Придворний чин: види, опис, відмінності

Всім відомо, що, подібно до більшості країн світу, побутувало таке поняття, як “придворний чин”, і на Русі. Цікавий той факт, що назви чинів перетерплювали зміни. Повсюдно відомий Петро Перший не залишив і цю нішу без змін під час своїх реформ – саме він замінив назви на іноземні. Однак мало хто знає, в чому сенс цього словосполучення, коли воно з’явилося і якими були ці самі придворні чини.

Історична довідка

Придворний чин – це своєрідна посада, яка з’явилася ще в давнину. під час формування певних груп людей при монархів і великих правителів. Цим групам довірялися деякі функції в галузі управління державою або пристрою забезпечення правителя і його сім’ї всім необхідним (обслуговування та формування двору). У різних країнах придворні чини відрізнялися не тільки назвами, але й сферою діяльності, специфікою виконуваних функцій. Однак спільним було те, що ці люди незмінно входили до складу так званої еліти (державної еліти). Поступово відбувся розподіл чинів на загальнодержавні і власне придворні. В якості заохочення володарі загальнодержавного чину могли отримати і придворний, однак це не означало покладення на особу додаткових обов’язків або виконання будь-яких конкретних функцій при дворі правителя.

Визначення

Саме словосполучення “придворний чин” передбачає наявність особи, у якої є цей самий двір, тобто оточення, коло наближених осіб. Тому визначення цього словосполучення тісно пов’язано з наявністю правителя, високопоставленого особи (настільки важливого, що він має свій особистий двір, окремо від правлячого особи). Отже, придворний чин – це наближена до важливої (високопоставленої) особи свита, яка виконує певні покладені на неї функціональні обов’язки, а також додає видимість значимості правителя (високопоставленої особи), певний лиск, показує багатство і забезпеченість.

Служиві чини і звання на Русі

Ще у часи правління князів при їхніх дворах формувалися придворні штати, члени яких були задіяні у виконанні різного роду обов’язків (як безпосередньо придворних, так і адміністративних, судових та військових). Називалися члени придворного штату дворовими людьми. Існувало досить багато чинів дворових людей (можна сказати, що це назви придворних чинів), серед яких бояри, стольники, дворецькі, окольничі, адвокати, ловчі, сокольничие та ін. Звичайно ж, найбільш високі звання отримували найбільш наближені до правителя особи. Спочатку вони служили своєрідними радниками, без офіційних звань і посад.

Дворові люди: основні вищі чини

Бояри – це вищий службовий чин, яким спочатку надавали найбільш наближених до правителя людей, а з часом він став спадковим, тобто чин передавався у спадок.

Воєвода – це чин воєначальника, голова полку або загону (в сенсі військовий начальник). З часом витіснили прикажчиків, зайнявши місце керівників міського управління.

Намісник – чин, присуджується безпосередньо князем. Повноваження його полягали в возглавлении місцевого управління у містах.

Окольничий – придворний чин і посада, в обов’язки якого входили організація і подальше забезпечення комфорту подорожей князя, а також надання належного прийому послів з інших країн і ведення переговорів з останніми.

Система загальнодержавних чинів

Як говорилося раніше, з часом у багатьох країнах світу придворні чини розділилися на загальногромадянські і власне придворні. У Росії формування цих двох гілок чинів відбувалося паралельно, причому вже в середні століття. До початку 16-го століття вже існувала чітка система загальнодержавних звань (рангів):

  • Чини думські – посадові особи, власники права брати участь у засіданнях Боярської думи.
  • Чини московські служилі – посадові особи, які не мали права брати участь у роботі (засіданнях) Боярської думи.
  • Чини служиві городові чи провінційні – представляли собою так зване провінційне дворянство.
  • Конюший, постельничий, оружничий і дворецький

    Вищі придворні чини на Русі являли собою сукупність чинів, які скаржилися в основному боярам. Це такі чини, як конюший, постельничий, оружничий (оружейничий) і дворецький. Найчастіше саме конюший очолював Боярську думу і уряд. Таке піднесення посади керівника Конюшенного наказу сталося під час правління Івана IV Івановича, більш відомого як Іван Грозний. Постельничий був практично найбільш наближеною особою до правителя, так як відповідав за його та його родини майно, за безпеку і особисто супроводжував у поїздках. Оружничий був відповідальним за казенне і царський зброю, за фінансування збройового відомства, очолював Збройовий наказ. Дворецький очолював наказ Великого палацу, був головним суддею.

