Симптоми, діагностика та лікування остеомієліту

Остеомієліт – це інфекційне захворювання, збудниками якого є різні хвороботворні мікроорганізми, найчастіше стрептококи і стафілококи. Відмінною особливістю патології є гнійно-некротичні ураження кісткових тканин, включаючи окістя і мозкову речовину. Запізніле лікування остеомієліту в хронічній формі не завжди приносить позитивний результат – часто недуга призводить до інвалідності.

Коли відбувається бактеріальне ураження кісткової тканини, до запаленого вогнища приєднуються лейкоцити. Ці кров’яні тільця виробляють специфічні ферменти, які розм’якшують і розкладають кісткову тканину. По мірі прогресування остеомієліту гнійний ексудат поширюється по всьому організму через кров – саме тому така форма називається гематогенним остеомієлітом. Лікування хвороби здійснюють і медикаментозним, і хірургічним шляхом одночасно.

Особливістю цього захворювання є те, що паралельно з патологічним процесом протікає регенераційний – некротичних вогнищах уражена кісткова тканина покривається новою, яку називають покривом. Щоб почати лікування остеомієліту, необхідно точно визначити стадію і причини хвороби.

Коротко про причини

У ряді випадків кістковий остеомієліт буває спровокована бактеріальною інфекцією. Серед хвороботворних агентів, які сприяють ураження кісток, найчастіше виявляються:

  • золотистий і епідермальний стафілококи;
  • різновиди стрептококової інфекції;
  • представники кишкової мікрофлори;
  • синьогнійна паличка;
  • туберкульозна паличка.

Остеомієліт – наслідок прямого попадання патогенних бактерій в кістку і навколишні тканини, тому захворювання, як правило, стає ускладненням відкритого перелому або значного пошкодження м’язів, сухожиль, хрящів. Нерідко патологія розвивається у післяопераційний період після остеосинтезу, проведеного без дотримання необхідних санітарних та антисептичних умов.

Хронічні запальні вогнища в організмі також можна віднести до розряду потенційних факторів ризику. До таких відносять:

  • рецидивуючий перебіг синуситів і тонзилітів;
  • зубний карієс;
  • незагойна протягом тривалого часу пупкову ранку у новонароджених;
  • фурункульоз.

В даному випадку бактерії проникають у кісткову порожнину через кровотік. В основному при остеомієліті уражаються трубчасті кістки кінцівок, черепа і щелепи. Іноді в лікуванні остеомієліту потребує хребет і ребра.

Загальні прояви хвороби

Симптоми і лікування остеомієліту залежать від площі та локалізації ураження, а також стадії захворювання – гострої або хронічної.

Для гострого типу недуги характерно стрімко розвивається початок, швидке розмноження патогенних мікробів у безпосередньому осередку ураження, виражений больовий синдром, набряклість тканин. Ознаки хвороби багато в чому залежать від локалізації запального процесу. Якщо остеомієліт вражена, наприклад, щелепна кістка, біль буде віддавати до скронь, вухам, глазницам.

Крім того, у хворих на остеомієліт часто спостерігаються ознаки інтоксикації організму. Хронічна форма захворювання протікає, як правило, менш помітно, чергуючись періодами загострень і затишшя.

Гострий остеомієліт розвивається протягом 2-3 діб. Цікаво, що за цей час ніяких видимих і яскраво виражених проявів може не бути – пацієнти, як правило, відчувають лише загальне нездужання, слабкість, помірний біль в суглобах і м’язах. Однак через пару днів ситуація змінюється докорінно. В першу чергу підвищується температура, уражену ділянку кістки починає сильно хворіти, при цьому інтенсивність больових відчуттів наростає під час найменшої активності, що змушує пацієнта мінімізувати будь-які рухи. Можлива поява нудоти, блювання, загальне погіршення самопочуття.

Латентний перебіг остеомієліту несе в собі найбільшу небезпеку для хворого, оскільки захворювання швидко поширюється окремого запального вогнища і переходить з гострої стадії в хронічну.

Важливо розуміти, що жоден лікар не зможе визначити симптоми остеомієліту з фото. Лікування захворювання, а точніше, його успішність залежить безпосередньо від своєчасності звернення за спеціалізованою медичною допомогою. Прогресуючий остеомієліт може виявлятися такими симптомами, як:

  • різке падіння артеріального тиску;
  • біль у серці;
  • напади судом;
  • маячня;
  • непритомність;
  • жовтушність шкірних покривів.

Гостра стадія

Гострий остеомієліт характерний для дитячого віку, але приблизно в третині випадків захворювання діагностується у грудних дітей. В інфекційний процес зазвичай виявляються залучені довгі трубчасті кістки, плоскі і короткі зачіпаються хворобою набагато рідше. Умовно виділяють три форми гострого остеомієліту:

  • адинамическую;
  • септико-пиемическую;
  • місцеву.

