Етіологія та патогенез
Целіакія у дітей володіє генетичною схильністю. Це підтверджується порушеннями з боку стінки кишечника у п’ятнадцяти відсотків членів сімей пацієнтів, які страждають цим захворюванням.
Крім того, відзначається залежність захворювання від імунного статусу. В організмі спостерігається підвищення титрів антитіл до речовини L-гліадин, а також до тканинної трансглутамінази і білку, який знаходиться в гладком’язових волокнах. Ознаки целіакії у дітей цікавлять багатьох.
Підтверджується імунна залежність захворювання нерідко і супутніми патологіями, які мають аутоімунний характер, наприклад:
- Розвиток цукрового діабету.
- Наявність захворювання сполучних тканин.
- Розвиток ювенільного ревматоїдного артриту.
- Наявність аутоімунного тиреоїдиту.
- Поява герпетиформного дерматиту.
- Наявність синдрому Шегрена.
Деякі вроджені, а також набуті особливості роботи кишечника можуть сприяти виникненню чутливості клітин епітелію до гліадину. До подібних станів варто віднести ферментну недостатність, у результаті якої можуть погано засвоюватися пептиди, на тлі чого не буде відбуватися повного розщеплення гліадину. Велика кількість гліадину, накопиченого в кишечнику, може сприяти прояву токсичної дії.
Аутоімунні порушення в тих ситуаціях, коли мішенню для власних антитіл виявляються епітеліальні клітини, сприяють зниженню захисних функцій і призводять до чутливості до гліадину. Крім того, факторами, які сприяють появі непереносимості гліадину, служать генетично обумовлені характеристики клітинних мембран кишкового епітелію поряд з результатом зміни рецепторного апарату з-за деяких вірусів.
