Виробнича собівартість: розрахунок і аналіз

Собівартість продукції є важливим економічним показником. Вона оцінюється кожним підприємством. Це дозволяє визначити кількість витрат, які визначалися на підприємстві в певному періоді. Особливої уваги заслуговує виробнича собівартість. Як розраховується і аналізується представлений показник, буде розглянуто далі.

Визначення

Повна виробнича собівартість є найважливішими показниками, які характеризують діяльність організації. Вони дозволяють визначити рентабельність, а також зробити висновки про правильності управлінських рішень. Собівартість – це витрати, які формуються на підприємстві у процесі його діяльності.

Кожна організація займається випуском товарів або наданням послуг. В ході своєї виробничої діяльності вона витрачає певні ресурси. Це можуть бути сировина, енергія, праця робітників і т. д. Вони називаються виробничими витратами. Це всі витрати, які визначаються в ході випуску готової продукції від моменту надходження сировини в технологічний цикл та отримання кінцевого результату.

Кожне підприємство зацікавлене у зниженні собівартості. Однак цей процес повинен бути розумним. Із зниженням собівартості може падати якість товарів. Продукт, що отримується в ході технологічного циклу, повинен задовольняти вимоги покупців. Інакше його просто не будуть купувати. У цьому випадку компанія зазнає збитки, так як досягти бажаної кількості прибутку від реалізації не вдається.

Сьогодні при розрахунку витрат, які компанія понесла в ході своєї діяльності, застосовуються такі поняття, як повна виробнича собівартість продукції. Вони мають декілька відмінностей. Виробнича собівартість відображає витрати, які були обумовлені безпосередньо процесом виробництва. Вони формуються від початку технологічного циклу до відвантаження готової продукції на склад. Повна собівартість враховує також витрати, які будуть додатково понесені при реалізації. До виробничої собівартості додаються в цьому випадку витрати на упаковку, рекламу і транспортування продукції.

Структура

Щоб визначити виробничу собівартість, необхідно знати її структуру. Витрати формують в окремі групи за певними ознаками. У першу категорію входять матеріальні витрати. У виробничого підприємства це одна з найбільших груп витрат.

Матеріальні витрати включають в себе сировину, з якого виробляється готова продукція, а також матеріали, які необхідні для організації випуску. Вони повністю переробляються в процесі одного технологічного циклу, змінюючи свою первісну форму.

Також до матеріальних витрат відносяться енергетичні витрати. Це може бути електроенергія, газ та інші подібні ресурси. Ще однією складовою виробничої собівартості матеріальної групи є витратні компоненти (наприклад, мастило, пальне тощо) та інше.

У другу групу виробничих витрат входять витрати на оплату праці. Вони підрозділяються у відповідності з категорією співробітників компанії. Окремо враховуються витрати на оплату праці основного персоналу, фахівців, працівників допоміжних відділів, службовців, молодшого персоналу. Також до цієї групи витрат входять відрахування в страхові фонди.

Третьою групою витрат є витрати, пов’язані із зносом технологічного обладнання. Це амортизаційні відрахування, які теж відносяться на собівартість. Ці кошти надходять у спеціальний фонд і споживаються при значному зношенні обладнання. На ці кошти набувають нові верстати, агрегати та інші компоненти техніки.

Також існують інші витрати. Вони визначаються особливостями діяльності компанії.

Коли проводять розрахунок?

Потреба розрахувати собівартість продукції виробничого підприємства може виникнути з різних причин. Цю процедуру проводить будь-яка комерційна організація, незалежно від масштабу своєї діяльності. Під час аналітичних, економічних досліджень показників роботи підприємства проводиться розрахунок собівартості.

Часто необхідність у проведенні подібної роботи виникає в процесі пошуку резервів для зниження кількості витрат. Це дозволяє збільшити рентабельність виробництва, ефективність роботи підприємства. Також собівартість розраховують у процесі формування цінової політики.

Подібну роботу також виконують в процесі дослідження ефективності управлінських рішень і виробничої діяльності компанії. Особливо це стає актуальним при впровадженні в технологічний цикл нового обладнання, після розширення асортименту продукції.

У процесі планування також проводять розрахунок собівартості. При цьому вдається відстежити динаміку зміни цін на продукцію, вжити своєчасні дії щодо її поліпшення.

Виробнича собівартість готової продукції розраховується при проведенні хозрасчетов, а також у процесі дослідження показників рентабельності виробничої діяльності організації. При аналізі прибутку, а також чинників, які на неї вплинули в звітному періоді, також проводять подібні дослідження.

Фактори, що впливають на собівартість

Витрати виробнича собівартість у кожній організації можуть суттєво відрізнятися. Тому, виконуючи розрахунок і аналіз, порівнюють показники в динаміці за кілька періодів, а також між аналогічними підприємствами-конкурентами в конкретній галузі.

