Діагностика захворювання
Діагноз антифосфоліпідний синдром виставляють в тих випадках, коли у людей існує хоча б по одному клінічному і лабораторному критерієм його прояви. Якщо існують тільки клінічні критерії, а лабораторні показники відсутня, то діагноз даного захворювання не виставляється. Також не ставлять діагноз АФС при наявності тільки лабораторних критеріїв. Діагноз АФС виключають у тому випадку, якщо у людини більше п’яти років поспіль у крові виявляють антифосфоліпідні антитіла, але при цьому не спостерігаються клінічні симптоми.
Діагностика антифосфоліпідного синдрому має свої нюанси.
Враховуючи те, що для визначення лабораторних показників АФС потрібно мінімум два рази досліджувати в крові концентрацію антифосфоліпідних антитіл, виставити точний діагноз в рамках одноразового обстеження неможливо. Тільки тоді, коли будуть два рази здані відповідні тести, можна оцінювати лабораторні критерії.
Позитивним результат тесту буде вважатися лише в тому випадку, якщо кількість антитіл до фосфоліпідів при аналізі крові на антифосфоліпідний синдром виявиться підвищеним два рази поспіль. У тому випадку якщо лише раз антифосфоліпідні антитіла спостерігалися у підвищеній кількості, а при повторному дослідженні були в нормі, це вважається негативним критерієм і не є ознакою даного захворювання. Діагностику антифосфоліпідного синдрому повинен проводити висококваліфікований фахівець.
Справа в тому, що тимчасове збільшення антифосфоліпідних антитіл у крові може зустрічатися дуже часто. Фактично воно фіксується після кожного інфекційного захворювання, навіть на тлі банальних отоларингологічних недуг. Подібне тимчасове збільшення рівня антитіл не потребує лікування і самостійно проходить протягом всього декількох тижнів.
Коли діагноз даного синдрому буде підтверджено або спростовано, не слід відразу ж вважати його остаточним, так як їхній рівень здатний коливатися в залежності від різних причин, наприклад таких, як нещодавно перенесена застуда або стрес.
