Дивногорський монастир – оселя, розташована у Воронезькій області, в Лискінському районі. Вона заснована в середині XVII століття ченцями з Гетьманщини і малоросійськими козаками. Є версія, що на місці Дивногорського монастиря обитель існувала ще в XII столітті.
Передісторія
За легендою, там, де сьогодні розташований Дивногорський чоловічий монастир, в XII столітті була обитель, заснована грецька скимонахами Іоасафом і Ксенофонтом, які прибули на руську землю з Сицилії в результаті католицьких гонінь. Ченці нібито облаштували печеру там, де сьогодні знаходиться Дивногорський монастир.
Однак ніяких письмових підтверджень цієї версії немає. Більш того, в ті часи тут постійно відбувалися зіткнення російських військ з татарами, що виключало існування обителі. Швидше за все, ченці, які прибули з Сицилії, побудували тут скит, але монастир з’явився пізніше.
Заснування обителі
Свято-успенський Дивногорський монастир – така офіційна назва головної визначної пам’ятки селища Тубсанатория «Дивногір’я». У п’ятдесяті роки XVII століття тут почалося будівництво укріплень і наземних споруд, які повинні були врятувати російські поселення від татарських набігів. Територію обнесли дерев’яною стіною, спорудили келії. Потім тут з’явилася церква Миколи Чудотворця. Роком заснування Дивногорського Успенського чоловічого монастиря прийнято вважати 1653-й.
Перший час тут знаходилося не більше 15 послушників. Настоятелем став ігумен Гурій. Церква Миколи Чудотворця згоріла вже через п’ять років після завершення будівництва. На її місці незабаром звели нову. Приблизно в цей же час побудували і висвітлили церква Іоанна Предтечі.
Дивногорський монастир – печерна обитель. У гроті, просякнутому вапном, жити було важко. Ченці збудували поруч келії, навколо монастиря звели високу огорожу. Це був тоді єдиний печерний монастир на березі Дону.
Населені пункти, розташовані поблизу обителі, з’явилися відносно недавно. У XVII столітті, коли був заснований Дивногорський монастир, тут практично не було поселень. Ченцям доводилося непросто. Настоятель звертався не раз за допомогою до Москви, і, нарешті, йому виділили суму з казни і млин.
На шляху татарської навали
Вибір місця монастиря, враховуючи обстановку кінця XVII століття, не можна було назвати вдалим. Обитель нерідко піддавалася нападам татар. При ігумені Тихоне монастир залишила частина братії. Вони вирушили в більш спокійні місця – на захід від річки Дону. Там, над річкою Псел, втікачі заснували монастир, до якого не могли дотягнутися непрохані гості із Золотої Орди.
Влітку 1770 року ченці Дивногорський обителі стали свідками боїв між козаками під керівництвом Степана Разіна і царськими військами. Тут розгорталися головні події Селянської війни. Повстанцям був нанесений сильний удар. Вони покинули берег Дону. Але спокій послушникам Дивногорського монастиря відхід повстанців не приніс.
Ченцям, які залишилися в обителі незважаючи на небезпеку з боку татар, довелося навчитися основам самооборони. На дзвіниці вони встановили залізні і мідні трубки. У разі небезпеки поспішно ховалися в печері, яка мала кілька виходів. В 1677 році на монастир знову напали татари, після чого ченці довго відновлювали свої споруди.
Становлення
До кінця XVII століття монастир став центром освіти та боротьби з розколом. Тут була непогана по тим часам бібліотека. У 1686 році настоятель став архімандритом. Один з іноків відправився в Черкеськ, де проповідував протягом двох років. Правда, місцеві жителі не зустріли його привітно, і ченцеві довелося повернутися в рідну обитель спіймавши облизня.
Через кілька десятиліть після заснування обителі ці місця вже не були настільки порожні. Сюди кинулися мешканці Малоросії, які влаштувалися і зробили вплив на місцеву культуру. Поселенці брали участь у розширенні монастиря.
Якийсь генерал, який пропливав в 1696 році з Воронежа в Азов, побачив здалека обитель і залишив про неї захоплені записи у своєму щоденнику. Його вразило невелика споруда, оснащені гарматами, пищалями і що мало укріплення, які, здавалося б, не зможе здолати жоден ворог.
Петровські часи
Великий реформатор побував у цьому монастирі в 1699 році. До приїзду Петра число ченців було збільшено до сорока чоловік — цар вважав мешканців святих місць народом пустим, а тому невеликі обителі закривав. Згідно зі спогадами віце-адмірала К. Крюйса, Петро пообідав з ченцями. Правда, ченці частували гостя виключно рибою, бо в їх аскетичному меню нічого іншого не було. Після обіду цар зволив постріляти з гармат. Кожен раз, коли ченці чули постріл, вони затикали вуха і віддалялися.
При Катерині II
У другій половині XVIII століття багато монастирів були позбавлені земельних володінь. У Дивногорський обителі було всього сім ченців. У 1788 році монастир був закритий. Братія перевелася в інші обителі Воронезької єпархії. Відновлення монастиря почалося в першій половині XIX століття.
XX століття
У 1903 році монастир відзначив своє 250-річчя. Проте вже через 15 років був розграбований червоноармійцями. У 1924 році монастир закрили, а ченців втопили в річці. Туди ж представники нової влади відправили і бібліотеку.
На території монастиря у радянські роки був Будинок відпочинку, а роки ВВВ окупанти влаштували військовий госпіталь. У 1960 році тут відкрили туберкульозний санаторій.
Відродження Дивногорського Успенського монастиря почалося в дев’яності. Богослужіння відбуваються кожен день. На території обителі все ще ведуться відновлювальні роботи.
