У 1973 році Генеральною асамблеєю ООН була прийнята конвенція про припинення злочину апартеїду. Ця політика расової дискримінації активно проводилася керівництвом ПАР протягом декількох десятиліть. Згодом термін став застосовуватися і щодо сегрегації за кольором шкіри і дискримінації за іншими ознаками, що проводиться керівництвом інших країн. Про злочини, які були вчинені проти чорношкірого населення Південної Африки, політики апартеїду, а також про його проявах, що спостерігаються у різних куточках планети, розповість ця стаття.
Передісторія
Перші європейські поселення з’явилися на території сучасної Південно-Африканської Республіки в 1652-му році. Спочатку це були колоністи-протестанти з Нідерландів, а пізніше туди бігли французькі гугеноти. Через 100 років почалися Капські прикордонні війни, пов’язані з прагненням «білих» захоплювати все нові землі, придатні для землеробства, які місцеве темношкіре населення вважало своїм споконвіку.
На початку 19-го століття колонія, в якій більшість білих громадян були вихідцями або нащадками з Нідерландів, була завойована британцями. Відразу ж після цього англійський парламент прийняв рішення про скасування рабства. У 1833-му році це рішення стало реалізовуватися і на території колоній, що призвело до невдоволення з боку білих фермерів буров. Їх організований опір стало причиною утворення двох незалежних держав (Трансвааль і Оранжева республіка) і до двох війн між місцевими громадянами голландського походження і британцями. Поразка бурів в останній з них привело до утворення в 1910-му році Південно-Африканського Союзу, який став домініоном Британської Імперії. У 1939-му році в країні сформувалася права Національна партія (НП), яка не приховувала своїх симпатій Третього рейху і виступала за расову сегрегацію.
Початок політики апартеїду
Слово «апартхейд», яке в перекладі з африкаанс (діалект нідерландської мови, спочатку сформувався в середовищі європейських поселенців Південної Африки) був вжитий в 1917 році Яном Християном Смэтсом, що став згодом прем’єр-міністром ПАС.
Згідно з визначенням, прийнятим у наукових колах, апартеїд — це офіційна політика расової сегрегації, що проводилася правила Національною партією в ПАС, (пізніше в ПАР) з 1948 по 1994 рік. Проте перші його прояви на державному рівні були позначені вже у 1912 році, коли набув чинності Земельний акт і були введені обмеження на наймання на роботу чорношкірих громадян.
Прихід до влади правих
В ході передвиборної кампанії 1948 року НП представила програму, основу якої становила політика апартеїду. Це дозволило їй стати лідером перегонів, а потім сформувати коаліційний уряд з Партією африканеров. Таким чином, в країні до влади прийшли люди, які були членами або підтримували вкрай націоналістичну організацію Брудербонд, в яку входили нащадки європейських емігрантів.
Основні положення
У будь-якій цивілізованій країні вже не одне десятиліття дітей вчать, що апартеїд — це зло. Однак багато хто не знає, в чому він виражався.
Для тих, хто не знайомий з цим явищем, скажемо, що апартеїд в ПАР ґрунтувався на Законі про групових областях, прийнятому в 1950 році. Він наказував народів банту, що проживають на території країни з 6-го століття нашої ери, селитися тільки в спеціальних резерваціях-так званих бантустанах. Виїзд за їх межі і поява в містах можна було здійснювати лише за спецдозволом або при наявності вільного робочого місця. При цьому чорношкіре населення залучалося виключно до виконання низькооплачуваних і непрестижних робіт, як правило, у сфері обслуговування «білих» громадян. Згодом корінні жителі були позбавлені майже всіх цивільних прав.
Якщо говорити цифрами, то в роки апартеїду в ПАР уряд спробував розділити країну на окремі держави, відвівши 87% землі «білим», «кольоровим» і індійцям, а 13% поділивши між десятком «резервацій» для чорношкірих африканців, що складали близько 80% всіх мешканців ПАР.
Прояви апартеїду в сфері освіти та охорони здоров’я
У відповідь на критику міжнародних організацій, які займаються захистом прав людини, і представників європейських «лівих» рухів, влада ПАР стверджували, що такі послуги були окремими, але рівними» для темношкірого і «білого» населення. Проте їх якість суттєво відрізнялося. Зокрема, хоча в бантустанах не було недоліку в медичних працівників, їх професійна підготовка залишала бажати кращого.
Уряд ПАР вказувало, що це пов’язано з тим, що протягом ряду років уряд вимагав від керівництва вузів для «чорних» бути більш поблажливими до темношкірим студентам, щоб останні мали можливість отримати вищу освіту, навіть при тому, що надходили в університети, маючи недостатній багаж шкільних знань.
Порушення основних прав людини
У часи апартеїду в ПАР були прийняті закони, які забороняли змішані шлюби, а також перелюбу і позашлюбний секс між людьми з різним кольором шкіри. Крім того, в країні була введена расова класифікація громадян на «білих», «кольорових», індійців і африканців. Це був перший випадок подібного роду після падіння Третього рейху.
Вирішальною ознакою, по якому громадянина ПАР відносили до тієї чи іншої групи, був колір шкіри. Проте були непоодинокі випадки, коли члени однієї сім’ї потрапляли у різні расові групи. Це породжувало людські трагедії, так як, якщо людину переставали вважати «білим» і відносили до «індійцям» або до «африканцям», його статус різко знижувався і він позбувався багатьох цивільних прав.
