Мінорна тональність — особливості, властивості і вимоги

Мажор і мінор – два основних класичних європейських лада в музиці. У них написані практично всі музичні композиції, проте вони не єдині. Крім них існує ще безліч ладових видів, наприклад:

  • іонійський;
  • дорійський;
  • фрігійський;
  • міксолідійський;
  • эолийский;
  • локрийский.

Але як вже було сказано раніше, мажорні та мінорні тональності є найпоширенішими.

Визначення dur і moll

“Мажор” латинською позначається dur. Відповідно, moll у перекладі – “мінор” (є схожість у звучанні термінів, тому запам’ятати вважається не дуже важким завданням).

Музичний лад є сукупністю зі стійких та нестійких сходинок, збудованих за певною схемою.

Різниця між dur і moll

Всім відомо яскраво виражену відмінність двох головних ладів один від одного:

  • мажор – весело і світло (у перекладі з латинського – “великий”);
  • мінор – сумно і похмуро (у перекладі з латинського “малий”).

Але якщо дивитися з професійної точки зору, то різниця в звучанні має під собою базу, здатну обґрунтувати цей ладовий контраст.

Цікаве:  9 симфонія Шостаковича та її історія

Виходячи з курсу музичної граматики, слід, що гамма складається з 7 нот (8-я є першою, але тільки наступного октави), кожна нота, іншими словами, – це щабель. Отже і кількість цих самих ступенів буде дорівнювати семи. Незважаючи на те, що вони входять в одне сімейство (наприклад, тональність До-мажор або До мінор), виконують різні функції.

Так, членів сім’ї поділяють на стійкі і нестійкі ступені. Перші відіграють роль основи для тональності, другі ж можуть “гуляти” і є непостійними. Вони переповзають (вирішуються) у стійкі або ж проходять модуляцію (перехід у іншу тональність).

В мінорі стійка III щабель завжди буде знижена на півтону (з Мі в Мі-бемоль). Саме цей знак альтерації (бемоль) робить мінорний тризвук таким.

Тризвук – акорд з трьох ступенів.