Кожен з королів Англії прославився доблестю, мудрістю, добропорядністю і благородством. Але були й прикрі винятки. Король Англії Іоанн Безземельний виявився саме таким правителем. За час свого правління він мало не зруйнував країну. Після такого правителя навіть ім’я «Іван» стало повчальним, його стали вважати нещасливим і перестали називати так дітей.
Знайомтеся, Джон!
Джон Безземельний, він же король Англії Іван, народився 24.12.1167 року в Оксфорді. З 1199 року він правив Англією, був герцогом Аквітанії з династії Плантагенетів і наймолодшим (якщо точніше, то п’ятим) сином Генріха Другого.
Правління Іоанна Безземельного вважається самим катастрофічним за весь час існування Англії. Воно почалося тим, що Нормандію завоював французький король. А закінчилося бунтом, який практично змістив короля Англії Іоанна з трону.
Чим же правління нового короля не сподобалося людям? По-перше, в 1213 році він погодився, що Англія стане васальними землями Папи Римського. По-друге, в 1215 році проти нього повстали англійські барони і змусили Іоанна Безземельного підписати Велику хартію вольностей. По-третє, через непомірно високих податків та постійної (а головне, безрезультатною) агресії проти Франції репутація Іоанна була настільки поганою, що ніхто з наступних королів не назвав його ім’ям своєї дитини. Єдине, чим запам’ятався правління В. Безземельного – це підписанням Хартії вольностей.
Сумнівна репутація
Майбутнього правителя Англії назвали на честь апостола Іоанна Богослова, адже саме на його день він з’явився на світ. Вже в 1171 році Івана 1 Безземельного заручили з дочкою графа Савойї.
Іван був найулюбленішим сином Генріха II, от тільки, на відміну від братів, не отримав від батька земельних володінь у Франції. За це його і нагородили прізвиськом «Безземельний».
Хоча йому дісталися значні території в Англії, а також була подарована Ірландія.
У юності Іван вже встиг заробити репутацію зрадника. Він завжди брав участь у змовах і бунт проти свого батька Генріха. Не винятком був і заколот братів, в якому майбутній король Англії Іоанн прийняв сторону Річарда Левине серце, який посів у 1189 році трон. Іван підтвердив свої права на володіння англійськими і ірландськими землями і дав обіцянку не з’являтися на території країни до моменту, поки Річард не повернеться з Хрестового походу. Через деякий час він одружується на спадкоємиці графа Глостера. Правда, вони розлучилися після коронації Іоанна через кровного споріднення, так що її не можна вважати королевою Англії.
У 1190 році Річард оголосив, що його наступником стане Артур, син померлого молодшого брата Джефрі. Почувши ці новини, Іван порушив свою клятву і вторгся на землі Англії, в знак протесту він хотів повалити регента Річарда.
Приблизно в цей же час Річард повертається з походу і потрапляє в Німеччині в неволю. Іван просить Генріха VI (імператора Німеччини) тримати у себе Річарда як можна довше. Поки чинний правитель Англії сидів у полоні, Іван укладає союз з королем Франції Філіпом II Августом і намагається захопити контроль над Англією.
В 1193-м він був змушений підписати перемир’я. Річард, який вийшов з полону, вигнав брата з країни і конфіскував всі його землі. Тільки в 1195 році Іоанна Безземельного частково пробачили і повернули колишні володіння, а ще через деякий час його назвали майбутнім правителем.
Період правління
Королем Англії Іоанн Безземельний став в 1199 році, коли помер Річард. Звичайно, у Артура були більш законні заявки на престол, до того ж нормандські аристократи геть відмовилися сприяти Іоанну. Але в той же час Артур ріс і виховувався на континенті, а тому місцеве населення хотіло бачити в якості короля хоч і недолугого і нелюба, але свого рідного Іоанна.
Англійські барони розуміли, що вони опинилися в дуже невигідному і слабкому становищі, тому звернулися за підтримкою до короля Франції Філіпа II Августа, адже саме його васалом був Іван на своїх французьких землях. В 1200 році король Англії Іван кидає свою законну дружину і відразу одружився на Ізабеллі Ангулемской, яку вивів з-під вінця у свого васала. Кинутий наречений тут же став писати скарги на Івана Філіпу II.
Всіляких скарг на нового короля за перші два роки його правління Філіпа II прийшло чимало, тому в 1202 році Іоанн Безземельний отримав наказ з’явитися при дворі. Однак норовливий і свавільний правитель відмовився його виконувати. Король Франції не зміг пробачити такої поведінки, тому вторгся в Нормандію і подарував Артуру всі французькі володіння Іоанна.
Війна
В ході війни між Англією і Францією Артур залишив у замку Мірабо свою бабусю Елеонору Аквітанську. Якщо б 78-річна бабуся не організувала оборону, то замок б легко упав, а так захисники протрималися до 31.07.1202 року, коли до замкового муру прийшов король Англії Іван. Він взяв у полон свого племінника Артура і уклав його в замку Фалез. Історики кажуть, що дещо пізніше Іван віддав наказ виколоти Артуру очі, але Х’юберт де Бург (наглядач) не зміг його виконати. У 1203 році Артура переправляють в замок Руан під відповідальність Вільяма де Браоза. З цього моменту про його подальшу долю нічого не відомо, хоча подейкують, що саме Іоанн винен у його смерті.