Найбільш щадне протягом характерно для місцевої форми патології. Інфекційно-запальний процес супроводжується симптомами локального ураження кісткової тканини. При цьому загальний стан хворого практично не страждає.

Для септико-пиемической форми властивий стійкий субфебрилітет. Пацієнти також скаржаться на сильний головний біль, озноб, блювання, яку не вдається придушити навіть шляхом прийому протиблювотних препаратів, і інші ознаки інтоксикації організму. Без своєчасного лікування гострого остеомієліту порушується свідомість, хворий марить. Стан пацієнта оцінюється як вкрай важкий. Через дві-три доби виникають виражені болі з чіткою локалізацією гнійно-запального вогнища в кістки, набряки ураженої кінцівки і посилення венозного малюнка на ній.

Не менш небезпечною вважається і токсична форма гострого остеомієліту. При ній запалення розвивається блискавично. Крім високої температури тіла, симптоми захворювання також можуть доповнитися менінгеальними симптомами, зниженням артеріального тиску до критичних показників, судомами і втратою свідомості. Незалежно від віку пацієнта, стрімко розвивається серцева недостатність. При цьому місцеві клінічні ознаки можуть бути слабо виражені або відсутні зовсім, що дуже утруднює постановку правильного діагнозу і призначення коректної терапії.

Хронічна форма запалення

У цьому випадку лікування і симптоми остеомієліту обумовлюються обсягами деструкції кістки і тривалістю періоду загострення. Коли захворювання переходить з гострої стадії в хронічну, пацієнт може відчути короткочасні поліпшення. Разом зі стабілізацією загального самопочуття зникають ознаки інтоксикації, нормалізується температурний режим тіла. При цьому в зоні запалення утворюються множинні або поодинокі нориці з гнійним виділенням. Надалі у хворого формуються анкілози, кістка може збільшуватися, зменшуватися або викривлятися.

Фаза ремісії при хронічному остеомієліті в середньому триває 1,5-2 місяці, але при ефективності підтримуючої терапії рецидив може не настати і через півроку. Загострення багато в чому нагадує початок гострого періоду, але з більш змащеними симптомами. Свищ при рецидивуючому остеомієліті закривається, що сприяє накопичення гною в порожнині і підвищення тиску всередині кістки. Стан пацієнта знову погіршується, больовий синдром посилюється. Також повертається зовнішня набряклість і гіперемія тканин, лихоманка або субфебрильна температура тіла. В аналізах крові істотно змінюються такі показники:

  • кількість лейкоцитів перевищує норму;
  • з’являється зернистість еритроцитів;
  • змінюється також швидкість осідання еритроцитів.

Ураження щелепи

Форма хвороби, при якій уражається кісткова тканина верхньої, нижньої або обох щелеп, називається одонтогенного. Необхідність лікування остеомієліту щелепи в більшості випадків буває викликана деструктивними змінами в ній. У хірургічній стоматології одонтогенні запальні процеси зустрічаються так само часто, як і періодонтит або періостит щелепи.

Остеомієліт щелепи локалізується найчастіше на нижній щелепі. Захворювання розвивається переважно у дорослих чоловіків. Остеомієліт щелепи також можна розділити на три підвиди:

  • одонтогенний, який виникає на тлі інфекційних або запальних захворювань зубів;
  • гематогенний – інфекція поширюється по організму через кров;
  • травматичний – причиною запального процесу служить ускладнення після пошкодження щелепи.

Кожен з підвидів недуги має свої причини виникнення. Так, спровокувати розвиток одонтогенного остеомієліту може пульпіт, періодонтит, альвеоліт, гранульома зуба. Хвороботворні агенти потрапляють у кістку через інфікований корінь або пульпу.

Шляхом інфікування для розвитку гематогенного остеомієліту щелепи можна вважати фурункульоз в області щелепи, гнійний отит, ангіна, гайморит, а також пупковий сепсис, дифтерію. При даному типі захворювання на інфекційний процес спочатку втягується кістку щелепи, а пізніше зачіпаються і тканини зубів. Лікування остеомієліту щелепи гематогенного типу передбачає застосування антибактеріальних препаратів широкого спектра дії.

Травматична форма захворювання може стати наслідком перелому або вогнепального поранення в щелепу. Іноді послужити причиною патології може ушкодження слизової носа. В даному випадку бактерії проникають у кісткову тканину із зовнішнього середовища.

Ускладнення при остеомієліті щелепи

Симптоматика при остеомієліті щелепи залежить від ступеня тяжкості захворювання і його етіології. У більшості випадків у хворих спостерігається озноб, раптове підвищення температури до 39-40°С, безсоння, відсутність апетиту. Однак можуть виникнути й інші прояви остеомієліту.

