Лікування за допомогою операції
Лікарі навіть при наявності у пацієнта пролежнів IV стадії спочатку намагаються проводити консервативну терапію, тому що вона обходиться в п’ять разів дешевше (за підрахунками американських медиків). Інші причини відмови від хірургічного втручання:
- Тривалий (до 3 місяців) етап підготовки.
- Дуже довгий період реабілітації.
- Технічні складності (а часом і неможливість) виконати хірургічне лікування.
- Слабкий ефект або його повна відсутність після першої операції (часто потрібно кілька разів повторювати такий вплив).
Розповідаючи, як і чим лікувати пролежні у хворого, пояснимо, що входить у підготовку до операції. У будь-некротичної виразці обов’язково збираються різні патогенні мікроорганізми, здатні викликати нагноєння, інтоксикацію, важкий септичний стан. Саме з-за цього гине приблизно 20% пацієнтів, у яких з’явилися пролежні.
Підготовка до операції включає:
- Антибактеріальну терапію.
- Відновлення електролітного балансу.
- Приведення в норму білкового балансу.
- Детоксикацію.
- Відновлення водного балансу.
- Санацію рани.
- Повне видалення омертвілих тканин.
- Подальшу роботу з пролежнем до появи в ньому васкулярізована грануляцій. Якщо цього не відбувається, операцію не роблять.
Зрозуміло, що не може бути й мови про виконанні таких маніпуляцій в домашніх умовах. Як лікувати пролежні у передопераційний період? На сучасному етапі розвитку медицини застосовуються:
- Накладання на рану пов’язки з антисептиками і ферментами.
- Стимуляція тканин до регенерації з допомогою магніто – і електротерапії.
- Вплив на рану розфокусованим лазерним променем.
Остання інновація дозволила скоротити період підготовки в 3 рази.
Хірургічне втручання проводиться за такими методиками:
- Шкірна пластика (на рану нашивається клапоть шкіри, взятої з тіла самого хворого).
- Висічення пролежня і подальша пластику з використанням сусідніх ділянок шкіри (суміщення країв рани).
- Висічення з подальшим використанням клаптів, узятих з інших частин тіла.
Після хірургічного втручання часто спостерігаються ускладнення, пов’язані з недостатньою підготовкою до неї пролежня, поганим доглядом за пацієнтом, інфікуванням рани, натягом її країв, відторгненням імплантованого фрагмента шкіри.
Якщо пролежні III та II ступенів, що довго не загоюються або часто рецидивують, їх лікування також проводять хірургічним методом.