На цьому етапі правління Іоанна Безземельного англійці не отримали жодних переваг у війні. Король Англії відчував важкі фінансові проблеми. Те, як він повів себе з Артуром та іншими бранцями, не додало йому популярності і прихильників, до того ж Філіп не відступав, а продовжував контратакувати. У 1204 році Франція взяла Руан і Шато-Гайар. Всього за два роки (з 1202 до 1204) англійський король Іоанн Безземельний втратив значну частину державних володінь. Буквально з-під носа забрали Нормандію, Мен, Анжу, частину Пуату, а, згідно з договором 1206 року, Філіпу II відходила ще і Турень.
Питання теології
У 1207 році папа Інокентій III призначив нового архієпископа Кентерберійського. Король Іоанн Безземельний настільки хотів посилити свій вплив, що відмовився визнавати Стефана Ленгтона (нового архієпископа). Після такої неповаги папа наклав на всю країну інтердикт, тобто заборона на проведення різного роду богослужінь.
Іоанна це не дуже налякало, так як він почав конфісковувати церковні землі. У 1209 році за указом папи короля Іоанна Безземельного відлучили від церкви, а в 1212 році всі англійці були звільнені від присяги королю. Простіше кажучи, тато посприяв тому, що Іван теоретично склав свої повноваження. Втратити своє становище Іван не міг. І поки Філіп II домовлявся з папою про вторгнення в Англію, її король вже припинив боротьбу, прийняв всі умови і погодився виплачувати штраф в 1000 марок щорічно. Інтердикт з Англії зняли в 1214-му, і в цьому ж році Англія знову вступила в конфлікт із Францією. На цей раз Іван досяг розуміння з імператором Оттоном IV і графом Фландрским, правда, це йому не дуже допомогло – 27 липня 1214 союзники зазнали поразки в битві при Бувіном.
Загальне невдоволення
Після того, як король Англії Іоанн Безземельний програв у сутичці під Бувіном і втратив всі володіння на континенті, він повернувся в свою країну. Відразу після повернення він розпорядився стягнути податки з баронів, які не брали участь у військовому поході. Кожен барон за один лицарський льон повинен був заплатити 40 срібних шилінгів. Нові побори (податки) поклали початок масового невдоволення і активного опору знаті.
Північні барони першими дали сигнал до виступу, вони навідріз відмовилися платити настільки непомірні побори. До північним графствам приєдналися і барони з сходу.
4.11.1214 року в абатстві Эдмондсбери відбулася нарада чинного монарха Англії і баронів. Правда, це не дало жодних результатів, король залишив абатство ні з чим. Барони не поспішали йти, пославшись на те, що хочуть помолитися. 20 листопада вони влаштували таємну нараду, на якій оголосили «якусь хартію Генріха I».
Всі присутні урочисто поклялися, що якщо король відмовиться відродити в країні закони Едуарда Сповідника і права, записані в Хартії, то вони всі одночасно підуть проти Іоанна Безземельного війною і не відступлять, поки він не підпише Хартію і не запевнить їх вимоги королівською печаткою.
Відновлення законів
До 25.12.1214 року кожен з баронів повинен був підготувати піхоту і озброєне кінне військо, подбати про продовольство і спорядження, щоб після різдвяних свят відправитися до короля для пред’явлення вимог. Як тільки закінчилися різдвяні свята, барони відправили до короля своїх посланців. Він прийняв їх 6.01.1215 року, і посланці відразу ж зажадали, щоб король підтвердив деякі права і закони свого попередника короля Едуарда і всі положення, записані в Хартії короля Генріха I. Природно, Івана сповістили про те, які наслідки будуть його чекати, якщо він відмовиться від підписання такого документа. Він попросив про перемир’я і дав обіцянку, що на Великдень відновить всі закони Едуарда.
Відверто кажучи, Іоанн Безземельний Хартію вольностей Генріха I відновлювати не хотів. Надто вже це було невигідно. Після отримання відстрочки Іван видав Хартію про вільних церковних виборах, указ про прийняття присяги королю і прийняв обітницю хрестоносця, припустивши, що тоді йому буде протегувати римська церква.
Але це було зовсім не те, чого вимагали барони. У Стамфорді вони вже встигли зібрати дві тисячі лицарів і після Великодня попрямували в Бреклі.
Зі слів літописця
Матвій Паризький в своєму літописі розповідав про цю подію таким чином. Як тільки Іван дізнався, що до нього прямує зібране баронами військо, він направив до нього архієпископа, Маршала Вільяма, графа Пембрука і ще кілька розумних людей, щоб вони дізналися, про які саме закони і вольності йде мова.
