Землі, заселені грузинами, багато разів піддавалися навалі як сусідів, так і далеких агресорів, наприклад, монголів і арабів. Самі грузини часто жили роздробленими, конфліктуючими князівствами, де кожен феодал берег свою владу і насаджував свої права. Але у 11 столітті завдяки сильним політичним діячам князівства об’єдналися в Грузинське царство, яке на півтора століття стало найбільш сильною і впливовою державою Кавказького регіону.
До об’єднання
Перше феодальне грузинську державу зі столицею в Мцхеті було відомо римлянам і грекам ще в останні століття до нової ери під назвою Іберія. Грузини називали його Картлийским царством, і воно знаходилося між двома потужними і непримиренними державами: Сасанидским Іраном і Римською імперією. Спочатку Картлійське царство знаходилося в зоні впливу Риму, грузини навіть встигли прийняти християнство в 3 столітті.
Однак коли в 5 столітті Західна Римська імперія впала, грузинські царі поступово перетворилися на слухняних васалів монарха Ірану. Більш того, в кінці 5 століття в Тбілісі (нової столиці Картлійського царства) вже сидів і заправляв усіма справами перська намісник. У 6 столітті незадоволена грузинська феодальна знати змогла повалити намісника, поставити на чолі держави володаря зі свого середовища і навіть присягнула на вірність Візантії, яка прийшла на зміну своєї попередниці – Римської імперії.
Але світ для грузинів тривав недовго. У 7 столітті давнє Грузинське царство було завойоване військами Арабського Халіфату, в Тбілісі тепер панував емір, присланий халіфом, а населення було обкладене тяжкою даниною. Але Халіфат слабшав, як і Римська імперія в свій час, втрачаючи владу над завойованими територіями. Емір зробив свій титул наслідним і перетворився на місцевого царька. Без підтримай халіфів еміри не могли підкоряти своїй волі васалів, тому в 8 столітті Картлійське царство розпалося на кілька самостійних князівств.
Давид Будівельник
Процес об’єднання грузинських князівств розпочався ще на початку 11 століття і багато в чому був зумовлений постійними зовнішніми загрозами, проти яких грузинам легше було оборонятися спільно. Весь 11 століття грузинські землі спустошувалися вторгненнями войовничих сельджуків. А з 1080 турки-сельджуки, переставши задовольнятися набігами, стали заселяти ці землі, будувати фортеці, перетворювати фруктові сади і виноградники в пасовища, при цьому продовжували займатися розбоєм та насильством.
Крім того, сельджуки обклали даниною місцеве населення. Грузинські історіографи назвали це час «Великої Туретчиной». Положення грузин було нестерпним, вони більше не могли терпіти турків, і в цей час з’явився блискучий принц Давид з царської династії Багратионов, наділений дивовижним поєднанням військових, адміністративних і політичних талантів.
В 1089 році у віці 16 років Давид безкровно взяв владу у свого батька, слабкого і недалекоглядного царя Георгія Другого. Цар Давид був настільки рухливий і плідний у своїх починаннях і звершеннях, що по праву заслужив у простого люду і знаті прізвисько Будівельник. Він дійсно був будівельником нового Грузинського царства – держави могутнього, цілісного і благополучного.
Реорганізація армії і церкви
Першим справою молодий цар провів церковну і військову реорганізацію, розуміючи, що без цього немислимо створення сильного царства, здатного успішно захищатися від внутрішніх і зовнішніх загроз. Вищі церковні посади займали ставленики феодальної знаті, це не влаштовувало Давида. У 1103 році на церковному соборі всі неугодні священики були замінені лояльними до царя священнослужителями і католикосом. Відтепер в руках Давида з’явилося дієве і надійне знаряддя впливу на громадську думку.
Розрізнені феодальні військові загони цар перетворив у дисципліновані, добре оснащені військові з’єднання, які складалися з поміщиків-азнауров і вільних царських селян. Війська відрізнялися відмінною боєздатністю, мобільністю і управлялися єдиною волею царя і його воєначальників. У сельджуків з’явився грізний суперник.
Визвольні війни
Почалася низка битв, в яких Давид Будівельник незмінно бив турків. У 1105 році більше турецьке військо було розбите в Кахетії, а до 1118 році були звільнені більшість міст Грузинського царства, але Тбілісі все ще знаходився в руках ворогів, Давиду не вистачало військових ресурсів, щоб вибити звідти турецький гарнізон.
