Мемуари або «сучасні історії»
Їх «батьком» прийнято вважати Філіпа де Коммина. Він написав перші мемуари в кінці XV століття. Опублікували їх тільки через три або чотири десятиліття. Але, почнемо, насамперед, з визначення.
Мемуари «сучасні історії» є джерелом особистого походження, в яких автор фіксує значуща суспільна подія.
Де Коммин порівнює свою діяльність із справою хроніста. У Росії такий жанр з’являється тільки до XVII століття. Так, Сильвестр Медведєв описував «споглядання… діяльності Софії Олексіївни». Його сучасник А. А. Матвєєв пише аналогічні записки.
Французький вельможа Рувруа Сен-Сімон створив еталон мемуарів. Він описав не тільки події, які бачив, але і людей, які брали участь в них, а також ще й осмислив завдання сучасної йому історії.
Але були і такі «сучасні історії», які з жанру мемуарів переростали у щоденники. Так сталося з спогадами Армана де Коленкура про наполеонівських битв.
Історики роблять висновок, що мемуари – джерела особового походження, як історичний джерело писалися для того, щоб їх відразу ж опубліковувати. Адже у багатьох з них містилася відповідь на реакцію суспільства.
