Розповідь Максима Горького, знаменитого російського письменника, “Воробьишко” був написаний у 1912 році. Відомо, що письменник написав його для свого сина. “Воробьишко” відноситься до жанру “розповіді про тварин” та адресована дитячої аудиторії.
У цій статті ми наведемо короткий зміст “Воробьишки” Горького і перерахуємо основних героїв.
Про що розповідь?
У воробьином гнізді підростає маленький пташеня. Звуть його Пудик. Поки він ще жовторотий і не вміє літати, але дуже цікавий. Йому хочеться дізнатися, що таке цей світ, що оточує його, і які вони – істоти, що населяють її?
Сидить він у гнізді, яке його мама і тато влаштували над віконцем лазні, за лиштвою. Понаносили клоччя і все, що знайшли м’якого – ось і будинок. Сидить собі Воробьишко, розглядає світ і крильцями трусить. Полює тато і приносить маленькому синові комашок, а мама сторожить Пудика: “Дивись, не впади!”
Воробьишко про все має власну думку, думає, що вже знає все на світі. Наприклад, йому добре відомо, звідки береться вітер (він дме тому, що гойдаються дерева), що люди – істоти безкрилі, а бескрылым бути не можна – адже в повітрі краще, ніж на землі.
Мама-горобчик повчає його, але Пудик не особливо її слухає. Цілими днями він, примостившись на краю гнізда, пісеньку співає:
Ех, безкрилий осіб,
У тебе дві ніжки,
Хоч і дуже ти великий,
Їдять тебе мошки!
А я маленький зовсім,
Зате сам мошок їм.
Не слухати маму з татом дуже шкідливо, але Пудик цього не розуміє. Тому він трохи і не постраждав.
Зазначимо в короткому змісті “Воробьишки” Горького те, з чого починається сама історія: сидів він одного разу, як завжди, на самому краю, так і звалився вниз. А тут і кішка підбігла: страшна, руда, з зеленими очима. Тільки націлилася хапнути пташеня, як зверху кинулася на неї відважна мама-горобчик. Пір’я здибила, дзьоб націлила прямо в око кішки:
– Лети, – кричить, – Пудик, геть! Швидше!
Перелякався воробьишко, підскочив і злетів! Сів на край вікна, а поруч вже мама-горобчик. Повернулася жива, але бесхвостая. Клюнула синочка за непослух, але тому хоч би що, як з гуся вода, каже: “Ну і що ж, всього одразу не навчишся!”
Внизу на землі сидить кішка, на пір’я сумно дивиться: не дісталося їй горобчика. І мамин хвіст Пудику шкода. Але головне, що все добре закінчилося.
І от яким може бути короткий зміст “Воробьишки” Горького для читацького щоденника:
“Розповідь про те, як один нерозумний, ще не вміє літати пташеня горобця вивалився з гнізда і мало не потрапив у лапи кішки. Але завдяки захисту мами врятувався”.
Хто такий горобець?
Це добре всім нам відома звичайна птах. Горобці живуть і в лісах, і поблизу від людини – в містах і селищах. Це досить дрібна, з невибагливим сіро-строкатим оперенням пичуга, спритна, метушлива, злодійкувата, цікава.
Харчуються горобці насінням рослин, хлібними крихтами, черв’ячками, дрібними комахами. У теплі краї, коли приходить зима, вони не відлітають, зимують поруч з нами.
Горобець в російській народній творчості
Навіть у короткому змісті “Воробьишки” Горького видно, що ця пташка у письменника немов уособлює собою людину – активного, веселого, але з хитринкою. Він весь відкритий, завжди на виду, але якщо поруч з тобою такий, не позіхай – не встигнеш озирнутися, стягне яку-небудь дрібницю з-під носа і випурхне.
Безліч прислів’їв і приказок складено в народі про цих маленьких пташок. І невипадково, адже “у воробйов все так само, як і у людей” – говорить Горький.
Ось які приказки відомі нам про них:
Де просо, там і воробей.
Старого горобця на полові не проведеш.
І горобець не живе без людей.
Вільному горобцю і соловей у клітці заздрить.
І горобець на кішку цвірінькає.
Одним каменем двох горобців не вб’єш.
Є й російські народні казки про цих птахів.
Персонажі та їх мовні характеристики
Дійових осіб в оповіданні зовсім небагато: желторотик Пудик, його батьки-горобці – тато і мама, кішка і проходить по двору мужик.
Тільки за словами, які вимовляють персонажі, вже зрозуміло, хто це говорить. З допомогою промови персонажів автор розкриває нам їх образи. Так, у словах воробйов переважає буква “ч” – чому? Тому що птах ця в природі видає звуки, схожі на поєднання “чик-чирик” або “чив-чив”. Звідси і з’явилися в оповіданні такі репліки:
— Надто черна, занадто! – вигукує воробьишко, дивлячись на землю.
А ось так застерігає від падіння на землю нерозумного синочка його мати:
— Сину, сину, дивись — чебурахнешься!
— Чив я? – а це запитує хвалькуватий татусь, принісши видобуток в гніздо.
А як шкодує про втрачену пташці кішка? Згадаємо, що ці тварини нявкають.
— Мяа-аконький такий горобчик, – тягне дворова хижачка, – немов ми-ышка… ма-на жаль…
Такий талант письменника – ми немов бачимо і цих воробйов, і кішку.
Ми привели короткий зміст розповіді Горького “Воробьишко”.