Цар пішов на нестандартний хід, який демонструє його неабиякі стратегічні здібності. Він уклав дуже вигідний союз із степовими кыпчаками, запросивши оселитися на грузинських землях 40 тисяч кыпчакских сімей з умовою, що кожна сім’я надасть йому одного воїна. Так Давид будівник отримав численне військо, що складаються з відмінних воїнів-кочівників.
Це і зумовило дивовижну перемогу, яке військо царя Давида здобуло в 1121 році неподалік від Тбілісі над величезною коаліційної армії турків. В наступному році впав Тбілісі, через чотири століття окупації місто знову став столицею Грузинського царства. А в 1123 році турецькі завойовники були остаточно вигнані з Грузії, коли здали місто Дманісі. Але він на цьому не зупинився, він продовжував гнати турків і на території Вірменії. Проте видатний грузинський цар не зміг довершити розгром, померши у 1124 році.
Цариця Тамара: Грузинське царство в зеніті своєї слави
Наступний великий правитель прийшов до влади лише 60 років потому. Точніше, прийшла. В 1184 році на грузинський престол зійшла цариця Тамара, названа Великою. При ній Грузія пережила золотий вік, досягла вищих політичних і військових успіхів. Сучасники вихваляли царицю за мудрість, сміливість, красу, щиру релігійність, надзвичайну лагідність, енергійність і працездатність. Її руки домагалися сирійський султан, візантійський принц, перський шах.
Під час правління цариці Грузинське царство займало найбільшу територію, успішно відбивало напади турків і навіть вторгалася в Вірменію і Персію, приймаючи зайняті землі під свій протекторат. У 1204 році хрестоносці захопили Константинополь, це геополітична подія на деякий час зробило Грузію самим могутнім і впливовим держава не тільки на Кавказі, але і на всьому східному узбережжі Чорного моря. Цариця Тамара протегувала ученим, поетам, художникам, філософам. Грузія процвітала, розвивалося сільське господарство, ремесла і торгівля.
Занепад
Велика цариця померла в 1207 році, і почався повільний, але невідворотний занепад Грузинського царства. Після Тамари царювали її діти, які виявилися занадто слабкими монархами, щоб зберегти єдину державу. Цар Георгій Четвертий спочатку намагався продовжувати політику матері. Але потім наскочила справжня біда: до кордонів Грузії прийшли войовничі, не знають жалості татаро-монголи, які в 1221 році в кількох боях розбили 90-тисячне військо Георгія.
Незважаючи на те що Орда не ризикнула просуватися вглиб Грузії, поразка сильно послабила міць і авторитет Грузинського царства, з покори почали поступово виходити васальні держави, які завоювали Давид і Тамара. Поранений в бою Георгій, так і не отямившись, помер у 1223 році. Трон дістався цариці Русудан, але і її правління недовго було мирним.
У 1225 році до Грузії вторглися хорезмские війська, в 1226 році вони захопили і сплюндрували Тбілісі. Цариця Русудан була змушена звернутися за допомогою до Конийскому султанові, натомість віддавши під владу турків майже всі східні грузинські землі. У 1236 році Грузинське царство було настільки ослаблена війнами, що виявилося зовсім безсилим перед новим монгольським вторгненням.
До 1240 року кочівники завоювали всю Грузію, а в 1242 році Русудан підписала з завойовниками мирний договір, визнавши Грузію данником і васалом монгольського хана. Колись сильну і самостійну грузинська держава лише зовні зберегло єдність, внутрішні конфлікти і слабкість царської влади призвели до його розпаду на окремі царства вже на початку 14 століття.
«Історія царства грузинського» Вахушти Багратіоні
Одним з найбільш значущих літературних пам’ятників, присвячених грузинському середньовічного царства, вважається науковий працю, який у 18 столітті написав грузинський царевич Вахушти Багратіоні. У своєму фундаментальному творі він докладно розповів про виникнення об’єднаного царства, про його правителів, описав місцевість, традиції середньовічних грузин, християнські святині та пам’ятники. Робота Вахушти Багратіоні досі актуальна і використовується при створенні історії Грузинського царства кіно істор.-мистецтв. спрямованості.
