Всенародно обраний президент
Подальша кар’єра Єльцина розвивалася бурхливо і стрімко. З 1978 року він входив до складу Верховної Ради СРСР, а з 1984 року був членом її Президії.
З 1985 року (за рекомендацією партійної верхівки) Єльцина перевели на службу в столицю Радянського Союзу – Москву. Сфера діяльності була для нього традиційною – координація будівництва житлових та промислових об’єктів.
Через деякий час Єльцин – Перший секретар МГК КПРС (кажучи сучасною мовою – керівник міста Москви). В цей період часу він потрапляє у вир політичних маніпуляцій і переміщень, підсумком якого стає різкий розрив відносин з КПРС і стрімке зростання популярності лідера. З партійного функціонера Єльцин перетворився в альтернативного керівника держави. Боротьба за владу, описувати деталі якої не представляється доцільним, робить 12 червня 1991 року Бориса Єльцина Президентом РРФСР. Виник на короткий час дуалізм влади швидко зійшов нанівець і завершився тим, що Єльцин став одноосібним керівником держави.
Влада до нього не перейшла у спадщину (як у період самодержавства). Він не був призначений керівником країни верхівкою партійної номенклатури. Єльцин назавжди увійшов у вітчизняну історію як президент, обраний народом.