Зустрівшись з королівськими послами, барони пред’явили їм писання, яке складалося з старовинних законів і звичаїв королівства. Також вони сказали, що якщо король не погодиться на ці умови і не підтвердить свої наміри грамотою з королівською печаткою, вони захоплять все його замки і володіння. Тоді йому все одно доведеться прийняти ці закони, але вже примусово.
Архієпископ привіз послання королеві і прочитав йому главу за главою всі вимоги. Варто королю почути зміст цих статей, як він злісно засміявся, кажучи, що їх вимоги не спираються ні на яке право. Також король додав, що ні за що в житті не погодиться піти на поступки, які з нього зроблять раба. Стефан Ленгтон і Вільям Маршал намагалися вмовити короля, але все було марно: Іоанн Безземельний Велику хартію вольностей відмовлявся підписувати.
Барони відразу ж відреклися від васальної вірності королю, як тільки отримали від нього відповідь. В якості ватажка вони обрали Роберта Фіц-Уолтера і висунулися в Нортгемптону, а після в Бедфорд. Заколот отримав підтримку Лондона. Посланці «під прикриттям» запропонували баронам виступити в Лондоні, гарантуючи, що столиця стане на їх бік.
15 травня 1215 року повстання баронів почалося в Лондоні. З столиці у всі англійські графства були спрямовані гінці, з закликом приєднатися до заколоту. На послання відгукнулася майже вся знать країни і велика частина лицарів. На боці короля залишилася тільки невелика свита.
Король Англії джон і Хартія вольностей
У сформованій ситуації Іван був повністю безсилий, тому йому довелося вступити в переговори з бунтівними баронами. 15.06.1215 року на березі Темзи зустрілися представники обох сторін. На роль посередників були запрошені архієпископи Кентербері і Дубліна, а також легат Папи Пандульф. Королю довелося, хай і неохоче, але поставити печатку на петиції баронів, де були перераховані всі вимоги. В історичних літописах цей документ отримав назву Баронські статті.
Починаючи з 15 по 19 червня на основі Баронських статей була написана Велика хартія вольностей, яку королю теж довелося підписати. Якщо Баронські статті за характером були схожі на договір між бароном і королем, то Хартії нагадували королівське надання. Цей документ регулював права і свободи не тільки знаті, але і простих королівських підданих. У Хартії були описані нюанси роботи чиновників та оподаткування. Наприклад, жодного громадянина країни не могли стратити без суду. Кількість податків визначалося на загальній раді короля з баронами. Також була створена спеціальна рада з 25 баронів, які повинні були стежити за тим, як король буде виконувати умови договору. Якщо монарх не буде слідувати Хартії і Баронским статтями, то знати знову підніме повстання.
Матч-реванш
Але король і не думав виконувати умови, що йому нав’язали. Іван привернув з континенту найманців і почав нападати на баронів.
Встановлені Хартією обмеження влади король хотів усунути будь-якими способами. Тому він звернувся зі скаргою до Папи Інокентія III. Той був роздратований тим, що це питання вирішилося збройним повстанням. Він видав спеціальну буллу (24 серпня 1215 року), де оголосив, що Хартія не має ніякої сили, а король звільнений від присяги. Сам же документ він назвав незаконним, несправедливим і ганебним договором.
Архієпископ Ленгтон, який був ідейним і духовним натхненником перевороту, не хотів зачитувати папські вказівки, в результаті його викликали в Рим на IV Латеранський собор. Поки Ленгтон був відсутній, і барони не могли скоординувати свої дії, щоб дати королю гідну відсіч, Іван продовжував атакувати замки бунтівників один за іншим. В результаті останні закликали французького принца зайняти трон. У Лондоні його проголосили королем, хоча і не коронували.
Останні роки життя
Король Іоанн восени 1216 року почав новий наступ. Його військо вийшло з Котсоулд-Хілс, імітуючи спроби звільнити Віндзорський замок, але завдало удару по Лондону в бік Кембриджа. Його метою було підірвати сили баронів в Лінкольнширі і на сході країни. Дії монарха були досить неоднозначними: спочатку він повів свої війська на північ, але потім повернувся на схід в Лінн (можливо, за додатковими поставками). У Лінне Іоанн Безземельний підхоплює дизентерію.
У цей самий час на Англію напав Олександр II, він уклав договір з наслідним принцом Франції Людовіком і тепер збирав для нього збори з англійських володінь. Іоанн не зміг перехопити Олександра, але, з іншого боку, у баронів було все більше розбіжностей з Людовіком, і частина з них знову стала підтримувати Івана.
Незадовго до своєї смерті Іоанн при відступі перетинав затоки Уош, але його застиг несподіваний приплив, який міг посилити хвороба. Король Іоанн помер 19 жовтня 1216-у Ньюарку від дизентерії. Втім, ще довго ходили чутки про те, що його отруїли. З його підходом до правління в цьому не було б нічого дивного. Короля поховали в місті Вустере.
Новим правителем став дев’ятий син Івана Генріх, в якості правителя його визнали всі барони, а претензії Людовика на англійський трон так такими і залишилися.