На показник собівартості можуть впливати певні фактори. Це обов’язково враховують у ході аналізу цього показника. В першу чергу на собівартість впливає кількість продукції, що випускається підприємством. При цьому враховують вартість одиниці готової продукції як роздрібної, так і оптової ціни.

На показник впливає кількість етапів, які включає в себе виробництво. Співставлення собівартості проводиться в одній і тій же точці технологічного циклу. Тому порівнювати можна тільки однотипні товари, які характеризуються однаковими властивостями.

На показник собівартості впливає обсяг витрат, які були понесені в ході виробничого циклу. Також на цей показник впливає спосіб аналітичної оцінки. Нормативна, планова і фактична виробнича собівартість можуть значно відрізнятися.

При цьому ціна може формуватися усередині одного цеху, а також в рамках всього виробництва. У другому випадку до цеховими витратами, понесеними у ході виробництва продукції, додаються ще загальні та цільові витрати підприємства. Тому на кожному рівні собівартість розглядають окремо.

Нормативна, попроцессная методика

Фактична виробнича собівартість продукції може бути розрахована різними способами. Це дозволяє максимально ефективно оцінити показник. Сьогодні застосовується 4 методики калькулювання собівартості. Це нормативний, показный, попередільний і попроцесний підхід. Вони мають ряд відмінностей.

Нормативна методика передбачає проведення процедури розрахунку в певній послідовності. Спочатку проводиться розрахунок ціни реалізації кожної одиниці групи товарів. Потім враховується рівень коливань, який був зафіксований у досліджуваному періоді щодо виробничих нормативів.

Наступний етап передбачає визначити рівень витрат, понесених за цей час. При цьому враховуються встановлені норми і відхилення від них. Це дозволяє визначити причини таких невідповідностей. Після цього проводиться розрахунок первісної вартості продукції.

Фактична виробнича собівартість підійде підприємствам, які виготовляють великі партії продукції за короткі терміни. Спочатку компанія підраховує всі витрати, які були понесені нею у процесі технологічного циклу. Далі одержаний показник ділять на кількість одиниць виготовленої продукції. Це дозволяє визначити собівартість одного виробу.

Щоб полегшити процедуру контролю, розрахунок проводиться на різних стадіях виробництва. Це дозволяє не допустити помилок. Негативні фактори можна визначити безпосередньо на етапі їх виникнення.

Попередельная, показна методика

Виробнича собівартість виробів може бути підрахована за допомогою попередельной методики. Цей похід застосовують підприємства з різним масштабом виробництва. Це представники таких галузей, як сільське господарство, промисловість.

У процесі розрахунку проводиться калькуляція витрат, понесених в ході виконання одного замовлення. Після цього результат ділять на кількість партій, або на кількість однорідних виробів.

Показный метод підходить для багатьох підприємств для обчислення собівартості продукції. Спочатку підраховують всі прямі витрати, які виникли в ході виробничої діяльності компанії. Їх обчислюють для кожного окремого замовлення. Далі визначається сума одиниці продукції для кожної партії однотипних товарів. Для цього підсумкову суму всіх витрат ділять на кількість готових виробів у розрізі кожного конкретного замовлення.

Виробнича собівартість продукції при цьому може бути згрупована за різними ознаками. За місцем виникнення витрати можуть бути виробничими, цеховими, обумовленими на ділянках чи інших структурних підрозділах. Групування може здійснюватися по носіям витрат. У цьому випадку окремо розраховують собівартість для кожного однорідного типу товарів.

За видами калькуляції витрати можуть бути враховані за економічними показниками. Це дозволяє визначити, які фактори вплинули на збільшення собівартості в динаміці.

Розрахунок

Виробнича собівартість реалізованої продукції розраховується за простою формулою. Для цього потрібно підсумувати всі витрати, які виникли в процесі виготовлення продукції. У спрощеному вигляді формула виглядає так:

ПС = МЗ + ЗП + А + ПР, де ПС – виробнича собівартість, МЗ – матеріальні витрати, ЗП – зарплата персоналу; А – амортизаційні відрахування; ів – інші витрати.

До інших витрат можуть бути віднесені загальновиробничі і загальногалузеві витрати, цільове фінансування. Однак це дуже загальна формула. В неї можуть входити й інші статті, які визначаються в ході виробничої діяльності організації. Кожна стаття витрат розглядається в динаміці. Це дозволяє визначити, які чинники впливали на формування собівартості.

