Серед літературних пам’ятників, присвячених подіям Смутного часу, особливе місце займає так званий “Временник” – твір думного дяка (високопоставленого державного службовця) Івана Тимофієва, який став їх свідком і хронікером. Біографічні дані, що стосуються цієї людини, настільки мізерні, що навіть межі його життя – друга половина XVI і перша половина XVII століття – зазначаються з великою часткою умовності. Тим не менш роль цієї людини у висвітленні подій тієї епохи воістину безцінна.
Що відомо про життя автора «Временника»?
З дійшли до нас уривчастих відомостей можна зробити висновок, що дяк Іван Тимофєєв, який був державним службовцем високого рангу, і входив в число осіб, наближених до царя, користувався загальною повагою не тільки в силу свого соціального статусу, але і завдяки всебічної освіченості. Численні сучасники відзначали, зокрема, що він не тільки був пристрасним читцем написаних раніше книг, але вельми вправним упорядником власних творів. Збереглися також деякі відомості, що стосуються його безпосередньої участі у подіях Смутного часу.
Так, його підписи виявлені серед документів, що відносяться до часів правління Бориса Годунова (виборча грамота 1598 року) і Лжедмитрія I, датованих 1605 роком. З збережених архівних документів також відомо, що майбутній автор «Временника» – Іван Тимофєєв – у 1607 році за розпорядженням царя Василя Шуйського відбув з Москви до Новгорода, де став свідком окупації міста шведами. В наступні роки йому довелося служити в Ярославлі, Астрахані, Нижньому Новгороді і ряді інших місць.
Події, що підштовхнули Івана Тимофієва до літературної діяльності
Які ж були спонукальні причини, що змусили в роки Смутного часу взятися за перо державного чиновника, і без того обтяженого безліччю службових обов’язків? Про це красномовно свідчать його власні записи, в яких він висловлює своє потрясіння картиною руйнування, представшей перед ним в окупованому шведами Новгороді. Краплею, що переповнила чашу терпіння, стала звістка про спустошенні та приниженні Москви, отримане ним незабаром після прибуття в Новгород.
Намагаючись зрозуміти причини Смути в Росії і прагнучи відшукати шляхи виходу з положення, що створилося, царський чиновник приступив до створення свого твору. За наступні роки з-під його пера вийшли п’ять самостійних частин, що збереглися не в оригіналі, а в єдиній копії, зробленої переписувачами через кілька десятиліть. У якості відправної точки для написання цієї історичної праці, що отримав назву «Временник», Іван Тимофєєв використовував записи, складені ним ще під час перебування в столиці. Точна дата закінчення літературної роботи не відома.
Структура твору, який відбив реалії свого часу
Це написане в Новгороді твір, унікальне за своєю формою і змістом, і побудовано таким чином, що кожна з п’яти вхідних у нього частин присвячувалася життя і діяльності певного історичного обличчя, добре відомого авторові. Першими його героями стали государ Іван Грозний і змінив його на троні син – цар Федір Іоаннович. Після них автор переходить до опису правителів періоду Смути: Бориса Годунова, Лжедмитрія I і Василя Шуйського.
Завершується все твір ще однією главою, яка є коротким викладом всіх попередніх. Вона відома під назвою «Літописець коротко», й, не вказуючи безпосередньо на причини Смути в Росії, змушує читача задуматися про роль кожного з описаних вище політичних діячів до катастрофи, що вибухнула.
Характерні особливості літературного стилю твору
У своєму творі автор вдається до вельми витиеватому мови і дещо ускладненою формою викладу. Наповнений виразами, характерними для давньоруських літописів, текст «Временника» Івана Тимофєєва гранично складний для сприйняття. У той же час безсумнівною заслугою упорядника є опис тих подій, свідком яких він був, а в тих випадках, коли це робилося з чужих слів – вказівка на конкретне джерело інформації.
Аналіз структури «Временника» В. Тимофєєва і цілого ряду його літературних особливостей дозволяє дослідникам стверджувати, що це твір навряд чи можна віднести до жанру історичної повісті. Подібний висновок випливає з відсутності в ньому послідовної передачі подій того періоду. Значно більшою мірою автора цікавлять характеристики яскравих особистостей, що зіграли ключові ролі в період Смути.
Під заступництвом грізного тирана
Першим історичним особою, портрет якого автор створив на сторінках свого твору, був цар Іван Грозний, в період правління якого Іван Тимофєєв з’явився на світ, виріс, і зайняв місце серед державних чиновників вищого рангу. Безперечно, він належав до тієї частини російського суспільства, представники якого не лише не зазнали скільки-небудь відчутних утисків у роки правління цього, одного з найбільш кривавих, правителів Росії, але і зуміли зробити при його дворі успішну кар’єру.