До числа нормативних актів, що принижують людську гідність за расовою ознакою, ставився і закон про забезпечення окремих послуг. Згідно з цим документом, представників різних рас заборонялося користуватися одними і тими ж закладами громадського призначення (кімнатами відпочинку тощо). При цьому клуби, кінотеатри, кафе й ін. для «білих» відрізнялися підвищеною комфортністю і високою якістю послуг.
Політична дискримінація
В епоху апартеїду не «білі» громадяни були позбавлені громадянських прав. Урядом ПАР це обставина, що викликало гнів міжнародної громадськості, обґрунтовувалося тим, що існував план, за яким чорношкіре населення повинно було поступово переселитися на відведені для них території. У зв’язку з цим власті вважали недоцільним давати їм виборче право поза бантустанов.
Боротьба Африканського національного конгресу з режимом апартеїду
Дана політична організація африканського населення ПАР була заснована в 1912-му році, і причиною її створення стали первинні прояви апартеїду (коротко про це можна прочитати у спогадах сучасників).
Протягом 30 років (з 1960 по 1990-й роки) партія знаходилась на нелегальному положенні, а її члени піддавалися гонінням. У цей період Африканський національний конгрес (АНК) активно підтримувався керівництвом СРСР. У навчальних закладах Радянського Союзу навчалися сотні її членів, а у військових училищах і таборах, що діяли на території Анголи, проходили підготовку до 2000 бійців військового крила АНК.
Хоча виступи чорношкірого населення були зафіксовані з самого початку ведення апартеїду, ці акції набули масовий характер лише в 60-ті роки. У відповідь уряд став застосовувати до незадоволеним більш жорсткі заходи. Зокрема, в 1960 році в селищі Шарпевиль поліція відкрила вогонь по демонстрантах, убивши 69 беззбройних чорношкірих. Саме після цих подій лідери АНК створили бойову організацію, а жорсткий пресинг світової громадськості призвів до того, що ПАС припинила своє членство в британській Співдружності і оголосила про освіту Південно-Африканської Республіки.
У 1976-му році повстання «чорних» в Соуето, яка поширилася і в інші міста, що призвело до введення надзвичайного стану. Заворушення тривали близько року. Наступні репресії та інші злочин апартеїду змусили Захід ввести санкції проти ПАР. В результаті у 1978-1979 роках були змушені піти у відставку прем’єр-міністр країни Балтазар Форстер і деякі члени його уряду.
Боротьба з апартеїдом на міжнародному рівні
ООН неодноразово висловлювала свою стурбованість у зв’язку з дискримінацією темношкірого населення ПАР. У 1970 – 1980-х роках боротьба з апартеїдом виявилася в числі пріоритетних завдань ООН. До неї долучилися й інші міжнародні організації. В результаті їх діяльності расистський режим ПАР був підданий ізоляції, що не кращим чином позначилося на економіці країни і змусило владу замислитися про необхідність перегляду апартеїду. Цю місію взяв на себе останній, на сьогоднішній день, «білий» президент ПАР Фредерік де Клерк, якого жартома називали південноафриканським Горбачовим. Його зусилля були високо оцінені міжнародною премією, доказом чого є присудження цьому політику Нобелівської премії миру.
Нельсон Мандела
Відомий правозахисник, який є представником молодшої гілки правлячої династії одного з регіонів ПАР, завжди відрізнявся бунтарським характером. Це стало причиною його відсторонення і з університету і втечі з сім’ї в Йоганнесбург з метою уникнути шлюбу, нав’язаного родичами. Через деякий час Мандела, якому все ж таки вдалося отримати вищу гуманітарну освіту заочно і вступити на юрфак Витватерсрандского університету, познайомився там з «білими» борцями з апартеїдом Джо Слово і з Гаррі Шварцем. Вони стали його вірними соратниками і згодом зайняли посади в його уряді. У 1944-му році Мандела став членом АНК і очолив Молодіжну лігу цієї організації. При цьому він перебував під сильним впливом ідей Махатми Ганді і вважав єдино вірним рішенням ненасильницьку боротьбу з режимом апартеїду.
Пізніше політик прийшов до висновку про необхідність збройної боротьби, так як мирні акції протесту були малоефективними. Мандела неодноразово опинявся у в’язниці за свою антиурядову діяльність. У ході судового процесу, який відбувся 12 червня 1964 року, він разом із соратниками був засуджений до вищої міри покарання. Аж до 1990 року Нельсон Мандела перебував у в’язниці, причому більшою частиною утримувався в одиночній камері. Його визволення із ув’язнення транслювався телебаченням в десятках країнах світу.
У 1994-му році Мандела став Президентом ПАР, і ця подія поставила крапку в історії апартеїду.
В інших країнах
Термін «апартеїд» застосовується і щодо інших країн. Зокрема, в Саудівській Аравії жінки дискримінуються згідно із законами шаріату. Вони позбавлені виборчих і права брати участь у виборах. Звинувачення в апартеїді можна почути і на адресу Ізраїлю, де порушуються палестинці.
Тепер ви знаєте, що таке апартеїд. Коротко і зрозуміло це явище можна охарактеризувати словами «поділ» і «дискримінація». На жаль, деякі його прояви можна зустріти і сьогодні. Залишається сподіватися, що людство коли-небудь перестане розділяти і дискримінувати людей за статтю, кольором шкіри тощо, хоча на даний момент це звучить як утопія.
