Люди потребували в платіжних засобах ще до того, як ними були винайдені гроші, і тому до їх появи розрахунок проводився натурою: зерном, рибою, худобою, а часом і рабами. На початку бронзового століття, тобто приблизно з XXXIII ст. до н. е., роль грошового еквівалента став грати метал у вигляді зливків різної форми і ваги. Перші литі монети з’явилися в Китаї не пізніше середини другого тисячоліття до н. е., а найбільш ранні карбовані – близько 700 р. до н. е. у містах Малої Азії. Саме з них і почалася історія сучасної платіжної системи, а разом з нею і нумізматики.
Монети в Стародавньому світі
Увійшовши в обіг, мідні монети, як і ті, що робилися з золота і срібла, швидко витіснили вагові платіжні засоби та одержали саме широке поширення, насамперед тому, що їх виробництвом займалася держава, яке гарантувало зазначену на них вартість. Крім того, всі вони незалежно від номінального достоїнства, крім виконання економічних функцій, грали роль носіїв інформації, а з тих пір, як на них стали карбувати портрети правителів, стали істотним чинником ідеологічного впливу на маси.
Потужний поштовх виробництву золотих, срібних і мідних монет дало розвиток держав античного світу, а в період найбільшого розширення володінь Римської імперії воно досягло свого піку. Характерно, що одночасно з цим у світі з’явилися і фальшивомонетники. Особливо великих масштабів виготовлення підробок досягло в Афінах на рубежі VI і V ст. до н. е.., у зв’язку з чим за цей вид злочину вперше була введена смертна кара.
Грошова афера царя Олексія Михайловича
Як відомо з історії, мідні монети в Росії з’явилися лише в середині XVI століття, коли скарбниця відчувала гострий брак існували раніше срібних і золотих грошей, у безлічі расходовавшихся на військові потреби. Ініціатива їх введення в обіг належала царю Олексію Михайловичу і була свого роду урядової аферою.
Справа в тому, що при однаковому розмірі і вазі мідні монети були офіційно прирівняні до срібним, тоді як реально поступалися їм купівельною спроможністю у багато разів, причому ця різниця постійно збільшувалася. Крім того, виплачуючи народу мідними монетами (за курсом срібних), уряд стягувало з нього податки і податі тільки сріблом. В результаті було катастрофічне зубожіння населення, що вилилося у так званий «Мідний бунт», пригнічений царем з надзвичайною жорстокістю. Однак подальший випуск ненависних народові «медяшек» був припинений.
Петровська грошова реформа
Наступний етап історії старовинних мідних монет Росії почався в період царювання Петра I, коли була розроблена і здійснена загальнодержавна грошова реформа. Нею передбачався випуск монет різного номіналу, виконаних із золота, срібла і міді. При цьому кожен вид мав строго встановлену номінальну вартість, відповідну тому, скільки і якого металу пішло на його виготовлення. Вся грошова система Росії була побудована на десяткового основі (вперше в світі), при якій монети різного достоїнства знаходилися в певному співвідношенні між собою.
Основною складністю, з якою зіткнулися влади, вводячи в обіг мідну російську монету, було відновлення довіри до неї, підірваного злочинною легковажністю государя Олексія Михайловича. Слід зазначити, що Петро I впорався з цим завданням блискуче. Він не намагався дублювати міддю срібло, як це робив колись його батько, а, взявши за основу раніше випускалася срібну копійку, наказав карбувати з міді її фракції – складові частини, призначені для дрібних платежів. Крім того, реальна вартість міді, що використовувалася на виготовлення кожної монети, завжди дорівнювала вартості срібла в тій частини (фракції) копійки, якою вона відповідала.
Початок широкого виробництва мідних грошей
Завдяки настільки розумного підходу російська мідна монета не тільки увійшла в повсюдне вживання, але і відкрила шлях для проведення подальшої грошової реформи. Її виробництво було налагоджено на Московському монетному дворі, до якого з тих пір потяглися нескінченні обози, навантажені важкими жовто-червоними болванками.