Спадкоємець Рюрика і імператора Августа
Мабуть, цим пояснюється той факт, що з самого початку свого оповідання думний дяк характеризує жорстокого тирана, що пролив море крові своїх підданих, як «всегрозного», але в той же час «превеликого» государя. Для нього, як і для більшості людей тієї давньої епохи, ключову роль в оцінці правителя має його походження. У цьому плані Іван Грозний для автора «Временника» представляється повним ідеалом, є нащадком не тільки засновника російської держави князя Рюрика, але навіть і Римського цісаря Августа. Так у всякому разі пише про нього Тимофєєв, обумовлюючи цілковиту легітимність його царювання і надаючи йому право за своїм розсудом розпоряджатися життями сотень тисяч підданих.
Єдиний справжній охоронець православної віри
В якості особливого гідності Івана Грозного автор відзначає його крайню релігійність, в якій він черпав сили для своїй «важкій» державної діяльності. Подібне твердження викликає здивування, так як досить складно співвіднести виявлену їм крайню жорстокість з принципами гуманізму, які є основою християнського вчення.
В той же час не можна не погодитися з оцінкою Івана Грозного як видатного полководця. Однак і в даному випадку дяк у своїх хвалебних одах переходить усі мислимі межі, проводячи паралель між військовими успіхами свого кумира і завоюваннями Олександра Македонського. На підтвердження своїх слів він наводить реакцію іноземних (за його висловом – «язичницьких») правителів на смерть Івана Грозного, в якій ті, нібито, побачили позбавлення від навислої над ними військової небезпеки.
Вельми цікаво, що автор «Временника» розглядає в своєму творі православну Росію як державу, що живе в оточенні ворогів, якими є єретики-латиняни і різного роду язичники. Вітчизна для нього – це єдиний у світі вогнище істинної віри, і тому смерть государя ним розглядається насамперед як трагедія православ’я.
Майстер тонкого психологічного аналізу
Виявляючи неабиякий талант психолога, автор не тільки наводить факти, які малюють мінливість людської натури, але і дає їм всебічне пояснення. На тлі важливих історичних процесів Іван Тимофєєв розбирає питання, що стосуються змішування у людей добрих і злих начал, що визначають у результаті характер кожної окремо взятої особистості.
Серед інших історичних особистостей, що зробили вплив на долю Росії в роки Смутного часу, автор особливо виділяє Бориса Годунова і у своєму оповіданні відводить йому значно більше місця, ніж іншим персонажам. Віддаючи данину його переваг, головними серед яких були розум, побожність, енергія і здатність розташувати до себе людей, Іван Тимофєєв в той же час засуджує його за неприборкану гордість, поєднана в ньому з підступністю і жорстокістю. Заглиблюючись у психологічний аналіз свого героя, автор намагається розібратися в тому, як одна людина може поєднувати в собі настільки суперечливі риси. Аналогічним чином він підходив і до створення характеристик інших політичних діячів своєї епохи.
Правитель нового типу
У чому ж полягала винятковість цієї людини, про яку так докладно писав автор «Временника» Іван Тимофєєв? Рік покликання на царство Бориса Годунова став, на його думку, переломним у вітчизняній історії не тільки тому, що обірвалася династія Рюриковичів, і вперше за багато століть на троні виявилося виборна особа, але головним чином через докорінної зміни самого характеру правління, спрямованого на зближення з Заходом. Ніколи раніше Русь не бачила такої кількості іноземних фахівців, виписаних государем з-за кордону і зробили благотворний вплив на розвиток різних сфер суспільного і господарського життя.
Отрок на кріпосній стіні
У той же час, кажучи про зміст «Временника» Івана Тимофєєва, не можна пройти повз цілого ряду вельми примітних сцен, що ілюструють удавання і лицемірство Годунова. Згадавши про те, що після смерті останнього Рюриковича – царя Федора Іоанновича (сина Івана Грозного) – Борис доклав усіх зусиль для свого сходження на трон, автор доносить до відома нащадків факт, який свідчить про те, до яких хитрощів той вдавався для додання своїй владі максимальної легітимності. Наприклад, їм наводиться такий епізод.
Для того щоб вплинути на свою рідну сестру Ірину, яка була вдовою покійного государя, і змусити її відмовитися на його користь від пропонувалося їй Земським собором царювання, він вдається до вельми сумнівного прийому. Дяк Тимофєєв пише, що сам був свідком того, як за наказом Годунова на фортечну стіну неподалік від вікна вдови був посаджений спеціально навчений отрок, який, не перестаючи, «майже у вуха государині» кричав, щоб вона просила про зведення на трон свого брата. Тривало це кілька днів, і у результаті бажаний результат був досягнутий. 11 вересня 1598 року Годунов вінчався на царство, маючи на те всі законні підстави.
Спогади державного діяча
«Временник» Івана Тимофєєва можна з повною підставою розглядати як збірка мемуарів людини, що посідав високий державний пост в один з переломних періодів вітчизняної історії. В силу свого соціального становища він не тільки багато бачив і знав, але й користувався доступом до найважливішим урядовим документам, з яких черпав відомості для своєї роботи.
Будучи в той же час людиною допитливим і спостережливим, автор «Временника» помічав, а потім з вражаючою життєвістю передавав на папері деталі побачених ним сцен, які увібрали в себе характерні риси тієї епохи. Завдяки його таланту, сучасні дослідники мають можливість зримо уявити події, що відбувалися чотири століття тому.