    Табель про ранги

    Як відомо, Петро I був великим реформатором, який не залишив без змін практично жодної сфери життя і діяльності держави, народу. Не залишилися без змін також звання і класні чини. Указом першого російського імператора Петра Першого, від 24 січня (4 лютого) 1722 року була заснована особлива таблиця відповідностей між чинами по 14 класів. Ця таблиця має назву “Табель про ранги”. У ній містилося 263 посади, чини були розподілені по 14 класів. Придворні чини російської держави, точніше їх назви були змінені на іноземні. Незмінним залишилося те, що військові чини займають чільне місце серед інших. Табель скасували лише після революції 1917 року, до цього часу вона функціонувала, в нього регулярно вносилися зміни і поправки.

    Перші п’ять класів табелі про ранги

    У першому класі був відсутній придворний чин старшого, вищого рангу. Цивільним чином (цивільним) у першому класі був канцлер, військових – генерал-фельдмаршал, морському – генерал-адмірал.

    Другий клас включав в себе такі звання: дійсний таємний радник (цивільний чин); генерали від кавалерії, артилерії, інфантерії, генерал-аншеф (військові чини); адмірал (морський чин); обер-камергер, обер-гофмаршал, обер-шталмейстер, обер-егермейстер, обер-гофмейстер, обер-шенк, обер-церемоніймейстер, обер-форшнейдер (придворний чин старшого рангу).

    Третій клас складався з таємного радника (цивільний), генерала-лейтенанта (військовий), віце-адмірала (морський), гофмаршала, шталмейстера, егермейстера, гофмейстера (чотири останніх – придворні чини).

    У складі четвертого класу цивільний чин називався “дійсний статський радник”, військовий носив назву “генерал-майор”, морський – “контр-адмірал”, а придворний – “камергер”.

    П’ятий клас складався з цивільного статського радника, військового бригадира, морського капітана-командора.

    Друга п’ятірка табелі про ранги

    У шостий клас входив такий російський придворний чин, як камер-фурьер. Цивільні чини включали в себе колезького і військового радників. Військовим чином вважався полковник, а морським – капітан першого рангу.

    Сьомий клас в якості придворного містив всі так само камер-фур’єра, цивільним чином був надвірний радник, полковник і капітан другого рангу – військовий і морський чини відповідно.

    Колезький асесор (цивільний), майор (військовий) і капітан-лейтенант (морської) входили до складу восьмого класу “Табелі про ранги”.

    У дев’ятому класі капітан і ротмістр становили категорію військових чинів, лейтенант – морський, в якості придворного виступав камер-юнкер, а титулярний радник – цивільний чин.

    Десятий клас відводився для колезького секретаря, штабс-капітана і штабс-ротмістра. Перший – це цивільний чин, другий і третій – військові.

    Остання четвірка Табелі

    Останні чотири класи (з одинадцятого по чотирнадцятий) були досить мізерними:

    • В одинадцятому виявилося місце тільки для громадянського чину – корабельного секретаря.
    • Дванадцятий складався з губернського секретаря, який був представником цивільних чинів, поручика (військовий чин), мічмана в ролі морського чину.
    • Провінційний секретар, сенатський реєстратор, синодский реєстратор, кабинетский реєстратор – представники цивільних чинів тринадцятого класу. Підпоручик і корнет – військові чини, а мічман – морський.
    • Колезький реєстратор і прапорщик – цивільний і військовий чини чотирнадцятого класу відповідно.

    “Табель про ранги” дозволила не тільки навести порядок в чинах і посадах, але і надавала можливість просування по службі особам, які не належали до вищих станів.

    Жіночі придворні чини згідно Табелі

    “Табель про ранги” торкнулася не лише чоловічої частини населення монаршого двору – були введені і жіночі чини. Були введені такі придворні чини (на Русі штат цариці теж мав місце, однак не було строгого порядку), як обер-гофмейстерины (вищий чин), дружини дійсних таємних радників, дійсні статс-дами і камер-дівиці, гоф-дами, гоф-дівиці. Колишні чини придворних дам були чисто російськими: боярині (дружини бояр або старші неодружені діви в роду), мамушки (те ж, що і няня), годувальниці (наймані працівниці, які вигодовували дітей і часто займалися їх вихованням), постельница (придворна посаду виконуючої обов’язки якої входило утримання в чистоті та порядку ліжка дружини правителя) і ін