В історії Київської Русі 1113 рік відомий як дата Київського повстання. Ці події виявилися відносно нетривалими, але принесли значні зміни як звичайним людям, так і правлячої верхівки.
Зовнішня політика князів до 1113 року
Володимир Мономах вів активну боротьбу з половцями, які часто здійснювали набіги на міста і села Русі. У 1109 році Дмитр Іворович очолив російське військо проти половців, в ході походу рать пройшла вздовж Сіверського Дінця, по дорозі плюндруючи стани вороже налаштованих половецьких ханів.
У 1111 році був початий новий похід, результатом якого стала чергова перемога над військом кочівників. У ході запеклого бою супротивники були відкинуті далеко від кордонів Київської Русі.
Завдяки активних бойових дій та застосування тактичного плану народу вдалося на деякий час досягти миру у відносинах з сусідніми державами. Однак у цей період озлобився відносини між князями.
Ситуація всередині країни
Соціальне напруження на Русі до подій 1113 року зростала з кожним днем. Духовенство, князі, дружинники і бояри постійно збільшували побори і податки, що стягуються з селян та ремісників. Простий народ перебував у скрутному становищі. Багато землероби, у зв’язку з повною відсутністю грошей, змушені були брати в борг знаряддя праці, насіння і землю у багатих. При цьому віддавати борги з постійно зростаючим відсотком не було можливості.
В цьому відношенні особливо відрізнялися лихварі у великих містах. Вони давали людям гроші в борг під непомірно великі відсотки. Не був винятком і великий князь Святополк.
Погіршували становище народу нескінченні побори для військових дій, адже всі утримання дружини теж лягало на плечі простих людей. У період воєн половці часто здійснювали набіги, спалювали цілі міста і села, забирали людей у полон, відбирали майно.
Смерть князя Святополка
Ускладнила становище смерть князя Святополка. Відповідно до записів тих років, вона була вкрай дивним і підозрілим. Ще день тому князь повністю відстояв великодню службу, а вже після обіду став скаржитися на сильне нездужання. На наступний день він помер. Відразу ж після цієї події розгорілася боротьба за престол. На владу претендували 3 могутніх клану, такі події стали передумовою заворушень 1113 року.
Одним з претендентів став старший з нащадків Святослава — Олег, однак він постійно тяжко хворів. Його брат Давид не став боротися за престол, так як повністю відійшов від політики. Тут був і Ярослав Муромський. За Святославичів виступали численні бояри. Для них ці кандидати підходили ідеально, так як Святославичі захищали їх інтереси та єврейської громади.
З іншого боку, в боротьбу за владу міг вступити Володимир Всеволодович Мономах, однак він вирішив відійти в тінь. Свої дії він пояснив небажанням суперечити рішенням Любечского з’їзду, який говорить, що “кожен володіє своєю вітчизною”.
В якості третього претендента виступив син покійного князя Святополка і єврейки-наложниці — Ярослав Волинський.
Хід повстання
У кожного претендента на владу була підтримка в особі князів та духовенства. Багато були проти правління Святославичів, так як при них була велика ймовірність смут, міжусобиць і війн. Однак спадкоємці Святополка теж багатьох не влаштовували. Ненависть до Святополка, всьому його оточенню і євреїв, за довгий час знайшла вихід — жителі Києва влаштували погром в садибі тисяцького Вишатича і вирушили в єврейський квартал. Саме цією подією і почалося повстання 1113 року.
Лихварі Києва встигли сховатися в синагозі, однак їхні будинки були розгромлені. Після такого повороту подій занепокоїлися представники духовенства, бояри і сім’я покійного князя. Всі вони боялися втратити нажите майно і постраждати під час заворушень.
Допомогти у встановленні миру міг Володимир Мономах. Його підтримувала не тільки верхівка влади, але і простий народ. За своє життя Мономах здобув репутацію розважливого, справедливого князя і блискучого полководця. Як тільки Мономах погодився на правління і прибув у Київ, заворушення тут же припинилися.