Весь технологічний процес був налагоджений за західним зразком. Матеріал попередньо розстеляли на спеціальних верстатах, роблячи з нього смуги необхідної товщини, з яких потім вирубували гуртки, які прямували прямо під штемпель. До слова сказати, номінальна вартість таких мідних монет була дуже низькою. Наприклад, для того щоб оплатити обручку з невеликим діамантом, ними було б навантажити цілий віз.
«Деньга» і «полушка»
Нові царські мідні монети отримали назву «деньга», добре знайоме народу ще за тих часів, коли копійок не було і в помині. Вельми цікава етимологія (походження) слова. Як пояснюють лінгвісти, воно є переиначенным на російський манер тюркським іменником «тамга», що означає «друк» або «знак».
Пояснюється це тим, що ще в «докопеечный» період на лицьовому боці (аверсі) монет, які носили це назва, містилося зображення герба, а на зворотному (реверсі) вказувалося їх гідність. Половина «гроші» називалася «полушкой». Коли ж Петро I ввів в обіг мідні монети, що успадкували назва «гріш», то кожна з них дорівнювала половині срібної копійки, а полушка – її чверті. В цей же період на реверсі монет крім гідності стали вказувати рік їх виготовлення, але не цифрами, а відповідними літерами слов’янського алфавіту.
Подальший розвиток грошової реформи
Як вже зазначалося вище, завдяки успішному запровадженню в легальний обіг мідних грошей уряду вдалося до кінця здійснити намічену Петром I грошову реформу. Так, у 1704 році в Росії з’явилися срібні монети, які були фракціями рубля: полтина, напів-копа і гривеник. Незабаром після цього був зроблений ще один важливий крок на шляху вдосконалення державної грошової системи – в обігу з’явилися срібні рублі і мідні копійки, реальна вартість яких відповідала їхній срібному аналогу. На них, у повній відповідності з традицією, містилося зображення вершника зі списом (від цього списи і пішло слово «копійка»).
Незважаючи на те що срібні копійки були виведені з обігу, поступившись місце мідним монетам того ж достоїнства, росіяни вельми неохоче розлучалися з ними. За минулі з тієї пори століття було виявлено чимало скарбів, цілком складалися з цих відкинутих в петровські часи дрібних срібних монет, що називалися «лусочками». Судячи з усього, обережні обивателі не поспішали продавати їх на вагу в надії, що царська примха рано чи пізно мине, і все повернеться в колишнє русло. Тоді й дістануть вони зі своїх «засіків» приховані повновагі копієчки.
Порівняння петровських і радянських копійок
У сучасної нумізматики існує термін «монетна стопа», що позначає кількість металу, використаного для виготовлення однієї монети. Застосовуючи його до мідних грошей, производившимся в період царювання Петра I, можна говорити про те, що вони карбувалися за двенадцатирублевой стопі. Іншими словами, з одного пуда вихідного матеріалу виготовляли монет на суму 12 рублів.
Щоб більш наочно уявити собі багато це чи мало, наведемо в якості прикладу копійку, випускалася в Радянському Союзі, вага якої дорівнював, як відомо, одному граму. Неважко підрахувати, що з пуда, тобто з 16 кг, вихідного матеріалу виходило «дрібниці» на суму 160 рублів. Таким чином, можна стверджувати, що найдрібніша монета в СРСР чеканилася по 160-рублевої стопі. Звідси висновок: копійка, що випускалася на початку петровської реформи, була в 13,5 рази важче радянської.
На межі фінансової кризи
Необхідність зробити акцент на тому, що мова йшла саме про монетах, що випускалися в роки, що пішли відразу після початку реформи, пояснюється тим, що дуже скоро в Росії почав відчуватися дефіцит міді. Внаслідок цього було прийнято рішення зменшити кількість матеріалу в кожній монеті, і мідні гроші стали різко втрачати у вазі. Так, до 1718 році вони карбувалися з 20-рублевої стопи, а ще через кілька років вона знизилася ще в два рази.
Результатом цього стала активізація фальшивомонетників, що й не дивно, оскільки держава стала виробляти мідні монети, що стоять, судячи по вкладеному в них матеріалу, майже у 8 разів дешевше власного номіналу. Підробки заповнили країну і погрожували викликати фінансову кризу. Єдиним ефективним засобом у вирішенні проблеми було збільшення монетної стопи в 4 рази, що уряд і виконало в 1730 році.
