга, заговорили у 1967 р., після низки епідемій, що спалахнули в Марбурзі, Бєлгороді та Франкфурті-на-Майні. Зараження сталося після контакту людей з африканськими зеленими мавпами. Крім цього, переносниками вірусу є плодоїдні кажани з сімейства Pteropodidae. Таким чином, поширення вірусу збігається з середовищем існування цих тварин. Захворювання характеризується високою здатністью заражати і важким перебігом. Показники смертності досягають 90 %. Інкубаційний період становить від 2 до 21 дня.

Перша симптоматика проявляється різко: лихоманка, сильні головні болі, міалгія в поперековій області, висока температура. Вірусні частинки розмножуються у всіх органах організму, вражаючи лімфоїдну тканину, печінку, селезінку, шкіру і головний мозок. Нерідко відзначають локалізовані некрози органів сечостатевої системи. На наступній стадії з’являються нудота, блювота і профузна діарея, що триває до декількох днів. З розвитком хвороби симптоми стають все більш важкими: стрімка втрата ваги, панкреатит, дисфункція внутрішніх органів, порушення центральної нервової системи, що супроводжуються галюцинаціями і маренням.

Частими проявами є шлунково-кишкові, маткові та носові крововиливи. Обнаруживающаяся в сечі та фекаліях кров являє собою небезпеку, оскільки служить джерелом зараження. Що стосується летальних результатів, то смерть настає на 8-16 день після прояву перших симптомів, їй передує шоковий стан пацієнта і рясні крововтрати, у тому числі і крововиливи під кон’юнктиву.

Не існує спеціалізованого лікування або вакцини. Пацієнтам проводять симптоматичне лікування: внутрішньовенні вливання водно-сольових розчинів, переливання крові, оксигенотерапію.

Клінічні прояви захворювання ідентичні з іншими тяжкими інфекціями, такими як черевний тиф, лептоспіроз, холера та інші. Точна діагностика може бути проведена тільки в лабораторних умовах (з дотриманням особливих заходів контролю і безпеки) за допомогою реакції сироваткової нейтралізації та полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскриптазою (зт-ПЛР).

У виживших пацієнтів період відновлення має затяжний характер: довго зберігається нерухомість, біль, алопеція розвивається. Також супутніми захворюваннями можуть стати енцефаліт, орхіт, пневмонія і когнітивні порушення. Були експериментальні спроби лікування сироваткою, отриманої від видужуючих, проте її ефективність не була доведена. В даний час проводиться тестування ряду потенційних вакцин, але їх використання в клінічних випадках стане можливим тільки через кілька років.

Тиф

Є три різновиди тифу, і навіть клінічні симптоми у них схожі:

  • Висипний тиф – це інфекційна хвороба, джерелом якої є воші-паразити. Якщо говорити по суті, то укус не є причиною зараження. Через ранку інфекція потрапляє в організм. Після цього збудник добирається до лімфотоку, а після закінчення інкубаційного періоду і в кров’яну систему. Але все це станеться, якщо місце укусу буде расчесано.
  • Поворотний тиф теж є інфекційним і остропротекающим захворюванням, яке переноситься паразитами. Його схильність відступати і повторно активізуватися є однією з відмінних рис цієї хвороби. У збудника тифу гнучке будова, це дає йому здатність змінювати свій структурний вигляд.
  • Збудники черевного тифу потрапляють в організм через продукти харчування. Цю кишкову інфекцію викликають мікроорганізми з роду сальмонел.
  • Ще однією характеристикою особливо небезпечної інфекції називають лихоманку, яка є спільним симптомом для кожного виду тифу. Висипний тиф розпізнається за висипки, головного болю та слабкості. Якщо мова йде про поворотному тифі, то лихоманку доповнить делірій – гострий розлад психіки з сильними тривожними нападами, порушеною орієнтацією і чуттєвим маячнею. Також селезінка з печінкою будуть збільшені. У хворого на черевний тиф спостерігаються наступні симптоми:

    • Знижений апетит.
    • Загальна слабкість.
    • Брадикардія.
    • Блідо-рожевий висип – розеоли.
    • Порушене лихоманкою свідомість.

    Малярія

    Малярія входить в перелік особливо небезпечних інфекцій. Це інфекційно-паразитарне захворювання, яке проявляється підвищенням температури тіла, недокрів’ям, гепатомегалією і спленомегалією. Переносниками цього вірусу є комарі та інші кровоссальні комахи. Саме тому хвороба широко поширена в країнах Південної Америки та Південно-східної Азії.

    Джерелом вірусу є найпростіші кровоссальні організми – комарі, які заносять бактерію при впорскуванні антисептичної речовини. Після потрапляння зарази в кров відбувається поступове ураження клітин печінки. Воно ж вважається першою трансплацентарною стадією. В подальшому послаблений токсичними речовинами і вірусом організм перестає активно чинити опір і відкриває доступ малярії безпосередньо до клітин крові – еритроцитів.

    Хворий малярією людина має жовтушність шкірних покривів, низький гемодіаліз, стан слабкості, порушення травних функцій, проблеми з опорно-руховою системою, неврологічні порушення. Розпал хвороби характеризується різким збільшенням температури тіла, вираженим кисневим голодуванням, зміною форми стоп і кистей рук. У маленьких дітей малярія протікає особливо важко. Смертність від цієї інфекції становить 80 із 100 новонароджених.

    Профілактика

    У РФ безліч захворювань такого ступеня складності, що при епідемічному спалаху з ними впоратися важко. Наслідки не тільки важкі, але і можуть бути з летальним результатом. Щоб епідемії не завдавали шкоди здоров’ю громадян, що живуть в Росії, медики проводять періодично профілактику особливо небезпечних інфекцій:

  • Тимчасово ізолюють всіх, хто захворів першим.
  • Уточнюють діагноз хворого, щоб не було сумнівів у тому, що припущення було правильним.
  • Збирають інформацію про хворого і фіксують в медичних бланках для архіву, в подальшому ці записи можуть взяти на дослідження.
  • Надають хворому першу медичну допомогу.
  • Забирають у хворого для вивчення в лабораторії всі необхідні для аналізів матеріали.
  • Намагаються з’ясувати весь список тих осіб, які встигли побувати в близькому контакті з хворою людиною.
  • Всіх, хто контактував з хворим, поміщають в ізолятор для спостереження за ними в період карантину до тих пір, поки не стане ясно, здорова людина або теж заразився.
  • Проведення дезінфекції всіх осіб, як хворих, так і тих, хто був у контакті, але ще не захворів.
  • До числа небезпечних хвороб відносять: всі види вірусних лихоманок, холеру, чуму, нові штами грипу, віспу, малярію,ТОРС.

    Як уберегти людей від особливо небезпечних інфекцій? Заходи щодо профілактики хвороб – пункт номер один в боротьбі з інфекціями. Корисна, доступна інформація підвищує грамотність населення в такого роду питаннях і дає шанс захистити людей від можливого зараження.