Діагностичні заходи
Домашньому лікування хронічного гаймориту передує комплекс обов’язкових дослідницьких процедур. Діагностика даного захворювання грунтується на результатах складного лабораторного та інструментального скринінгу. В першу чергу, враховуються:
- анамнестичні дані (наявність вогнищ інфекції, рівень санації ротової порожнини, перенесений гострий гайморит в минулому та інша інформація);
- об’єктивне всебічне обстеження (пальпація особи в проекції носових гайморових порожнин, виявлення слідів виділень секрету з запаленого синуса на задній стінці гортані);
- результати аналізів крові (клінічного та біохімічного) для визначення рівня лейкоцитів, нейтрофілів, ШОЕ, гострофазових показників;
- висновок фахівців після риноскопії – процедури, яка демонструє запальні зміни слизової оболонки носа, наявність гною в середньому носовому ході;
- рентгенографія верхньощелепних пазух (при необхідності лікування хронічного гаймориту у дорослих уражені синуси будуть частково затемнені на знімку, а у важких випадках – затемнення тотально).
Іноді лікарі вдаються до такого дослідницькому методу, як диафаноскопия. Його застосовують з метою просвічування щоки і нижнього століття на стороні ураженого синуса. Якщо у пацієнта під час процедури не виникає відчуття світла в оці, гайморит підтверджується. До діагностичної пункції вдаються у виняткових випадках зважаючи на високій інвазивності обстеження.
