Сільське господарство
Воно носило примітивний натуральний характер. В епоху Середнього царства відбувається удосконалення знарядь праці (поява плугів з крутим заворотом, похилі на підставці зернотерки і т. д). Крім цього, поліпшуються породи великої рогатої худоби, вводяться в експлуатацію землі, які ще недавно були заболочені. Однак самі прийоми сільськогосподарських робіт були досить архаїчними. Ось як це виглядало.
Як правило, після спаду паводку грунт являла собою одну суцільну рідку бруд. Не мудруючи лукаво, сіяч просто кидав зерно під ноги домашніх тварин (баранов або свиней), випущених на таке поле для того щоб притоптати посів, а заодно ущільнити грунт. Ця операція заміняла дії борони. Для поліпшення результату контрольним дією була робота упряжки биків, тягнуть дерев’яну соху. Ось тільки вона не разрыхляла землю, а закривала посіяне зерно землею.
Якщо ж земля швидко висихала, заростаючи бур’янами, то такі великі грудки землі разрыхлялись за допомогою мотики, потім орач запрягав пару биків і сохою дрібні грудки засовували в неглибокі борозни. Тільки після цього допускалася робота сіяча зерна, яке також втаптывалась в грунт за допомогою худоби. Завершальний етап – робота мотикою: розрівнює землю і прикриває посів.
Прибирання врожаю носило ритуальний характер. До неї залучали навіть музикантів. Поки женці, озброєні дерев’яними серпами, зі вставленими в них кремнієвими зубами, виконували свою роботу, на трудові подвиги їх надихали флейтист і співак. Судячи по збереженому рельєфу гробниці Тії, співак з оглядкою на акомпанемент, був готовий виконати будь-шлягер того часу (в основному це були гімни, присвячені Богу Осірісу). Ось таким було мистецтво Середнього царства, знаходиться на службі свого народу, готовий його підтримати в найвідповідальніші, важливі моменти.