Так, наприклад, при одонтогенного формі хвороби пацієнти нерідко відчувають інтенсивну зубний біль, що віддає в скроневі частки, давить на вуха і очі. З часом симптом втрачає чітку локалізацію. При остеомієліті щелепи хворий зуб, а також сусідні з ним зуби стають рухомими, ясна набрякають. З десенного кишені, де знаходиться хворий зуб, постійно відходить гнійний інфільтрат, тому у пацієнта відзначається різкий гнильний запах з рота. По мірі прогресування хвороби і переходу інфекції на м’які тканини рухливість рота обмежується, можливо утруднення дихання і болючість під час ковтання.

Якщо остеомієліт вражає нижню щелепу, відчувається оніміння і поколювання в нижній губі, збільшуються сусідні лімфатичні вузли, за рахунок чого контури обличчя стають асиметричними. Без належного лікування симптоми остеомієліту щелепи збільшуються формуванням абсцесів, флегмон аденоїдів, тромбофлебіт лицевих вен. Найчастіше, при хронічному перебігу захворювання відбувається деформація або перелом щелепи, розвивається тризм.

Діагностика остеомієліту

Лікування цього захворювання завжди повинно передувати ретельне обстеження. Воно передбачає застосування не тільки лабораторних та інструментальних методів дослідження, але й обов’язковий збір анамнезу пацієнта з урахуванням перенесених в недавньому минулому інфекцій, травм, об’єктивний візуальний огляд, пальпацію ураженої області. Лікуванням недуги займаються лікарі-хірурги або травматологи.

Діагностика перед лікуванням остеомієліту кістки являє собою цілий комплекс процедур, які належить пройти хворому:

  • загальний аналіз крові;
  • рентгенографію запаленої ділянки кісткової тканини;
  • фистулографию з введенням контрастної речовини – при наявності нориць;
  • радиотермометрию;
  • ультразвукове дослідження;
  • термографію;
  • КТ, МРТ, радіоізотопне сканування;
  • пункцію кістковомозкового каналу для здійснення біопсії кісткового мозку.

Хірургічне лікування

Основним методом боротьби з остеомієліт є хірургічний. Операції на кісткової тканини проводять паралельно з консервативною терапією. При гематогенної формі на ранніх стадіях захворювання у хворого є всі шанси уникнути втручання хірурга, проте пізніше, коли ураження кісток стають дуже глибокими, тільки операція може врятувати життя пацієнту.

Головним завданням у лікуванні хронічного остеомієліту вважається ліквідація гнійного вогнища, провокує запальний процес. Секвестректомія увазі видалення омертвілих кісткових уламків і гнійних грануляцій, після чого хворий ділянку обов’язково промивають і дренують. Для іммобілізації та підтримання кінцівки використовують апарат Ілізарова з подальшим внеочаговым остеосинтезом. При неможливості його застосування кінцівку фіксують лангеткой з гіпсу.

При одонтогенних остеомієліті щелепи рекомендовано видалення зуба. У разі розвитку гематогенного типу хвороби проводять санацію хронічного інфекційного вогнища, а після травмування м’яких і кісткових тканин – первинну хірургічну обробку пошкоджених ділянок. Лікування хронічного остеомієліту щелепи також потребує видалення секвестрированных кісткових фрагментів. По завершенні маніпуляції чистку кісткової порожнини проводять за допомогою антисептичних засобів, після чого порожнечі заповнюють остеопластичними матеріалами, що містять антибіотики. У разі загрози перелому щелепи пацієнту призначають шинування.

Також хворим суворо показаний постільний режим, фізіотерапевтичні процедури (електрофорез, ударно-хвильова терапія) та дотримання суворої дієти.

Медикаменти

Дане захворювання є прямим показанням до госпіталізації в стаціонар. Крім хірургічного методу лікування остеомієліту, важливо пройти курс комплексної медикаментозної терапії. Антибіотикотерапія незамінна при цій патології. Як правило, препарати вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Крім антибіотиків, для лікування остеомієліту потрібне проведення потужної дезінтоксикаційної терапії, яка являє собою:

  • процедури переливання плазми і кровозамінників;
  • прийом імуномодуляторів та вітамінно-мінеральних комплексів;
  • гемосорбції.

Що стосується іменувань лікарських препаратів, то при терапії гематогенного остеомієліту використовують антибіотики нового покоління. Серед препаратів першого ряду варто відзначити:

  • «Цефтазидим», «Цефалексин» з групи цефалоспоринів.
  • «Аугментин», «Амоксиклав» (ліки на основі амоксициліну та клавуланатовой кислоти з пеніцилінового ряду).

