Що таке пафос в літературі: визначення і приклади

Про те, що таке пафос, замислюється рано чи пізно читач будь-якого жанру літератури. Подібне явище зустрічається досить часто, а тому людям важливо знати про нього докладну інформацію. Пояснення термінології з історією виникнення і діленням на різновиди можна знайти в статті.

Термінологія в давності

Якщо переводити, що таке пафос, дослівно з грецької мови, то термін буде означати пристрасть, страждання або наснагу. Аристотель першим дав правильне пояснення цього літературного прийому. Це передача почуття страху або інших сильних емоцій через потужний вчинок героя. Найчастіше це трагічні події, які вводять читача в стан катарсису, де можна переосмислити те, що трапилося. До страждання головного героя приводять його власні вчинки і низка подій, яка трапляється після них. Штовхає на такі дії персонажа завжди сильна пристрасть або наснагу, а тому сильні переживання для читачів або глядачів творіння гарантовані. Сучасні письменники говорять про пафос як про емоційному тоні твору або настрої, звідки і пішли різновиди.

Перші застосування

Що таке пафос, було невідомо до тих пір, поки цим прийомом не почали активно користуватися оратори. Майстерність прекрасно говорити давалося далеко не всім, адже доносити мови великому натовпі людей було складно. Саме тому були створені основні поняття, на які можна було орієнтуватися. Термін «логос» позначає всі знання та ідеї оратора, якими він зможе користуватися в ході проголошення промови. «Етос» є сукупністю особистісних якостей людини та їх використанням перед групою слухачів для пробудження моральних ідеалів. В свою чергу поняття «пафосу» було повною протилежністю другого терміну. Це передаються емоції з вуст автора, які повинні задавати певний тон настрою слухачів. Не завжди вони можуть бути позитивними, адже все залежить від переслідуваних цілей оратором. Наприклад, для обурення пафос повинен бути використаний в якості вказання на певні вади, злобно висміювати щось, мати повністю негативні риси.

Жертовність героїв

Про те, що таке пафос героїчного стилю, знає кожен читач творів, де головні персонажі є великими воїнами, борцями за праве діло і іншими типажами в цьому роді. Центральний персонаж прагне зробити важливий вчинок, а тому обов’язково йде на ризик для себе або близьких людей. Без цієї важливої риси героїчний пафос не може існувати. Цю роль можуть виконувати деякі важливі для людини цінності чи моральні принципи. Другою обов’язковою умовою використання прийому є необхідність діяти вільно. Йти на ризик з можливими жертвами з чийогось примусу вже не буде геройством. Тільки потужний вільний позив до зміни світу або створення своїх ідеалів може дати відчути читачеві, що таке героїчний пафос. Яскравими прикладами такого прийому є більшість героїв грецької міфології. До цього списку належить Геракл, Ахілл, Гектор, Персей та інші, що запам’яталися своїми ризикованими подвигами заради досягнення мети.

Драматичне оповідання

Значення слова “пафос” можна зрозуміти на прикладі драматичного стилю, де прийом використовується в більшості випадків. У творах з його наявністю автор намагається максимально точно і емоційно передати всі душевні тривоги і страждання персонажів. Орієнтації на головного героя в цьому випадку немає, адже кожна людина на сторінках книги може переживати внутрішню боротьбу, непорозуміння в особистому житті, загальне нерозуміння сокровенних ідей. Ці проблеми розглядаються під призмою детальності, щоб читач зміг глибше зрозуміти всю суть. Нерідко письменники застосовують такий прийом поряд із засудженням героїв за їх дії, невірний хід мислення або негативні прагнення, які призвели до подібної проблематики. Бувають випадки, що драматизм виникає під тиском зовнішніх чинників, які можуть навіть розщепити особистість на частини. Тоді драма вже повноцінно переростає в трагедію, що прекрасно показав Булгаков у романі «Біг».

Трагедія на сторінках

Трагічний пафос в літературі далеко не рідкість і застосовується в найрізноманітніших стилях. Він визначається повним усвідомленням своїх втрат, які вже не можна повернути назад. Ця втрата обов’язково повинна бути вагомою, щоб показувати всю трагедію подій, що відбуваються. Це можуть бути життєві цінності, розпад моральних принципів, показ хибності ідеології, застарілість культурних віянь, а найчастіше просто відхід з життя. Це може бути один з центральних персонажів або ж хтось із близьких людей. Подібні втрати обов’язково повинні бути закономірними в ході виникнення якогось конфлікту. Якщо цього не буде, тоді втратиться значення слова “пафос” в його головному вигляді. Ще однією важливою рисою трагічного стилю застосування прийому є обов’язкова розв’язка трапилася проблеми, але з вищеописаними втратами. Яскравими прикладами в цьому випадку можуть служити оповідання «Біла гвардія» Булгакова або «Гроза» Островського.

Висміювання

Зрозуміти, що таке пафос у літературі, на прикладі сатиричного стилю іноді буває складно. Все тому, що автор в обуренні висміює різні вади людей, їх існування в побуті, різні ідеології та інші речі. Найчастіше зразком для застосування сатири стає певний типаж характеру, якими володіє персонаж у сюжеті. Така особистість нічого собою не являє, але об’єктивно намагається бути неймовірно важливою, розумною, проникливою. Наділити себе іншими властивостями, які їй зовсім не притаманні, є головним посилом до виникнення сатиричного пафосу. Коли людина починає емоційно переосмислювати такого персонажа, то його буде найчастіше злити подібне протиріччя або ж викликати сміх. Гоголь чудово показав застосування прийому на брехливому хвалебном тоні, яким описував вищі верстви суспільства столиці його часів. Іронія і сатира у цьому випадку покликані показувати парадокс, від якого звичайного мислячій людині захочеться сміятися. Часто сатира показує абсурдність особистості, що призводить до відразі у читачів.

Прямі почуття

Види пафосу в літературі бувають різними, і сентиментальний займає серед них своє місце. Цей прийом використовується авторами досить уміло, адже кожній людині властива чутливість. Це слово в перекладі на французьку мову і позначає назву стилю. Прийом часто зображують для показу співчуття людині з його бідами, але тут ніяких дій не передбачено. Сентиментальність відіграє роль психологічного замінник реальної фізичної допомоги. Подібні переживання всередині себе може переживати навіть самотній персонаж, який засмутився з певних причин. Це можна побачити у творі Гете «Страждання юного Вертера», де головний герой молодий юнак прагнув потрапити в суспільство дворян. Коли ж йому це вдалося зробити, то він був приголомшений тими принципами, за якими вони живуть. Щоб залікувати цю рану, хлопець шукає себе в простоті сільського життя, допомоги бідним людям, милуванні природою. До загальних сентиментальним емоціям додалася безнадійна любов, що призвело до самогубства.

Романтика

Підйом громадянської свободи у своїх діях для романтичної особистості є безпосередньо пов’язаним з однойменною стилем пафосу. Головний герой мріє про певних ідеалах у властивій манері, чим викликає стан захвату всередині себе. Персонажі, на яких показуються приклади романтичного пафосу, завжди духовно багаті, але виявити цю рису їм не вдається. Життя завжди вставляє їм палиці в колеса, не дозволяє повністю розкритися, що вносить нотки трагічності. Для суспільства романтичні особистості з характерним проявом почуттів завжди є ізгоями і їх в ряди звичайних людей не приймають. Виникає конфлікт яскравою романтичної особистості з соціумом, який не хоче розуміти прагнення духовно багатої людини до ідеалів.