Кожен показник, який застосовується в ході розрахунку, оцінюється в процентному співвідношенні до загальної суми витрат. На структуру впливає галузева приналежність організації, інші внутрішні та зовнішні фактори. Це не дозволяє дотримуватися одного рівня собівартості в різні періоди часу.

Приклад

Щоб зробити розрахунок виробничої собівартості, потрібно розглянути приклад цього процесу. Для цього потрібно врахувати ряд даних, які визначаються за результатами виробничої діяльності компанії. Наприклад, у компанії в минулому місяці були враховані наступні витрати;

  • сировина і матеріал – 50 тис. руб.;
  • залишки виробничих ресурсів – 0,9 тис. руб.;
  • комплектуючі, напівфабрикати – 3 тис. руб.;
  • енергія, паливо – 6 тис. руб.;
  • зарплата – 45 тис. руб.;
  • премії – 8 тис. руб.;
  • відрахування в Пенсійний фонд – 13,78 тис. руб.;
  • послуги інструментальних цехів – 3,3 тис. руб.;
  • загальновиробничі витрати – 13,55 тис. руб.;
  • загальногосподарські витрати – 17,6 тис. руб.;
  • непереборний шлюб – 0,94 тис. руб.;
  • нестачі – 0,92 тис. руб. (в межах норми) і 2,15 тис. руб. (понад норми);
  • незавершене виробництво – 24,6 тис. руб.

Спочатку визначають матеріальні витрати: 50 – 0,9 = 49,1 тис. руб. До отриманої суми потрібно додати витрати на енергію, напівфабрикати: 49,1 + 3 + 6 = 58,1 тис. руб.

Далі визначаються витрати на оплату праці: 45 + 8 + 13,78 + 58,1 = 124,88 тис. руб. Коли буде встановлена загальна сума, до неї треба додати загальновиробничі, загальногосподарські витрати: 3,3 + 13,55 + 17,6 + 124,88 = 159,33 тис. руб.

Недостача, яка була встановлена в межах норми, потрібно вирахувати із показника понад норми. Отриманий результат додають до загальної суми: 2,15 – 0,92 + 159,33 = 160,56 тис. руб.

Так як на підприємстві є незавершене виробництво, його потрібно відняти із загальної суми витрат за цей період. Цей показник буде врахований у наступному періоді: 160,56 – 24,6 = 135,96 тис. руб. Це і є сума виробничої собівартості.

Аналіз витрат на одиницю продукції

Виробнича собівартість продукції вимагає правильного аналізу. Це дозволяє виділити існуючі проблеми і запобігти їх появі в майбутньому. В ході аналізу проводять оцінку собівартості одиниці продукції. Для цього показник в грошовому еквіваленті ділять на кількість вироблених товарів. Розрахунок проводиться в оптових цінах.

Показник порівнюють з плановими показниками. Якщо є відхилення, визначають причину такого явища.

Також проводиться оцінка суми витрат за їх видами. Також аналізується їх структура. Якщо якась стаття необґрунтовано зросла, вживають заходів щодо усунення такого негативного явища. Далі показники оцінюють в динаміці. Їх порівнюють за кілька періодів. При цьому знаходять абсолютне (в тис. руб.) і відносне відхилення (у відсотках). Це дозволяє встановити темп приросту.

Також структуру порівнюють з плановою. При наявності відхилень визначають причину, знаходять шляхи для вирішення подібних проблем. Аналіз проводять раз на рік, квартал або щомісяця. Частоту вибирають у відповідності з особливістю діяльності компанії та її оточенням.

Методичні прийоми

Виробнича собівартість вимагає контролю з боку керуючих органів компанії. Для цього застосовують різні методичні прийоми. Діагностику та аналіз проводять у розрізі одиниці продукції.

Проводиться вибір найкращого варіанту випуску тих чи інших продуктів з урахуванням потреб ринку. Також необхідно оцінити ефективність витрат. Для цього розраховують, скільки прибутку припадає на кожен витрачений рубль.

Кожна група виробів порівнюється з показниками попереднього року. Далі їх собівартість зіставляють з плановим показником. При цьому враховують рівень рентабельності виробництва. Далі кожна група виробів оцінюється в розрізі статей калькуляції. Це дозволяє виявити можливості для підвищення конкурентоспроможності продукції.

Щоб виконати аналіз, вивчають дані звіту калькуляції. Тут представлена інформація про витрати в цілому на виробництво певного виду продукції, а також його окремих частин, комплектуючих. Потрібно враховувати дані, які будуть отримані за іншими напрямами випуску продукції. Це дозволить виявити загальні для виробництва негативні чинники, що стримують його розвиток.

Розглянувши особливості виробничої собівартості, можна здійснити її розрахунок, зробити аналіз щодо отриманого результату. Ця робота необхідна для зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності готової продукції.

Загрузка...