При алергічної реакції на антибіотики зазначених груп, в якості альтернативи використовують комбінації «Ампіциліну» і «Сульбактамакса» або «Цефтріаксону» і «Оксациліну». Залежно від збудника гематогенної форми хвороби можуть використовуватися і інші антибактеріальні засоби:

  • «Гентаміцин».
  • «Цефалозолин».
  • «Лінкоміцин».
  • «Кліндаміцин».
  • «Фторхінолон».
  • «Рифампіцин».

Після проведення операції або травми антибіотики можуть призначити з профілактичною метою. Найчастіше це такі препарати, як «Офлоксацин», «Лінкоміцин», «Ванкоміцин».

Остеомієліт у дітей

У дітей до десяти років частіше зустрічається остеомієліт епіфізарної форми, при якому уражається переважно хрящова тканина, що пояснюється фізіологічними особливостями кровообігу. У підлітковому віці, навпаки, діагностується гематогенний остеомієліт, для якого властиво запалення трубчастих кісток.

Оскільки вогнище запалення дає про себе знати не відразу, а через деякий час, дуже часто виникають певні труднощі з діагностування захворювання та призначення адекватної терапії. Неможливість розпізнати остеомієліт відразу або виявлення хвороби з запізненням загрожує як серйозними ускладненнями, так і летальним результатом.

У дитячому віці причинами ураження кісток є ті ж бактеріальні інфекції, що і у дорослих, зараження відкритих ран. При цьому вираженість симптомів та лікування остеомієліту у дитини багато в чому буде залежати від його віку, особливостей імунної системи і величини ураженої площі.

У немовлят протягом захворювання позначається на загальному самопочутті. Вони стають неспокійними, погано сплять, вередують. Діти з цією хворобою відмовляються від їжі, стають млявими та пасивними з-за високої температури (до 41°С). Крім того, зміни в організмі проявляються блідістю шкірних покривів, можлива поява проносу, блювоти. Малюк буде намагатися захистити кінцівку від руху, а при найменшому торканні до запаленої ділянки – пронизливо кричати.

У ранньому віці діагностувати остеомієліт у дитини досить складно, так як місцеві ознаки захворювання у вигляді почервоніння і набряклості проявляються не відразу. Через кілька днів гіперемія і набряк поширюються далі. При запізнілому зверненні до лікаря гнійні вогнища можуть поширитися по всьому тілу.

У підлітків симптоми виражені яскравіше, але при цьому захворювання не розвивається так само стрімко. Місцеві ознаки остеомієліту у старшому віці виникають через тиждень після основних симптомів або навіть пізніше.

Як вилікувати остеомієліт у дитини?

Схема терапії в дитячому віці аналогічна лікування захворювання у дорослих. Єдине, що необхідно враховувати, це особливості фізіологічного розвитку дитини і велику ймовірність ускладнень після хірургічного лікування остеомієліту на ураженої кістки. За пацієнтом ретельно спостерігають в умовах реанімації. Йому призначають масивну антибіотикотерапію, протизапальні та десенсибілізуючі засоби. Антибактеріальні препарати призначають так само, як і дорослим, комбінуючи пеніциліни і цефалоспорини, макроліди і цефалоспирины.

У немовлят хірургічне втручання передбачає розтин флегмони, а в підлітковому віці крім розкриття гнійно-запального вогнища, здійснюють його ретельну остеоперфорацию. Реабілітація після цього захворювання вимагає декількох місяців, у важких випадках – цілого року. Дитині показане санаторно-курортне лікування, вітамінотерапія та імунотерапія.

Лікування остеомієліту народними засобами

Щоб позбутися від цього захворювання, в додаток до лікарської терапії можна використовувати цілий арсенал засобів нетрадиційної медицини:

  • Настоянка з волоського горіха. Близько 100 г плодів потрібно очистити від шкаралупи, потім залити сировину 500 мл горілки. Для настоювання знадобиться близько двох тижнів, після чого готовий засіб необхідно процідити. Приймати настоянку потрібно по 1 ч. л. тричі на день перед їжею. Тривалість лікування залежить від того, як скоро настане полегшення.
  • Риб’ячий жир і куряче яйце. Ця суміш так само, як і попередній засіб, допомагає усунути болі в кістках і суглобах. Вживати ліки необхідно натщесерце вранці і ввечері. Одне сире яйце, змішане зі столовою ложкою риб’ячого жиру, можна розділити на два прийоми.
  • Спиртова настоянка з бузку. Для приготування лікарського складу знадобиться кілька столових ложок сухої рослинної сировини і одна пляшка горілки. Суміш відправляють на пару тижнів в темне прохолодне місце для настоювання. Готовий засіб використовують як компресу – змочену в розчині марлеву пов’язку прикладають до місця дислокації болю і тримають до 10 хвилин.